WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Бойки і бойківщина - Реферат

Бойки і бойківщина - Реферат

Переобладнання курної хати у напівкурну сприяло оздобленню інтер'єру. Ширше стали використовувати декоративні тканини, ліжники, рушники. Постіль прибирають домотканими коцами і подушками у вишитих наволочках. Стіл прикривають білою скатертиною - обрусом. Хата 1900 року з с. Мшанець Старосамбірського району збудована за планом: хата - боїще - стайня. Житлове приміщення вже має комин з виводом диму на горище. Це відразу змінює вигляд житла. Стіни і стеля у хаті побілені. Обладнання традиційне: стіл-скриня, лави, мисник, ліжко. Долівка глинобитна.

У боїщі, яке після обмолоту збіжжя перетворюється в сіни, є жорна, велика скриня для зерна, бочка на капусту, ступа з товкачем; на стіні висять граблі, ціп. Ззаду за житловою частиною хати є невеличка комірка, перероблена з половника, у ній на полиці стоїть різноманітний посуд -валівче, цебр, корито, в куті - невеличка скриня, щітка для льону.

Хата 1848 року із с. Пилипець, що на Закарпатті, також півкурна, хоч первісно була курною, про що свідчать гряди під стелею, отвір в стелі і сажа, що проглядає через побілку. В інтер'єрі на відміну від курної хати використовуються декоративні елементи - фаянсові тарілки фабричної роботи на спеціальній дерев'яній поличці, званій "фугашем". За давньою традицією залишились нерухомими лави, стіл-скриня. З'являється складна прядка. Мисник набуває форми шафки з дверцятами. Верхня дошка фігурно вирізьблена. На жердці висить вівчарська гуня - куцовата, виткана з вовняної та конопляної пряжі, яка має вигляд вивернутого кожуха. Під піччю стоїть курник -дерев'яна клітка для курей. У сінях розміщена олійня, яка складається з двох масивних вертикальних колод, вкопаних в землю, і горизонтальної з отвором, в який закладали підготовлену для видавлювання олії масу. Зверху цей отвір накривали кружком, на який накладався брус. На останній тиснули з боків клинами, які забивалися підвищеними молотами-таранами.Тут же є плита для підсмажування насіння льону чи конопель, з якого тиснули олію.

Привертає увагу бочка на капусту - "станов" у формі зрізаного конуса, виготовлена з окремих дуг, скріплених дерев'яними обручами. Має плетену з соломи накривку. На стіні висить качалка з праником для прасування білизни. У коморі різноманітний посуд - гурчів, гурчів-маслянче, корито, гелетка, скриня на збіжжя, гордів - бочка на ропу, станок для витискання меду, прилад для сукання посторонків, полапка для мишей. Таким в загальних рисах був традиційний інтер'єр бойківської хати, який вдалося відтворити в музеї. Він достовірний, бо створений на основі тривалих наукових досліджень, свідчень старожилів.

ЦЕРКОВНА АРХІТЕКТУРА БОЙКІВЩИНА

Сьогодні Бойківщину вважають своєрідним заповідником найцікавіших зразків народної церковної архітектури, на нашу думку, єдиним в Україні. Це підтверджується не тільки великою кількістю однотипних збережених храмів, а й історичними джерелами. Так, наприклад, у Генеральних візитаціях церков Старосамбірського деканату за 1766 рік, які зберігаються в Національному музеї у Львові, подаються докладні описи відвіданих візитаторами церков. Ці документи містять докладні характеристики церков, у яких зазначено, з якого матеріалу вони збудовані, способи обробки дерева, кількість верхів і заломів кожного верху.

Старосамбірський деканат в той час охоплював місто Старий Самбір і 47 сіл. Тепер ці місцевості розділені між Старосамбірським (30), Турківським (10), Дрогобицьким (5), Самбірським (2) районами, розташованими в межах етнографічної бойківської зони. Збереглися описи 43 церковних будівель. Сучасний дослідник церковної архітектури В. Слободян систематизував їх і дав коротку характеристику. 12 храмів, які мали тридільне планування, були триверхі і мали однакову кількість заломів; 10 храмів мали вищий верх нави і нижчі однакові - вівтаря і бабинця; 9 мали різні висоти верхів; 3 одноверхі храми з двозаломленими верхами над навами; 8 храмів - двоверхі, але з різноманітними верхами. В останніх верхи є тільки над бабинцем і навою. Таким чином, усі церкви, крім однієї, хрещатої в плані, мають подібні, типово бойківські, архітектурні форми і планування. Отже, можна стверджувати (лише на прикладі одного адміністративного району) про масовість цього типу храмів.

Бойківське церковне будівництво давно цікавило дослідників народної архітектури, етнографів, зокрема І. Грабаря, Г Лукомського, О. Лушпинського, В. Січинського, В. Щербаківського, М. Драгана, П. Юрченка, П. Жолтовського, Г Логвина, І. Могитича. Хочеться розпочати наше дослідження бойківської церковної архітектури його високою оцінкою Ігоря Грабаря, вихідця із Закарпаття, пізніше відомого українсько-російського художника, мистецтвознавця, який писав: "У них (храмах- авт.) Прикарпатська Русь сказала своє власне слово, невідоме ні півночі, ні півдню Росії... Ось, де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляду дивовижних іграшок, виявилась вся надзвичайна чарівність цього справді народного мистецтва".

Польський письменник, історик і мистецтвознавець В. Лозінський зазначав особливу конструктивну легкість бойківських церков: "Усі церкви... створювали враження такої легкості і летючості, що здавалося, вистачить підважити тільки кути будови, щоби вона почала плисти догори немовби чудовий вітрильник, захоплюючи повітря розіпнутими наметами дашків".

Як вже було зазначено, бойківські храми тридільні і триверхі. Цей тип храму ніде в Європі і в світовій архітектурі не має таких оригінальних форм, як в Україні, зокрема на Бойківщині. Походження цих об'ємнопросторових форм бойківських церков дослідники пояснюють різними джерелами: кам'яними ромен-ськими храмами, вірмено-кавказькими хрестоподібними в плані спорудами, візантійським типом церков. Водночас вони стверджують, що триверхі церкви можна побачити на мініатюрах "Ізборника Святослава" 1072 року і Київської "Псалтирі" XI ст. У давніх українських колядках також співається про "церкви з трьома верхами". Тридільність властива також для пам'яток українського мурованого будівництва XIII, XIV, XV ст. Але, як би це не було, бойківський будівничий створив свої традиційні форми трикамерної церкви. Цей поділ на три приміщення підтверджується вимогами Літургії: в західній частині церкви, так званому бабинці, стояли жінки і просто захожі, в наві відбувалося богослужіння, вівтар, як і в інших церквах, був відгороджений царськими і дияконськими вратами і мав спеціальне приміщення.

Розосередження сіл, бідність селян не сприяли будівництву великих сакральних споруд, тому бойківська церква невелика. Звідси особлива увага до композиційних засобів і архітектурно-художнього завершення. Утаємниченість і монументальність - основні якості бойківських церков, їх своєрідні риси. Конструктивно, як вже згадувалось, бойківська церква складається з трьох майже квадратних зрубів. Перекривають їх пірамідальні верхи. Прагнення будівничих надати верхам більшої висоти та стрімкості спричинило застосування архітектурної конструкції "залому", як називають в Україні своєрідну форму, коли на зрізану на певному рівні чотиригранну зрізану піраміду ставили невисокий вертикальний зруб, який в свою чергу, накривали чотиригранною зрізаною пірамідою.

Повторюючись кілька разів, поступово зменшенням ширини "заломи" утворюють ритмічну уступчастість верха, надають його обрису м'якості, стрункості. Художньої виразності храми набувають завдяки обшивці верхів ґонтом, що позбавляє дахи сухості геометричних ліній. Водночас це обшиття повітропроникне і тому деревина зрубу і каркасу даху може "дихати", що оберігає будівлі від гниття.

Навколо всіх культових споруд влаштовували опасання, тобто суцільне піддашшя з великим виносом, яке захищало нижні частини зрубів церков від дощів. Під опасаннями збирались люди, відпочивали. Перед входом до церкви опасання часто розширювали і воно разом з різьбленими стовпчиками, що підтримували його, утворювало відкриту галерейку.

У деяких церквах над основними чотирикутними зрубами є восьмикутні покриття - це результат впливу бароко. Восьмикутник сприяв створенню гри світлотіней, контрастному співвідношенню форм, закладених в архітектурі кам'яного бароко. Але творчий інстинкт майстрів, стійкість народних традицій дали можливість не копіювати такий чи інший засоби стилю, а виявити різноманіття традиційної зрубної техніки. Восьмикутник був відомий віддавна, тому хоч і був він у даному випадку перенесений з круглих форм кам'яного бароко на дерево, став органічним і в зрубному будівництві. Барокові риси лише пом'якшили, зробили більш обтічними форми перекриттів. Незважаючи на невеликі розміри, дрібну фактуру ґонту, яким обшивали верхи, церкви виглядають монументально. Ця монументальність не є випадковою, оскільки певна система пропорцій в сакральних будівлях доведена до максимальної точності.

Видатний український дослідник архітектури П. Юрченко проаналізувавши обміри декількох храмів, зокрема і Миколаївської церкви 1763 р. з с. Кривка, що сьогодні експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові, вивів основи їх пропорціювання. Виявилось, що замовник визначав розмір центрального приміщення -нави, будівельник же брав його за основу. В церкві з с. Кривки половина діагоналі нави (4,5 м) дорівнює довжині бабинця. Цей розмір був вихідним і для вівтаря. Маючи довжину бабинця і нави, можна було визначити висоту нави (11,05 метрів). Уся довжина будівлі - від виходу до східної стіни вівтаря - дорівнювала загальній висоті середньої бані. Співвідношення розмірів Кривківської церкви найбільш точне, класичне. Чітка система пропорціювання дала можливість створити завершений художній образ споруди.

Loading...

 
 

Цікаве