WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Чи існує в Росії українська діяспора - Реферат

Чи існує в Росії українська діяспора - Реферат

Реферат на тему:

Чи існує в Росії українська діяспора

Українці – європейський народ, значна частина представників якого живе за межами України. Українська діяспора – явище складне і неоднозначне. Українська діяспора в Росії – це вже не явище, це – проблема – історична, політична, мовна. У Росії немає точної статистичної інформації про чисельність українців і оцінки варіюються від двох до п'яти мільйонів. У Росії навіть складно зрозуміти хто такі українці. Українська діяспора в Росії – унікальна. Вона унікальна не своїми досягненнями і культурними традиціями. Вона унікальна тим плачевним станом, в якому вона вимушена існувати. Уявимо собі ті умови, в яких живе, наприклад, канадський, американський чи навіть бразильський українець. Свої газети, свої організації, своя недільна школа, своя церква. Хай він навіть українською вже не говорить, але всі ці інституції у нього і для нього є. А що в Росії?

Перш ніж відповісти, давайте подивимося на положення росіян в Україні – і російська книга, і російські газети, і російське телебачення. А українці в Росії? Ну що ж? Українських засобів масової інформації немає, телевізійних каналів не існує, школи – є, але дуже мало, українські газети – є, але неясно – живуть або вмирають. Іншими словами українська діяспора в Росії витиснена в Інтернет, вона більш віртуальна ніж реальна. Українська діяспора – це ентузіясти, які страждають за свій народ. Але українська діяспора в Росії – складова частина української діяспори і, тому, в цьому огляді я спробую проаналізувати сучасний стан української діяспори в Росії.

Колись український історик Михайло Грушевський назвав одну з своїх книг "Хто такі українці і чого вони хочуть". Це питання і до цього дня зберігає свою актуальність в Росії. У Росії складно зрозуміти, хто такі українці. Ця складність пов'язана з тим, що більшість населення сучасної Російської Федерації – росіяни – народ з украй низьким рівнем політичної культури і слабкою власною національною ідентичністю. Іншими словами, більшість росіян погано знає російську мову, ще гірше російську історію. Яка нація – таке її відношення до інших націй. Тому, для середньостатистичного росіянина українці – це не українці. Отже, для звичного росіянина українців не існує, а є хохлы. Від масових міфів російської політичної несвідомості перейдемо до реальності.

Українці в Росії, як українці, наприклад, в Канаді – багаторівнева етнічна група з своїми підгрупами і стратами. Українців в Росії можна розділити на дві групи. Українці, що належать до першої групи, це – громадяни України, які приїхали до Росії на заробітчанство. Значна їх частина є носіями української мови і культурних традицій. Вони зберігають зв'язки з Україною, своїми сім'ями і родичами. Багато хто з них планує повернутися до України і їх перебування на території Росії має тимчасовий, економічний, характер.

Друга група – це громадяни Російської Федерації українського походження. Українці, що належать до цієї групи, є нащадками українських переселенців, які освоювали, наприклад, території Сибіру або Далекого Сходу. Значний відсоток таких громадян має тільки українське походження і прізвища, але вже втратив українську самосвідомість. Умовно їх можна називати українськими колоністами, що були асимільовані росіянами. Але існує і інша група, статус якої викликає більше суперечок. Це громадяни Росії українського походження, що живуть на українських історичних територіях (Східна Слобожанщина, Кубань, Ставропілля), які не ввійшли до складу України. Серед них – багато українців з українською самосвідомістю. Таким чином, всі громадяни українського походження в Росії володіють російською мовою. Українці, які крім російської знають і українську мову складають меншину. В такій ситуації по ступеню асиміляції українська діяспора в Росії наближається до української діяспори в Америці.

Українці в Росії, як і українці в західних країнах мають свої, інституції і організації. Якщо на Заході, наприклад, в США або Канаді, українські організації виникли дуже рано – практично зразу після появи в цих країнах перших українських емігрантів, то в Росії українці дістали можливість зареєструвати свої об'єднання тільки з початком демократичних реформ після розпаду Радянського Союзу. Всі українські організації в Росії можна розділити на дві групи – загальноросійські і регіональні. Окремо згадаю і культурні організації. Найбільші українські організації – Об'єднання українців Росії і Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії". Серед лідерів автономії – Стефан Паняк (Єкатерінбург), Анатолій Костюк (Калінінград), Володимир Манович (Новосибірськ), Наталія Літвіненко-Орлова (Мурманськ). Цілями діяльності національно-культурної автономії "Українці Росії" є об'єднання зусиль суспільних організацій українців Російської Федерації, координація спільної діяльності по відродженню, вивченню, розвитку і пропаганді української культури, розвитку національної самосвідомості, захисту законних прав і інтересів українців Російської Федерації, налагодженню зв'язків українців з етнічною батьківщиною – Україною – та українцями, що проживають в інших країнах світу. Автономія прагнє діяти на всій території Російської Федерації, де проживають українці.

У регіонах існує і діє декілька українських організацій, які виконують як суспільні, так і культурні функції. У Республіці Башкортостан діє Республіканський національно-культурний центр українців Башкортостана "Кобзар". Зусиллями Центру в 2006 – 2008 роках заплановано розробити Республіканську програму по збереженню і розвитку української культури "Українці Башкортостана", організувати республіканський український культурний центр в Уфі, створити український професійний театральний колектив при Республіканському російському академічному драматичному театрі, продовжити підготовку фахівців у галузі української мови, літератури, історії і культури України, відкрити загальноосвітні школи або класи з вивченням історії і мови українців в місцях компактного мешкання українців, створити Республіканський методичний центр по розробці методики викладання предметів українознавчього циклу в школах і університетах, підготувати і видати адаптовані підручники по українській мові і літературі для російськомовних дітей, організувати трансляцію україномовних радіо і телепередач. Активно прагне діяти і Ніжнекамська національно-культурна автономія "Українське товариство "Вербіченька" в Республіці Татарстан. У плани місцевої української общини входить видання української газети і розвиток української культури. Таким чином, найсприятливіші умови для існування українських організацій виникли в національних республіках, населення яких стурбоване заощадженням своїх ідентичностей і мов, а місцеві власті не створюють перешкод для розвитку української культури.

У російських регіонах ситуація інша. Українські організації існують, але вони більш слабкі, а місцеві власті практично не виявляють цікавості до української культури, збереження мови і традицій. На Камчатці існує Національно-культурна автономія українців Камчатки, яка своїми силами видає газету "Батьківщина". У Ніжегородськой області діє Ніжегородськоє регіональне обласне товариство української культури "Джерело". Українське культурно-просвітницьке суспільство ім. Т.Г. Шевченка існує в Оренбурзі, Регіональна суспільна організація "Український національно-культурний центр "Промінь" - в Самарі, Сахалінська регіональна суспільна організація українців "Київська Русь" - на території острова Сахалін, Уральська національна асоціяція українців – в Єкатерінбурзі, Центр української культури "Джерело" - в Томську, Суспільна організація "Батьківська стріха" - в Тулі, Українське земляцтво "Краяни" - в Дімітровграді.

Ці групи об'єднують ентузіястів, зацікавлених не тільки в заощадженні, але і в розвитку української культури в Росії. Перед ними багато загальних проблем – нерозуміння з боку місцевих російських властей, майже не зацікавлених в розвитку такої неприбуткової галузі як українська культура і мова, відсутність фінансування, слабкі і нерозвинені контакти з іншими українськими організаціями в Росії і діяспорі. З другого боку, ці організації мають загальні задачі – організація україномовних телепередач, публікація книг і газет, встановлення і розвиток контактів з іншими українськими об'єднаннями.

Серед всіх згаданих російських регіонів, де живуть українці виділяється Кубань. Кубань – у минулому самий український регіон на території сучасної Росії. У заселенні кубанськтх територій активно брали участь українці. До початку ХХ століття регіон був україномовним, починається український національний рух. Після революції 1917 року, під час громадянської війни Кубань, де була організована Кубанська Краєва Рада намагалася об'єднатися з Українською Народною Республікою. Але успіхи і перемога більшовиків не дозволили ці планам здійснитися.

1920-ті роки – це короткий період українського національного відродження на Кубані. Краєва бібліотека в Краснодарі була названа ім'ям Т. Шевченка. У 1926 році в Краснодарі українською мовою виходила "Червона газета". До 1927 року вона була єдиною українською газетою в РРФСР. У другій половині 1920-х років на Кубані виходив і літературно-художній український журнал "Новим шляхом". Пізніше він був перейменований в "Ленінський шлях". Але радянська влада не була зацікавлена в збереженні українськой кубанської культури. Проти українського населення радвлада проводила політику репресій. Українців виселяли з Кубані. Прагнучи скоротити українське населення, власті провели колективізацію і спровокували голод. У 1932 році на Кубані були закриті всі українські школи, а українські книги перестали видаватися. Українська мова стала розглядатися як прояв "українського буржуазного націоналізму". Таким чином, українське національне Відродження на Кубані виявилося недовгим. Відродження змінилося "трагедією українців в країні серпа і молота".

Loading...

 
 

Цікаве