WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етнографічне районування України - Реферат

Етнографічне районування України - Реферат

Під час російсько-турецької війни задунайські козаки допомогли московським військам, за що турецький візир зруйнував Задунайську Січ. Тоді російський уряд дозволив козакам поселитися біля гирла Грузького Єланчика (нині м. Новоазовськ). Азовське козацьке військо проіснувало недовго: в 1885 p. воно було ліквідоване, а частина козаків переселена на Кубань. Наприкінці ХVІІІ ст. в межиріччі Кальміусу і Грузького Єланчика поселилося близько 6 тис. німців, які в 1941 p. були вивезені в Казахстан.

Швидкі темпи індустріалізації притягали на Слобожанщину сотні тисяч людей різних національностей. Політика інтернаціоналізації радянської імперії по суті була спрямована на повну русифікацію і денаціоналізацію неросійського населення на Донбасі. Свою роль тут зіграла і мова "міжнаціонального спілкування", і відсутність національних шкіл, і зневага до національних традицій (культивувалися так звані радянські обряди).

На Слобожанщині поруч із землеробством здавна розвивалися різні промисли: виробляли дьоготь і смолу, керамічний посуд і килими, вишиті кожухи і сап'янові чоботи, гарусні тканини і вироби з дерева та металу. Розвивалося рибальство, пивоваріння, виноробство, добування солі та ін. У ХІХ ст. тут з'являються знаряддя праці фабричного виробництва: парові машини, сіялки, залізні плуги й борони. Житлове будівництво тут надзвичайно різноманітне, окремі райони зберігають традиції тих земель, звідки були переселені їхні мешканці. Хати не завжди обмазані й побілені, є так звані "миті", тобто з вимитими до блиску стінами. Розчин для миття називався луг - тепла вода, проціджена через шар попелу. Подвір'я просторі, з повітками - господарськими приміщеннями, курниками й амбарами. В хатах, як і по всій Україні, було багато рушників, килимарських виробів, розписних меблів: стільців, ліжок, різних шафочок тощо. Тут, як і на Полтавщині, побутували скрині, полиці для посуду. Рублені дерев'яні хати з коморою через сіни - один з найстаровинніших типів житла, що побутувало ще в Київській Русі. У східних районах Слобожанщини дубові зруби встановлені на дубових стояках, які утворюють своєрідні галереї. Великий винос даху, що спирався на такі колони-стояки, захищав хату від дощу, вітру, а в спеку створював затінок.

Одяг відзначається жіночими сорочками, вишитими гладдю, переважно білими, коричневими і синіми нитками. Орнаменти, характерні для Слобожанщини - це "ламана гілка". Тут також носили ткані плахти. Рушники вишивалися так званим тамбурним швом червоними й синіми нитками. Чоловічий одяг мав свої особливості: верхній суконний одяг для негоди називався лига, носили взимку смушеві шапки, а влітку солом'яні брилі.

Культура Слобожанщини перехідна від Лівобережжя до степової південної культури, а також (особливо на сході) позначена російськими впливами: наприклад, російський сарафан, чоловічий кафтан тощо. Під впливом крою сарафана поширилася жіноча сорочка з чотирикутним вирізом.

Південь

До південного етнографічного району належать Запорізька, Херсонська, Миколаївська, південь Дніпропетровської та Одеської областей, а також Крим. Південь, або Степовий етнографічний район можна поділити на три групи: південно-східна (Приазовья), нижньоподніпровська, південно-західна.

Історичний розвиток південних теренів України, як і Слобожанщини, зумовив яскравий вияв різних культур - і кочових народів, і еллінської Середземноморської цивілізації, і кавказців, і слов'ян. Тут поруч з українцями, білорусами, росіянами живуть болгари, серби, молдовани, греки, німці, вірмени, татари та ін. Проте переважає все ж українська традиція. Хати будувалися з товстими стінами, глибокими амбразурами для вікон і дверей, вкривалися високими дахами з соломи або очерету. Причілки хат виходили на вулицю, тому вони найкраще оздоблювалися розписом. На фронтонах встановлювався дерев'яний кінь (вершило) або голуб, в деяких районах - різьблене зображення змії, що є дуже архаїчним елементом у культурі південних українців. Подвір'я обгороджувалося кам'яними мурами, за якими було видно всі господарські будівлі: погріб із високим накриттям і дверима, плита (кабиця), на якій готували їжу влітку. Біля причілку хати обов'язково був квітник (палісадник), де росли мальви, нагідки, чорнобривці, бузок.

В інтер'єрі хати значну роль відігравали домоткані доріжки (ряднинки), настінні килими, налавники, а також вишиті хрестиком і гладдю рушники; вікна прикрашалися мережаними фіранками, ліжка - вишитими і мережаними простирадлами, край яких виглядав з-під ковдри, а також вишитими подушками.

На Дніпропетровщині широко побутував декоративний розпис: всередині хати розписувалося все - комин, верхні фризи стін, припічок, навіть стеля. Дуже поширеним був також керамічний посуд.

Одяг південного регіону України відзначається поєднанням найкращих рис народного вбрання з елементами міської моди. Так для пошиття одягу як чоловічого, так і жіночого, тут використовували переважно фабричні тканини, адже в цих районах не вирощувався ні льон, ні коноплі. Жінки носили приталені кофти з вузенькими комірцями або традиційні українські сорочки з пишно зібраною горловиною, дуже рясні й довгі спідниці з нашитими на подолі декоративними смугами з плису, оксамиту чи атласу. Носили також вишиті або кольорові фартухи з фабричних тканин, безрукавки. Чоловічі сорочки були вишиті спереду, їх, як правило, заправляли в штани, тільки в Криму була поширена чоловіча тунікоподібна сорочка, що носилася поверх штанів. Верхнім одягом для чоловіків і жінок були пальта різного крою, з хутряними комірами, хоча також побутували й традиційні свитки, кожушки. Типовим чоловічим одягом став у ХVІІІ-ХІХ ст. піджак, який тут називали твинчиком. Жінки також носили й плахти, але переважно як святкове вбрання, головним убором був шовковий очіпок, на який вдягалася намітка, а пізніше хустка.

Чоловіки носили смушкові або з іншого хутра шапки, а весною й восени - картузи. Типовим взуттям для холодної пори року були жіночі й чоловічі шиті на ваті "валянки", які взувалися в ґумові калоші.

Господарство півдня переважно землеробське. Тут була поширена молотьба котком з допомогою диканів та гарманування. Садівництво займає значну частину південних земель, поширене також виноградарство, особливо на Миколаївщині й Одещині. Скотарство південних районів має багато спільних рис із східними регіонами: шкіряний одяг чабанів, гирлига, гаман, де зберігалися лікувальні інструменти, ножі, ріжки тощо. З сільськогосподарського транспорту тут були поширені вози (підводи), а також гарба з високими бортами, що використовувалась для перевезення сіна або соломи, інших громіздких сільськогосподарських продуктів.

Через відсутність у степах прісної води тут мало криниць. Тому в південних районах населення будує в кожному подвір'ї спеціальні ями для збирання дощової води, яка використовується для поливання городини. Дно і стінки таких басин (місцева назва) звичайно цементується. Це дає змогу зберігати чисту питну воду, яку привозять з інших районів. Часто в одному подвір'ї є по дві басини: для дощової та для питної води.

Ми розглянули основні історичні особливості формування етнографічних районів України переважно на матеріалі будування поселень, житла, типу господарства, одягу, прикрас, деяких звичаїв та обрядів тощо. Зазначимо, що деякі явища культури, наприклад, народна музика, танці, пісні за своїми особливостями потребують дещо іншого районування, бо межі їхнього поширення не завжди збігаються з прийнятими історико-етнографічними зонами України.

Шкідлива політика злиття народів і культур, безумовно, завдала великої шкоди українській традиційній культурі. Часто локальні особливості регіонів без розбору, бездумно переносилися самодіяльними колективами на інший ґрунт, складалися якісь усереднені радянські обряди, показові сценарії для художньої самодіяльності. Втрачалася самобутність, неповторність явищ культури, їх зв'язок з природою, ландшафтом краю, історичним минулим етнографічних груп українців. Нині маємо вкрай обережно ставитись до того, що не втрачено, що ще можуть передати старші покоління для нащадків.

Loading...

 
 

Цікаве