WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Бойки і бойківщина - Реферат

Бойки і бойківщина - Реферат

Чотири бруси 3-4 м завдовжки з'єднують у квадрат, у внутрішніх краях якого висвердлюють скісні отвори. В ці отвори вкладають товсті жердини, які зверху сходяться, і міцно скріплюють вінком, сплетеним з хмизу. До жердин прикріплюють довгі тонкі ліщинові поперечки. Цей стіжковий каркас покривають соломою. Виготовлений таким способом дашок є головною частиною оборогу. На місці, де він має бути встановлений, викопують чотири ямки і в них прямовисно вставляють стовпи, які закріплюють так, що кінець кожного проходить крізь отвір у куті даху. Таким чином дах можна опускати або піднімати, закріплюючи кілками на стовпах потрібне положення. У долинах, де частим гостем була повінь, у нижній частині оборогу до висоти 2 м іноді влаштовували стаєнку для свиней. Така нижня будівля мала по краях спеціальні перекриття, що нагадували звичайні дзвіниці. Отже, такі обороги дають можливість вияснити генезис багатоярусних перекриттів замкового, оборонного та церковного будівництва.

Досліджуючи дерев'яні церкви М. Драган вказує, що верхи церков з пірамідальним перекриттям, які збереглися в Галичині і на Волині, були колись в Україні у переважній більшості. Часте використання цієї форми пояснюється обороговою, тобто квадратною формою в народному будівництві. Заломи у конструкціях церков він пояснює заломами солом'яного даху. Обороги зі стайнями внизу були характерні, як стверджує польський дослідник д-р Ю. Чай-ковський, і для північних околиць Сянока.

Склеп або пивницю будували найчастіше під хатою (коморою або сіньми), під шпихліром. Часто ставили недалеко від хати, місце вибирали сухе, на пагорбі. У східній Бойківщині траплялись пивниці поряд по 3-5 штук. Розміщали їх на громадській території. Це були різні за розмірами, формою і розташуванням споруди, але загалом вони створювали цікаві архітектурні ансамблі. Найпоширенішим типом пивниці є яма, яка завершується трисхилим солом'яним дашком; біля входу її зашивали дошками і ставили двері.

Часто під пивниці вибирали спеціальні пагорби та схили, в яких викопували ями глибиною до 2,5 м. Стіни обмуровували лупаним камінням. Потім на стіни закладали півкруглі конструкції ("буштилі"). їх ставили по кілька поруч, прикривали дошками й на цьому мурували склепіння. Після закінчення робіт виймали буштилі і дошки. Над склепінням ставили дах або шпихлір. Двері у пивницях дуже низькі, лише щоб міг зайти чоловік з мішком. У пивницях тримали картоплю, буряки, моркву. Під стріхою переховували околоти, в'язки китиць та сіно.

Шпихліри були обов'язково підняті над землею. У них зберігали зерно, сукно, полотно, дрібні сільськогосподарські знаряддя, дерев'яний посуд, який використовувався сезонно. На горищі складали найкращі сорти сіна або отаву (сіно другого кошення).

Будували шпихліри з добре припасованого брусового дерева. Кути вінців з'єднували в "риб'ячий хвіст". Дахи - двосхилі, чотирисхилі. Фасадом для шпихліра найчастіше була причілкова стіна. Тут на продовженні нижніх вінців влаштовували відкриті галерейки, над якими два або більше стовпчиків підтримували продовження даху. Іноді галерейки спереду були зашиті дошками. Найчастіше зустрічаються на Бойківщині, особливо в басейні Опора і Стрия, шпихліри, встановлені над пивницями. Чудовим прикладом такої будівлі є шпихлір з с. Плаве Сколівського району, що у Львівському скансені. Особливістю цього шпихліра є те, що крім галерейки на фасаді, тут є широке піддашшя з протилежного боку, де складали плуги, борону, сани й інші сільськогосподарські знаряддя. У с. Комарне Турківського району зберігся шпихлір такого типу під двосхилим дахом, з галерейкою, зашитою декоративно різаними дошками. Вхід на галерейки влаштовували по спеціально покладених каменях або дерев'яних сходах.

У Турківському, зрідка Сколівському районах та на Закарпатті поширені шпихліри з галерейками на підмурівках з каменю. У Сколівському районі зрідка трапляються шпихліри у вигляді видовженої будівлі з вхідними дверима у довшій стіні. Дах двосхилий під ґонтами. Шопа підходить торцем до комори. Дах покривають дошками. У ній тримають вози, сани, дрова."Довгі хати". Цей тип будівель в минулому на території Західної Бойківщини становив до 80%. Рідше трапляються такі будівлі в центральній і східній частинах. "Довгу хату" будували у трьох варіантах, які залежали від форми та місця розташування "боїща". У першому варіанті боїще розміщене на рівні стін інших приміщень і має один вхід - широкі ворота. Другий варіант (Старосамбірський, Турківський райони Львівської області) - боїще виступає допереду і має, крім широких громіздких воріт, ще двоє бічних дверей. Особливістю цієї будівлі є те, що конструктивно вона складається з двох зрубів - стайні і хати, з'єднаних стіною половника, воротами, дахом. Часто при цьому варіанті споруду оперізує половник. Розташування господарських приміщень під одним дахом з житлом було зумовлене бажанням наблизити їх до житла, утеплити їх, зекономити матеріал. Третій варіант "довгої хати" споруджували бідніші селяни. У ньому боїще поєднане з сіньми, що надає будівлі особливого архітектурного рішення: сіни далеко більші, ніж звичайно, і мають два входи (широкі ворота на завіз збіжжя і вбудовані в них двері для щоденного використання). У сінях є хатній і господарський реманент. Таким чином, вони виконують подвійну функцію. Сіни, які виконують функцію стодоли, крім Бойківщини, відомі на Лемківщині. В основі цих споруд лежать окремі зруби: хати і стайні. На думку польського етнографа Р. Райнфуса, з часів переходу від кочових волохів (пастухів) на осіле життя примітивні пастуші споруди були розбудовані таким способом, що навпроти будівлі, спільної для людини і тварин, з'явилась стайня - окреме приміщення для тварин. У ній вхідні двері були навпроти хатніх дверей.

Перекриття обох приміщень спільним дахом і утворення таким способом одного будинку було продиктоване бажанням більш зручного розташування та кращої комунікації між спорудами. Спочатку між цими будинками був вільний простір, пізніше з головного фасаду і протилежного боку з'явились широкі в'їздні двері. Так створилось боїще. Вхідні двері до стайні вели через боїще, що створювало певні незручності, особливо підчас молотьби. Щоб їх уникнути, зробили двері до стайні безпосередньо з вулиці. Сіни з'явились внаслідок подальшої розбудови, коли почали будувати окремо боїще.

У "довгих хатах" з планом: сіни + хата + комора + боїще + стайня збереглись у конструкції окремі зруби хати і стайні. Існування їх тут слід вважати традиційним і виправданим середніми розмірами будівельного матеріалу до 10-12 м. Стовпи для видовження стіни використовуються рідше. Із зникненням дрібних селянських господарств, організацією колгоспів відпала потреба у возівні, боїщі, великій стайні. Давніх господарських будівель залишається менше. Тому наукове дослідження їх має велике значення для історії архітектури, розробки сучасних проектів господарських будівель із застосуванням народних традицій.

ХУДОЖНЄ ОЗДОБЛЕННЯ БОЙКІВСЬКОЇ ХАТИ

Сьогодні збереглося чимало пам'яток дерев'яного будівництва. Використання деревини сприяло розвитку її художньої обробки та технології. Давні будівлі вражають своїм виглядом, вдалим дотриманням пропорцій, завжди доречним декоративним оздобленням, доцільністю і раціональністю. Кращі зразки архітектури витримали випробування часом і стали пам'ятниками культури, свідчать про високу майстерність, художній смак їх творців.

Особливої уваги заслуговують традиційні бойківські хати і як твори мистецтва. Ще видатний польський етнограф І. Копер-ницький, відвідавши в 1889 році Українські Карпати, зокрема Бойківщину, відзначив високу мистецьку цінність місцевих житлових будівель: "Мені вдалось ближче і докладніше пізнати тільки їм (бойкам - авт.) властиве замилування в оздобленні будівель. Маю багато цікавих рисунків дверей луковатих, оздоблених з великою видумкою", - писав вчений. Силуети бойківських хат завжди чіткі, динамічні, водночас мальовничі та м'які в своїх лініях. Цю неповторність і оригінальність, зразкову гармонію пропорцій і тісний зв'язок з природою та давніми традиціями українського народу підтвердили пізніоіе вже сучасні дослідники Г.Н. Логвин, П.Г. Юрченко, В.П. Самойлович, П.І. Макушенко, С.А. Таранушенко.

Дослідження бойківської хати львівським мистецтвознавцем П.М. Жолтовським дали цікаві результати: в кращих зразках виявлені пропорції золотого перетину, що переконує нас у високих художніх якостях бойківського житла. Детальний огляд бойківської хати свідчить про велику роль конструкції, зокрема зрубу і його елементів у зовнішньому вигляді. Будували бойки з плениць, які кололи з смерекових колод. Ритм вінців з гладким і чистим малюнком волокон надавав будівлі простої і чіткої форми. У деяких селах Турківського, Старосамбірського районів Львівської області і в долинах рік Тересви, Тереблі, Ріки на Закарпатті стики плениць прокладали "іншили" мохом, обмазували глиною і білили вапном з синькою. Ці смуги ритмічно повторювались по площині стіни, надаючи будівлі оригінального вигляду. У багатьох селах білими смугами обводили вікна, дверні рами. Білою глиною обмазували торці випусків замків на кутах. Зрідка одвірки прикрашали широкими ламаними білими смугами, а обмазану коричневою глиною площу дверей - ромбами і квадратами, подекуди мальованими вазонами квітів.

Loading...

 
 

Цікаве