WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лемківське народне будівництво - Реферат

Лемківське народне будівництво - Реферат

Походження "довгої хати" пов'язане із соціальним становищем селян та природними умовами. На вузькій смузі врожайної долини не вистачало площі для кількабудинкових комплексів з просторими подвір'ями. Водночас спільні стіни між частинами споруди під одним дахом давали економію, сприяли кращому природному утепленню в суворі карпатські зими.

"Довга хата" зазнала розвитку. В основі її — давньоукраїнський тридільний тип житла. Давнім варіантом його в Карпатах були споруди з житловою частиною і коморою, до яких заходили через коридор, що виконував функцію і сіней, і боїща. Він побутував ще в 30-х роках цього століття на околицях Ясла, Горлиць, Риманова, Бардієва.

У подальшій еволюції в сінях-боїщі виділялися власне сіни й комора, поряд — стайня, боїще добудовували в кінці споруди. Так виник однорядний тип лемківської "довгої хижі" (хата + сіни + комора -{-стайня + боїще), який найдовше зберігся на південному схилі західних Карпат (Закарпатська область, північно-східна Словаччина).

Дальший розвиток "довгої хижі" припадає на кінець XVIII століття. На північних схилах західних Карпат внутрішня стіна поділяла вздовж житлову частину на хату й комору. Комору використовували, переважно, щоб зберегти харчі, вихід до неї був із сіней. Та коли вона правила ще й за додаткове житлове приміщення, то мала вихід і з сіней, і з "великої хати". У такому разі конструкція будинку не змінювалася, бо решта забудови лишалася та сама.

Перетворення комори на "хижку" спричинило поділ господарської частини. Окремою стіною відділяли комору од стайні, вхід до якої робили із сіней. Споруда стала дворядною з помітно зміненою конструкцією. Вихід до хати — через сіни. Із сіней двері вели до хати, хижки, стайні та комори. До стайні вхід був також із двору (основний).

Архітектурною особливістю окремих "довгих хат" у Ясельському і Горлицькому повітах стало боїще, висунене на 80—90 сантиметрів од лінії зрубу. Завдяки цьому було зручніше заїжджати возом. Цікавий елемент споруд на Горличчині — вузький коридор при передній стіні — "причина", що попри стайню з'єднує сіни з боїщем. Він також зрубний, забезпечує обігрівання стайні в морози і сполучає всі господарські приміщення.

Житлову частину розміщували крайньою з південного боку, заїзд — з півночі. Кімнати мали переважно по два вікна, одне на південь, друге — на схід або захід. Якщо неможливо було під'їжджати з північного боку, житлову частину виводили на північ, але з одним великим вікном для кімнати на схід або захід.

Поряд з боїщем, де молотили й віяли зерно, прибудовували шопу (возівню), конструктивно не пов'язану з цією спорудою. Відмітною рисою лемківського будівництва є дощаті коридори ("загата") при торцевій і задній стінах. У загаті складали полову, обмолочену солому, сіно. Вона відігравала неабияку ролю в додатковому утепленні споруди.

До кінця XIX століття "довгі хати" були поширені по всій Лемківщині, переважали також у таких західних повітах, як Новоторзький і Новосанчівський. Та від початку XX століття заможніші селяни віддають тут перевагу кількабудинковим садибам (вплив будівництва чехів і словаків), а традиційне розпланування поступово зникає.

Побіч хати ставили споруду малої архітектурної форми (зрубну, під ґонтом або соломою) — шпихлір (сипанець), де зберігали зерно, сукно, полотно, дрібний реманент. Повсюди будували пивниці (склепи) на картоплю, їх мурували під шпихлірами або як окремі споруди з каменю у викопаному заглибленні чи на поверхні землі. На окремих горбах було по 5—10 пивниць найближчих господарств.

Криниці копали не на кожній садибі. Нерідко їх заступали природні джерела.

До промислової архітектури належать олійні фолюшні (ступи), водяні млини, тартаки, вітряки, кузні. Як формою, так і внутрішнім обладнанням вони не відрізнялися од бойківських чи польських та словацьких.

З позасадибного будівництва на Лемківщині виступали споруди пастушого господарства. У першій половині XIX століття вівці випасали колективно. На полонинах будували просторі колиби, стійла, стаї. У середині XIX століття поголів'я овець різко зменшилося, надалі побутував індивідуальний спосіб випасу.

Оригінальне зовнішнє оздоблення "довгих хат". У селах Ропиці Руській, Мацині Великій, Кутах, що на пограниччі з польським населенням, їх білили. Такий звичай поширений також серед лемків у Словаччині та на Закарпатті. У деяких селах Горличчини забілювали вапном лише житлову частину будинку.

Для центральної частини північної Лемківщини, від села Вапенного Горлицького повіту далі на схід, характерне малювання зрубу. Вінці його кілька разів змазували відходами нафти, а щілини між ними — вузькою смугою глини та забілювали вапном. Повторювали малювання навесні або напередодні важливих подій (наприклад, весілля).

У Ясельському повіті до ропи додавали місцеву жовту глину, дістаючи брунатний колір. На схід від дороги Яслинська — Риманів у напрямі до сіл Буківсько-Одрехова зруб малювали цеглистою фарбою (молода перепалена глина, цегла).

У Горлицькому та Ясельському повітах двері й ворота знадвору оздоблювали брунатною глинкою.

У деяких селах Горлицького повіту (Беднарка, Вапенне, Розділля, Пе-регонина, Криве, Мацина Велика) на воротях по глинці вапном зображували геометричний візерунок, знаки сонця, квіти.

Найдосконаліше розмальовували ворота геометрично-рослинним орнаментом у східній частині північної Лемківщини вздовж річки Ослави (притока Сяну) на околицях Команчі та Вислока. Настінну орнаментику виводили з кількох традиційних мотивів: сонця (солярний знак), сосни, квіток, листків, ламаної лінії, "дерева життя". Хоч вони трапляються і в інших груп українців та виступи верхніх вінців зрубу, на яких спиралося піддашшя.

Відповідно оброблені, ці виступи стали цікавим доповненням до архітектури споруди, оздобою її. Аналогічного явища немає в архітектурі бойків та поляків.

І все-таки довготривале сусідство із західними слов'янами поклало незначний відбиток на лемківську культуру. Помітний певний чеський і словацький вплив на будівництво лемків у західних районах, а також на південних схилах Карпат. А втім, І запозичені елементи остаточно "асимілювалися", набули зовсім нової, "лемківської" форми.

Отже, українці західних Карпат — лемки мають низку традиційних, спільних і для інших етнографічних груп принципів у народному будівництві: зрубна конструкція стін, кроквова система даху тощо. Багато спільних рис із технікою сусідніх бойків. Це — в'язання кутів зрубу на просторий замок (XVIII—XIX ст.), на "риб'ячий хвіст" (поч. XIX ст.). Оригінальні були околинки й напівоколинки.

Loading...

 
 

Цікаве