WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Нарис історії Снятина (бакалаврська робота) - Реферат

Нарис історії Снятина (бакалаврська робота) - Реферат

Таким чином, повстання снятинських міщан і селян було придушене. Однак, воно відіграло свою позитивну роль в історії національно-визвольної боротьби і було провісником великого народного повстання селян Снятинщини у 1648 році.

Коли козацько-селянські війська Б. Хмельницького восени 1648 року вступили на територію Галичини, жителі Прикарпаття посилили боротьбу за соціальне і національне визволення з-під гніту шляхетської Польщі. Повстанців на Покутті очолив Семен Височан – „найперший вождь", „Хмельницький Галицької землі". Проти польської шляхти на околицях Снятина діяли загони Леся Березовського, Микити Горбачека та Григорія Угорницького.

Селяни Снятинщини теж взяли активну участь у боротьбі проти польської шляхти. Збереглися відомості про те, що жителі Снятина і селяни Заболотова приєднались до повсталих, а також, що у війську Б.Хмельницького були і снятинчани. Так могла потрапити до нашого міста грамота Б.Хмельницького, яка зберігалася у найстарішій церкві (на карті львівських архітекторів найстаріша церква позначена на місці, де стоїть сучасна Троїцька, на вулиці ім. Р.Шухевича) [18, c.5].

Селянський рух на Прикарпатті не припинявся і після відступу козацьких військ. Польський королівський уряд направив до Снятина особливу каральну експедицію під керівництвом ротмістрів Новосілецького і Островського. В місті і по селах мали місце сутички, багато жителів було убито, деякі виселені в різні куточки польської держави.

300 жителів Снятина, рятуючи своє життя, втекли у Молдову, їх будинки були спалені військом. Дрібна шляхта, яка брала участь у повстанні, була позбавлена усіх прав, а їхні маєтки конфісковані на користь каральних загонів. На жорстоку розправу і зростаючий феодальний визиск селяни відповідали посиленням антифеодального опору [ 17, c.5].

Рух селян Прикарпаття, найбільше піднесення якого припало на 1648-1655 роки, не припинявся і протягом усієї другої половини XVII століття. Вогнем і мечем придушували шляхетські війська повстання на Прикарпатті. Сотнями людей убивали без суду і слідства. Та боротьба проти жорстокого гніту не вщухала.

Починаючи з другої половини ХVI ст., однією з форм антифеодального протесту селян і міщан стала масова втеча населення в гірські райони Карпат, Запорізьку Січ та інші місця.

Великого розмаху у ХVI ст. набув опришківський рух, одним з центрів якого стало Покуття, зокрема Снятинське староство. Це змусило польський сейм прийняти в 1588 р., окрему постанову, яка дозволила старостам разом з панами вести розправу з пійманими опришками.

У 1618 р., „опришки і волохи постійно діють у подільських краях і снятинській пущі, названій Чорною". Рух опришків на Снятинщині не припинявся і наприкінці XVII ст. Найбільш цікавою сторінкою спільної антифеодальної боротьби молдавських гайдуків і галицьких опришків є похід молдавського ватажка Бордюка в 1673 році на Покуття [ 24, c.8].

Активно виступали українські опришки на польсько-молдавському пограниччі і в другій половині XVII ст. Вони захоплювали багаті купецькі каравани, які проходили по Молдавському шляху Ясси - Снятин - Львів. Про ці напади є відомості за 1690 - 1693 і 1695 роки.

У 1656 р. опришки захопили прикордонну фортецю Снятин, перебили шляхетський гарнізон, зруйнували щойно відбудований замок, створили серйозну загрозу прикарпатським містам-фортецям та опорним пунктам шляхти.

У 1667 р., опришки знову захопили місто Снятин. А 1689 року з Ясс у Польщу на Снятин ішов великий купецький караван з багатими товарами. По дорозі на нього напали опришки. Вони побили сторожу і захопили товар. Частину цього майна опришки закопали в землю, частину взяли з собою, а решту роздали невільникам, що обслуговували караван. Подібні приклади свідчать про те, що опришки прихильно ставились до убогих категорій сільсьлого населення [ 23, c.2].

Опришківський рух з кожним роком ширився, і найбільшого розквіту він досяг у 30 - 40-х роках ХVІІІ ст., коли ватажком народних месників став легендарний Олекса Довбуш (1700 - 1745).

Незважаючи на таке важке становище, Снятин залишався важливим промисловим і торгівельним центром. Основою економіки краю з XV - до першої половини XIX ст. було сільське господарство, провідними галузями якого залишилось землеробство і тваринництво, підсобними - промисли по переробці зерна і продуктів скотарства, рибальства тощо [ 15, c.4].

Населення Снятина практикувало різні промисли. Металообробкою займались ковалі, слюсарі, замочники, зброярі та інші. Особливо багато було в місті кузень, де ковалі підковували коней, яких купці везли на продаж. Сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо, гречку. На городах, хто їх мав, садили цибулю, огірки, моркву, петрушку, капусту, буряки, кмин, часник, помідори, мак, кріп. Ці городні культури ростили, як правило, поблизу власного будинку. На віддалених земельних площах вирощували квасолю, біб, горох тощо.

У снятинських садах росли аґрус, вишні, волоські горіхи, груші, малини, сливи, черешні, яблуні. Звичайно, що кількість сільськогосподарських культур на городі чи площа саду залежить від заможності господаря, його соціального статусу [ 15, c.6].

Про значний розвиток ремесла в Снятині свідчить те, що наприкінці XVI ст. у місті проживали ремісники 15 професій: муляри, ткачі, кравці, кушніри, мельники, гуральникв, пивовари, воскобійники та ін. Великого поширення набув мукомельний промисел. Млини були як у самому Снятині так і в його передмістях. Було поширеним у місті і воскобійне ремесло. Виробництвом казанів з міді і бляхи, котлів для виробничих потреб воскобійні займався спеціальний ремісник. Бондарі виготовляли бочки для солі, ґелетки для збереження зерна, балії для прання, діжки, коновки, різного роду скрині на одяг та інструмент. Якщо у першій половині XVII ст. бондарі працювали у 16 містах Галицької землі, то уже наприкінці цього віку - у 24 міських поселеннях, зокрема і в Снятині.

Харчові вироби снятинського ремесла представляли пекарі, крупчатники, мельники, медовари, пивовари. У Снятині і в багатьох інших населених пунктах займались бджільництвом.

Розгалужена акваторія нашого краю створювала сприятливі умови для розвитку рибальства. Рибальство проводилось на орендних умовах. Численними були дерев'яні вироби. У кожному місті, зокрема у Снятині, жило чимало колісників, санників, возовників. Важливою спеціальністю було столярство. Міський ринок завжди був заповнений виробами з дерева [ 16, c.7].

Взагалі, у досліджуваний період у Снятині нараховувалось до 300 ремісників. Збільшення кількості ремісників, посилення між ними конкурентної боротьби і наступ землевласників на міста примушували їх об'єднуватися для усунення цих суперечок і збереження своєї незалежності від феодалів. У привілейованих містах діяли ремісничі цехи (у Снятині кравецький і шевський), відбувалася базарна і ярмаркова торгівля.

Міське снятинське ремесло зі своєю цеховою системою з давніх часів було пов'язане з реалізаціїєю продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Снятин в період середньовіччя помітно активізувався в системі торговельного життя краю. Місто у XVI-XVIII століттях було важливим економічним центром, де йшла жвава торгівля і розташовувалася головна митниця на Молдавському торговельному шляху. Це був найбільш вигідний торговий шлях, який з'єднував Схід із Заходом, Краків і Львів з Чорним морем. Через це, описуючи Снятинське староство в 1564 році, королівський люстратор відзначив, що снятинські ярмарки та торги „перші над усіма містами Руси" [ 48, c.61].

Розвиткові ремесел і торгівлі сприяли, зокрема, вірмени, які почали заселювати місто з 1628 року. Вони розселилися, в основному на вулиці, яка так і називалася Вірменська. На цій вулиці був вибудуваний і вірменський костел. У 1768 році у Снятині вірмени проживали у 44 будинках. Спеціальним універсалом їм дозволили займатися ремеслом і торгівлею, закладати броварні і фільварки, будувати церкви, обирати війта. Їх було звільнено від усіх податків на 15 років та надано права, якими користувалися вірмени у Львові й Кам'янці - Подільському. Користуючись великими привілеями, вірмени в Снятині швидко багатіли. Вони вели жваву посередницьку торгівлю з іншими країнами: привозили турецькі і перські килими, переткані золотом, сап'янову шкіру, хустки, ковдри, різну турецьку зброю, грецьке й турецьке мило, сідла, мечі, вина, сукна й оксамити та інші предмети розкошів. До Снятина з'їжджалися купці з Волощини, Туреччини, Кримського ханства. Тут вони торгували кіньми, сіллю, хлібом та різними виробами кустарів. На околиці міста турки й татари продавали навіть невільників з Галичини [ 29, c.4].

Для Снятина - важливого торговельного осередку - потрібними були мости через Прут, який тоді був набагато повноводнішим. За їх браком купці, городяни та гості міста часто користувалися поромами, які звали „чайками".

Loading...

 
 

Цікаве