WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Матеріальна культура Лемківщини - Реферат

Матеріальна культура Лемківщини - Реферат

На толоці - прибудівка стодоли.

До поділу ріллі на піврільки, третини, чвертини приходило тоді, як батько вмирав без завіщання, суд ділив ціле майно на рівні частини між найближчих членів-спадкоємців померлого.

Ще інша причина була втому, що в паншинних часах унаслідок п'янства та задовжування газдів у жидів-орендарів і поміщицьких наставників, грунт переходив у руки жида. А цей або самий бавився в господаря, або відпродував землю за дорогі гроші багатшим господарям.

Вивіновування по весіллях, брак у деяких хатах найстаршого потомка-наслідника по чоловічій лінії, неповорот із еміграції - також нарушували цілість патріярхального земельного поділу лемківської землі.

ПЛУГ

Землю орали дерев'яними плугами. Такий дерев'яний плуг складався з чотирьох частин: полоз (або стріла), дошка (намістка - полиці, бляхи й лемеша), чепиги та гряділь. Це все не раз дуже майстерно зроблене з твердого дерева (бук, дуб, граб, ясень) і пов'язане дерев'яними кілками та клинцями в одну цілість, заступало господарський плуг.

Дерев'яний плуг і коліснята.

1) Дерев'яна стіна, 2) залізннй (бляшаний) леміш - дошка, або з грабового дерева, З) ялівцеві обручі (колісця), 4) чепіги, 5) порожок, 6) гряділь.

Коліснята також з дерева: віська з берцем (намістка сниць-дишля), дерев'яні колечка - колісця з твердим буковим ярмом - поріжком. Колечка з гнутого ліскового прута або ялівцю, з ясеневими сприхами й голівкою. У такому колечку є тільки 8 сприх, впущених до букової круглої голівкн-дзвона. Поріжок-подушка, на якому спирається плуг (гряділь) з твердого дерева, посередині із жолобком та драбинкуватою піднозою (підпіркою) регулювати глибину орки та прикладати скиби на горбах і збіччях.

До плуга з колечками інакше впрягається коня, а йнакше волів або корови. Кінь тягне плуг за орчик, як у возі, воли ж за ярмо занізками та запірками.

Ріллю орють у довгі, вузькі 6 до 8 скибні загони так, що напр. на одноморговому просторі було щонайменше 80 до 120 широких борізн. Ці борозни мали забезпечувати ріллю від води на випадок обильних дощів, бурі та зливи. Наслідки були такі, що в часі посухи обабіч борозни висихало збіжжя, а в слітну пору вимокало. Цим самим рілля родила в найкращому разі тільки одну третину того, що було засіяне, скільчилося, зеленим руном покрило зорану та заправлену землю.

БОРОНА

Замість борін лемки вживали терня. Липовим ликом, лозовою виткою або мотузом з конопляного клоччя зв'язували кущики в більший оберемок і ручно або молодими воликами тягнули (заволочували) це терня по засіяних збіжжям скибах. Але цей примітивний спосіб боронувати давно вже зник. На місце терня прийшли дерев'яні борони із залізними зубами.

Така борона, зроблена з твердого відземкового букового або грабового дерева, складалася з 4 або 6 поперечок, злучених драбинкувато поздовжніми латками в одну цілість. Залізних зубів є в 6-бильній (листковій) бороні 48, себто по 8 в одному ряді.

До м'якої, чистої ріллі вживають однієї борони, але до періястої, камінної або в новиці (цілині) треба збіжжя заволікати двома боронами; деколи додавали ще до зарівняння борізн і гладження малу 4-листову борінку, що тягнулася по скибах за двома великими боронами.

До борін і плуга запрягали коня, а волів за зв'язки (скретєвки) - дерев'яні латки, тридільні в'язані кілками й поперечками.

Дерев'яна борона з залізннмн зубами.

Господарське дерев'яне знаряддя. Зліва: дерев'яна січкарня і плуг з колісницею, кіся, вили, граблі, ціп, шуфля, лопата, ярмо. З музею "Лемківщина" в Сяноці.

Дерев'яну борону виперла в деяких багатших господарів залізна (ковальська або фабрична) борона. До неї додавали ще одно- або двокінний дерев'яний валок із залізними зубами або важкий дубовий і гладкий.

Такий валок робили також з бетону й залізних зубів, бо цей дуже практичний, - в багатьох випадках багато кращий від фабричного (дешевий і вічний). Знаю з власної практики, що таким бетоновим валком дуже добре валувати, втолочувати й розбивати грудки засохлоі зораноі ріллі.

Деякі газди роблять собі до втолочування засіяної ріллі буковий або дубовий валок. Але зубчастий є кращий тому, що не треба мотикою чи перликом - залізним обухом на довгій жердці - розбивати, розкопувати засохлі скиби, грудки землі. На вивалованій ріллі не вимерзає озимина й не підмакає.

СІВБА ЗБІЖЖЯ

Збіжжя сіють ручно. До першої сівби приготовляють собі сівальницю. Це новий, з домашнього полотна, мішок, в якому сівач носить збіжжя. До сівальниці зашивають в один ріг потрохи всякого насіння, кусень або й цілу просфору. Мішок повинен бути новий, невживаний. Такий самий мотузок. Сівальниці вживають найбільше на пограниччі Лемківщини й Бойківщини. В глухих гірських селах уживають до сівби гарного коша, в якому, звичайно, святять паску. Кіш плетений з латок, струганих з ліскового дерева на таких самих основах-каблуках. До коша, коло ручки (ношайки) прив'язують окрайки паски або кусні просфори (т. зв. дори).

При сівбі ярого придержуються господарі цікавих звичаїв.

Цього дня не треба нічого позичати з хати, не треба теж вигортати з-під тварин у стайні обірнику. Ці звичаї в'яжуться з віруванням, що хто видає із свого господарства будь-яку вартісну річ, може цим спричинити втрату із свого майна. Того дня, коли мають сіяти овес, а овес (найнебезпечніше!) стараються сіяти насамперед, ладять скоро їжу, а по сніданні, кладуть на тарадайку (або на дерев'яний віз) усе своє знаряддя, потрібне до праці. Як уже все готове, найстарша жінка в хаті вдягає кожух, обернений волоссям ("волохатий") наверх, виходить з хати на двір (обору) та й обходить тричі за сонцем (себто вправо) тарадайку (в декого віз), запряжену волами (в заможніших газдів і в новіших часах - кіньми). Ця жінка тримає під лівою пахою (ближче серця) хліб, у лівій руці посудину з водою, а правою рукою кропить тарадайку (віз) і волів (коні). Вода освячена з Йорданських Свят. Потім кладе перед волів на землю хліб, що його тримала під пахою. Господар хрестить перед запрягом тричі батогом (бичем), і воли (коні) з тарадайкою (возом) переступають через хліб. При тому пильнуються, щоб тому, хто їде в поле перший раз орати, не перейшла дороги якась жінка, бо це велике нещастя.

На поле господар бере торбину з хлібом, сиром і яйцем, та ще й той хліб, що його клали перед волів (коні). Торбина зветься "табіжка" або "друшляк". Як починає орати, тоді загін "збирає", не розорює, але коли вже витягнув (виорав) першу борозну, кладе в цю борозну яйце з торбини, а потім бере глину з борозни й потирає нею волів по хребті, щоб сильні та здорові були, і щоб худібка в оборі гарно та здорово велася ("каралася").

Дуже велику увагу звертають на те, яка птаха сяде перша на ораниці; як ворона або чорні шпаки, то буде добрий рік, а як плиска, то будуть улітку блискавки, а блискавки шкідливі для молодого зерна. Дуже добрий це знак, як при оранні побачать мужчину, бо тоді напевне буде врожайний рік, але як жінку та ще й вагітну, то це погана ворожба.

Щодо черги сівби збіжжя та окіпних рослин, на Лемківщині буває всяко. По найбільшій частині поле засіяне вівсом. За вівсом іде ячмінь, яре жито, оркіш, яра пшениця. У глибоких горах, де людям тяжче за гроші, отже й за штучні погної, мало сіють озимини (жито, пшениця, ячмінь під зиму). Сіють також у новиці гречку, просо, горох, біб, квасолю, лен, коноплі.

Loading...

 
 

Цікаве