WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україна в духовному світі Вернадського - Реферат

Україна в духовному світі Вернадського - Реферат

Реферат на тему:

Україна в духовному світі Вернадського

1939 року в Академії наук СРСР відбулася безпрецедентна подія. В Академію враз по трьох відділеннях (геолого-географічних, хімічних та фізико-математичних наук) перевибрали одну й ту ж особу - академіка Володимира Вернадського. Однак у межі трьох академічних відділень не вкладаються всі наукові напрямки і галузі знань, в яких працював і залишив слід Вернадський. Кожен науковий напрямок, кожна галузь природничих наук, що розвивались в Академії наук СРСР, охоплювалися інтересами Вернадського. І щоразу він виступав як спеціаліст. Вчений-енциклопедист, мислитель Вернадський був одним із найвидатніших лідерів світового природознавства.

Він був творцем наук і нових наукових напрямків. У всьому світі продовжують розвиватися створені ним науки - геохімія і біогеохімія. Вчений був першою людиною у світі, який поглянув науково на нашу Землю і ззовні, з Космосу, з далечінь космічних просторів, подалі, навіть, сучасних космонавтів. Вернадський, заглиблюючись у вирішення одвічних питань буття,- про час, простір, енергію - вперше у нашій країні почав вивчати радіоактивну енергію, створив нову науку - радіологію. Однак ще на початку двадцятих років нашого століття попереджав людство:

"Недалекий той час, коли людина одержить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили, яка дасть їй можливість будувати своє життя як вона захоче.

Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати й на добро, а не на самознищення?

Чи доросла вона до вміння використати ту силу, яку неминуче мусить дати їй наука?

Вчені не повинні закривати очі на можливі наслідки їх наукової праці, наукового процесу. Вони мусять себе відчувати відповідальними за всі наслідки їх відкриттів. Вони повинні зв'язувати свою роботу із кращою організацією всього людства".

Розвиваючи створене ним вчення про живу речовину, Вернадський розробив найвеличніший синтез XX століття - вчення про біосферу, досить тонку, пронизану життям земну оболонку, що створена живою речовиною, джерелом існування якої є сонячна енергія. Він також відкрив закон організованості біосфери, її гармонії. Будь-яке втручання в біосферу, в її лад, може призвести до катастрофи.

На вченні Вернадського про біосферу грунтуються всі сучасні роботи з проблем охорони навколишнього простору та збереження екологічної рівноваги.

Особлива роль у біосфері належить людині. Великою геологічною, можливо, космічною силою, яка міняє вид нашої планети і вперше в історії Землі пізнає і охоплює усю біосферу, прагне вийти за межі планети у космічний простір, е спрямований розум людини, організована воля його, як суспільної істоти.

Вернадський стверджував: "Людина і не цар, і не раб природи. Вона - сама природа. В людині біосфера немовби пізнає сама себе".

Вчений розробив концепцію про новий якісний стан біосфери - ноосферу - сферу розуму, тобто біосферу, упорядковану розумом і працею людини. Майбутнє земної цивілізації значною мірою залежить від того, наскільки людина спроможна буде перетворити біосферу в ноосферу.

Перед людством в геологічній історії відкривається велике майбутнє, якщо воно це зрозуміє і не вживатиме свій розум і свою працю для самознищення.

Вивчаючи природу, Вернадський відкрив і сформулював ряд її законів. Найголовніший з них - закон єдності світу, зв'язків і взаємозв'язків людства і природи. Тисячоліттями таке відчуття єдності світу розвивалося людством.

Учений стверджував: людство сягне ноосфери тільки через свою єдність, що є природним процесом. Тому надзвичайно цінні для нас і сьогодні слова Вернадського про зникнення війн. "Завдання знищення війн уперше в історії людства перестало бути утопічною мрією і перетворилось на реально поставлену ідею. Розумна воля неминуче піде цим шляхом, оскільки вона відповідає ноосфері. Ясно, що цей рух не може бути припинений. У бурях, грозі, страхіттях і стражданнях народиться прекрасне майбутнє людства."

За своїм походженням - і по материнській, і по батьківській лінії - Володимир Вернадський був українцем. Він завжди пам'ятав і пишався цим, гаряче любив Україну, цікавився і знав її історію, був залюблений в її природу, багато зробив для розвитку української науки і культури.

Про родовід Вернадського ми дізнаємося з його власних свідчень. Він особисто вивчає родовід свій і дружини. Робив Це як вчений і як мислитель, проводячи спеціальне дослідження, джерелом якого були історичні документи, свідоцтва сучасників, спогади, листування. Йому допомагав у цьому небіж В. Модзалевський, автор "Малоросійського родословника", один з будівничих архівної справи в Україні. Для Володимира Вернадського вивчення історії свого родоводу мало принципове значення. Вчений, який обгрунтував закон єдності природи, людства, космосу, усього сущого, визначив єдність і зв'язок поколінь, вважав родовід важливою проблемою генетики. У листі до сина (6 жовтня 1944 р.) він писав: "Обдумуючи своє життя, я бачу, відчуваю зв'язок поколінь. На всіх наших родинах досі відчувається минуле життя предків..."

Про найдавніших предків Вернадський згадував у своїх спогадах 1943 року. "За родинними переказами мої предки по батькові прийшли до Запоріжжя з Литви чи з Італії. Цікаво, що серед слов'ян Італії (Істрії) трапляються прізвища Вернаска, Верназзі і т. ін. (Італійський геолог Верназзі де ля Вернаска). Наше прізвище було Берна (так розповідав батько). Професор Михайло Максимович (1804-1873), знавець минулого України, ботанік, перший ректор Київського університету, говорив моєму батькові, що предки наші прийшли "з Литви".

Під час війни Хмельницького проти Польщі литовський шляхтич Берна перейшов на бік козаків і з ними разом боровся проти панства. Не думаю, щоб він зробив це внаслідок переконань, причини були, ймовірно, більш ниці, однак факт залишається фактом, і він мав великий вплив надалі. Берна був страчений поляками; потім його діти і нащадки служили у козацтві малоросійському й у Запоріжжі".

Більш-менш документальні дані вчений мав про свого прадіда Івана Вернацького, запорозького козака.

"При знищенні Запорожжя Катериною Другою мій прадід втік у Чернігівську губернію і там, після кількох літ спокійного життя, був обраний священиком великого села Церковщини Березинського повіту Чернігівського намісництва. Священики тоді вибирались на Україні прихожанами зі свого середовища. Він, очевидно, знав тільки ім'я й по батькові свого батька, показавши, що його батько й дід були "військові товариші", тобто внесені в реєстр рядові вільні козаки. Мій прадід був дуже яскравою особистістю. Він навчався в Переяславському колегіумі і в Київській академії, на той час вищих навчальних закладах".

І вже цілком на документальній основі вчений подавав відомості про свого діда Василя Вернадського. "Мій дід, Василь Іванович Вернадський (1769-1830), вирушив з благословіння матері пішки в Москву, утікши від батька, котрий хотів, щоб він вступив до Київської Могилянської академії. А він хотів бути лікарем. Тоді батько - мій прадід - урочисто церковне прокляв сина за непослух, що відбилось на усьому його житті: у великій сім'ї вмирали юнкерами і студентами або в дитинстві усі діти. Лишився один мій батько, наймолодший, котрий дістав ім'я Івана на честь святого покровителя батька, що прокляв свого сина. Мене назвали на честь діда (Володимир-Василь).

Дід був тихою та скромною людиною з сильним бажанням вчитися. В Москві він страшенно бідував, але поступово пробився і став військовим лікарем. Мій дід був оригінальний, очевидно, дуже обдарований лікар. Читаючи його формулярний список, вражаєшся тими багаторічними воєнними походами, в яких йому довелось брати участь. Він пройшов походами з Суворовим і з Кутузовим.

Був на Чортовому мосту, і в 1799 році потрапив у полон з госпіталем, який очолював. Він однаково приймав у госпіталі і французів, і росіян, внаслідок чого Наполеон і дав йому орден "Почесного легіона".

Дід повернувся в Росію в травні 1800 р. на чолі госпіталю з 1000 чоловік. Одержав у 1826 р. чин колезького радника. Цей чин давав право на потомственне дворянство. Останні роки він пробув у Києві, де й помер 1830 року".

Відзначивши, що предки його матері, Ганни Петрівни, уродженої Константинович, а також дружини - Наталії Єгорівни, уродженої Старицької, належали до козацько-cтаршинської верхівки, Вернадський розповідав:

"Моя мати народилась у Києві в поміщицькій сім'ї, яка складалася вже тоді майже виключно з військових, її батько - артилерійський генерал - був служака, але людина хороша, судячи по розповідям, оригінальний тип старого українського козацтва (він говорив переважно українською мовою)."

Loading...

 
 

Цікаве