WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трудова імміграція (в'їзд) в Україну і політика російської імперії щодо переселенців у другій пол. ХІХ ст. - Реферат

Трудова імміграція (в'їзд) в Україну і політика російської імперії щодо переселенців у другій пол. ХІХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
ТРУДОВА ІММІГРАЦІЯ (В'ЇЗД) В УКРАЇНУ
І ПОЛІТИКА РОСІИСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
ЩОДО ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.
Іноземна імміграція в Україну почалась у давні часи. Ця благодатна земля завжди приваблювала іноземних колоністів. Так, греки почали колонізувати українські землі ще в середині 1 тис. до нашої ери. Але найбільш масова імміграція в Україну почалася після 1861 р. Скасування кріпацтва та проведення ряду економічних реформ сприяли бурхливому розвиткові міст, промисловості, залізничного транспорту та товарного землеробства.
Значно збільшився попит на робочу силу, якої в Україні на початковому етапі здійснення реформ не вистачало. Тому в 60-х роках ХІХ ст. царський уряд видав інструкцію про заселення Криму та Причорномор'я. В 1861 р. поряд з іншими слов'янами на Південь України почали прибувати чехи. Вони отримали від держави наділи землі (9-10, 20-30 десятин на голову сім'ї) та грошові субсидії. У цей же час починається масова трудова імміграція в Україну німців. У 1861 р. в Україну приїхало 2443 німецьких сім'ї [1].
В середині 60-х років ХІХ ст. особливо сприятливі умови для переселення іноземців виникли на Волині, де після придушення польського повстання 1863 р. російський уряд почав проводити кампанію по витісненню польського населення. Маєтки учасників повстання були конфісковані. Багато польських поміщиків продавали свої землі за безцінь.
Серед інших причин масового переселення можна назвати сприятливі політичні та природні умови цього краю. Зокрема, кліматичні умови Волині мало чим відрізнялись від кліматичних умов Польщі, Чехії, Бельгії чи Німеччини.
Кількість іноземних переселенців збільшувалась із року в рік. Так, у 70-х роках їх кількість в Україні порівняно з 1860 р. збільшилася в 3 рази. У 1890 р. іноземних переселенців лише на одній Волині було 200924 чоловік, більшість з яких були німцями [2].
Така тенденція, здавалось, повинна була б порадувати місцеву владу та царський уряд Росії. Але серед урядових кіл держави в 80-х роках ХІХ ст. починається безпідставна паніка. Київський генерал-губернатор генерал-ад'ютант А.М.Дондуков-Корсаков з метою протидії цьому явищу, яке, на його думку, загрожувало "державному спокою та правильному розвитку краю", запропонував заборонити поселення на Волині німецьких емігрантів, які не приймали російського підданства, і скасувати всі надані їм пільги [3].
Запропоновані князем Дондуковим-Корсаковим заходи спочатку зустріли протидію з боку Міністерства закордонних справ Росії, яке визнало неможливим обмеження прав іноземних переселенців, які були їм забезпечені міжнародними угодами, підписаними Росією. Але після нового дослідження масштабів іноземної колонізації України, яке було проведене за наказом генерал-ад'ютанта Дрентельна в 1881 р., комісія зробила висновок, що величезне зростання іноземного землеволодіння в західних губерніях матиме негативні наслідки не лише в політичному відношенні, але й з точки зору військово-стратегічної. З цього часу почалося активне здійснення заходів, спрямованих проти іноземної колонізації в Україні.
27 грудня 1884 р. російський імператор затвердив правила набуття у власність, віддання під заставу та в оренду земельного майна, яке знаходилося поза містами та містечками в дев'яти західних губерніях (у тому числі у Київській, Подільській, Волинській). У цьому законі були підтверджені та розвинуті діючі з 10 грудня 1865 р. обмежувальні правила по набуттю та продажу землі особам польського походження [4].
У наступному році імператором була затверджена спеціальна комісія для розробки заходів щодо припинення напливу іноземних переселенців в західні окраїни імперії. Наслідком роботи даної комісії були правила від 14 березня 1887 р. відносно набуття іноземцями у власність або у тимчасове володіння нерухомого майна в деяких губерніях західної смуги Росії, затверджені імператором.
Цим законом було заборонено іноземним підданим володіти і користуватися землею в південно-західних губерніях імперії за будь-яким правом. Фактично закон 14 березня 1887 р. поклав край можливості іноземним громадянам хоча б тимчасово приїздити в Україну з метою придбання земельної власності і зберігати при цьому своє громадянство [5]. При цьому комісія під керівництвом таємного радника сенатора Плеве розробила порядок прийняття російського підданства неповнолітніми дітьми емігрантів (до цього підданство повинні були приймати лише дорослі чоловіки).
На підставі закону, підписаного російським імператором 8 жовтня 1887 р., усі іноземні школи на території південно-західних губерній імперії, у тому числі й німецькі, були підпорядковані Міністерству народної освіти. Всі навчальні програми національних шкіл були перероблені на загальноросійський манер. В німецьких школах запроваджено обов'язкове вивчення російської мови. Навіть богослужіння в німецьких колоніях повинно було здійснюватись лише російською мовою.
Крім того, в примітках до закону 1887 р. (пункт 2) іноземцям надавалося право селитись в містах і працювати там та окреслювались мізерні права поселенців (пункт 3). Наслідування земельних володінь дозволялось лише подружжям та їх дітьми і лише у випадку, коли спадкоємець оселився в Україні до прийняття означеного закону. В усіх інших випадках спадкоємець повинен був протягом трьох років з часу набуття ним прав на майно продати його російському підданому.
У разі невиконання цього правила за розпорядженням губернатора нерухоме майно продавалось на публічних торгах, а гроші, за винятком комісійних, передавались іноземцю. Угоди стосовно набуття майнових прав, укладені іноземцями у встановленому порядку після прийняття цього закону, не могли бути поновленими або продовженими [6].
Однак ані закон від 10 грудня 1865 р., ані закони від 27 грудня та 14 березня 1887 р. не могли зупинити трудову імміграцію в Україну.
Особливо збільшилась імміграція іноземців з Царства Польського. За два роки, з 1889 р. до 1891 р., лише до Волинської губернії з-за кордону переселилось 324 сім'ї. З них 57 сімей були вихідцями не з Польщі, а з Франції, Бельгії, Італії, Англії, Німеччини, Швейцарії, Данії тощо.
Більшість із них поселилась у повітах Волинської губернії: Дубенському, Житомирському, Володимир-Волинському та
Loading...

 
 

Цікаве