WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Бойки і бойківщина - Реферат

Бойки і бойківщина - Реферат

До шедеврів декоративного мистецтва належать і писанки. Серед декоративних мотивів їх оформлення дуже архаїчні. Наприклад, примітивне зображення сонця у вигляді радіальних ліній, які виходять з центра круга. Переважають геометричні орнаменти. Виразний рослинний орнамент - рідкість.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ

Розташування, форми поселень і планування їх на Бойківщині в першу чергу визначаються рельєфом місцевості. В давнину люди займали під поселення більш рівні, низинно розташовані простори: улоговини гірських долин, надзаплавні тераси. У вузьких поперечних долинах бойки охоче заселяли котловини.

Зональна будова Карпат відображається в розміщенні поселень. Здебільшого безлісі та зайняті орною землею гірські хребти густо заселені. В західній частині Карпат, де рельєф знижений, грядоподібний, села розташовані ланцюгом між грядами. Східніше умови для поселень гірші. Річкові долини, особливо поперечні - круті та вузькі. Гори сягають тут висоти 1800 м. Найбільше поселень у долинах Опору, Стрия, Мізунки. Ще східніше гірські масиви вищі, долини звужені. Тут заселені лише верхні долини Тереблі і Тересви.

Місцеві поселення розташовуються головним чином в долинах рік. Дуже часто вони скупчуються і утворюють ланцюг, у якому майже зливаються одне з одним, це спостерігається в долині Стрия (села Бориня, Матків, Либохора).

Основна частина сіл тягнеться вздовж течії великих рік, які протікають у північно-східних і південно-західних напрямках. Схили долин при такому положенні мають оптимальну освітленість. У лісистих місцевостях заселення йшло повільніше і садиби будували тільки на вільних від лісу територіях. Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях.

У часи кочового скотарства території пасовищ і шляхи пересування худоби не обмежувались. У місцях зупинок пастухи будували примітивні курені для відпочинку й тимчасові загони для худоби. З переходом до напівосілого скотарства вже частина населення, переважно жінки та діти, живуть у хатах, які зводили на рівнинах і в долинах вздовж рік. Рідко в таких місцях були найнеобхідніші умови для життя і ведення сільського господарства. Наприклад, щоб потрапити на сінокіс, людям доводилось проходити великі відстані, перебираючись через густі нетрі. Звідси, мабуть, походить назва лісових лук "лази", які зафіксовано і в назвах урочищ і поселень.

Внаслідок вирубок лісу, зі зростанням поселень площа лазів розширювалась. Кращі землі перетворювали в ораницю. Поступово лази, куди переселялась вся сім'я, переростали у хутори. Отже, дворище в давнину могло представляти собою хутір. Таке поселення мало кілька хат. Найчастіше поселення з'являлись на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялась одна або кілька сімей. Розростаючись, такий рід давав назву іноді групі дворів. Прізвища перших поселенців присвоювались назвам сіл, присілків.

У густозаселених місцевостях такий порядок виникнення поселень не міг утримуватись без змін: тут гостро відчувалась нестача землі і посилювались права приватної власності. В XV-XVI ст. земля вже була поділена на ділянки.

Пізніше пани стали забирати кращі землі, скуповували їх за безцінь або витісняли селян в області. 1851 р. кілька років звільнялись від сплати податків. Чимало сіл у XIX ст. розбудовувалося за німецьким звичаєм. Хати споруджували в ряд, одна біля одної, з обох боків дороги. За кожною садибою простягалася вузька довга смуга землі (загумінки). На Бойківщині існують різні форми поселень. В середині XIX ст. сформувалися села, які збереглись майже до наших днів. У вузьких долинах рік найбільш поширені видовжені, одновуличні селища, з одним рядом садиб, віддалених одна від другої. Згодом вздовж річок, з одного або двох боків, з'являються також поселення з двома рядами будинків.

Витягнуті вздовж рік одновуличні села з часом змінювали початкове планування. Коли кількість населення збільшувалась, виникало питання, де розташовувати нові сім'ї. Так з'являлися нові вулиці, паралельно до головної, особливо - в розширених ділянках долин; іноді утворювались окремі групи дворів або хутори. Подекуди поселення розросталось не по долині, а по вищих місцевостях і, таким чином, зникав видовжений тип поселення, поступаючись місцю скупченому.

Скупчені поселення з'являлись найчастіше в улоговинах, при злитті рік. Вони характеризуються багатовуличним плануванням, компактністю і мають форму неправильного багатокутника. Цей тип поселення виник у різні часи і з різних причин. Деякі скупчені поселення, особливо на підступах до перевалів, утворились на місці давніх слов'янських городищах (Тустань, Старий Самбір, Корчин, Підгородці), інші виросли із старих дворищ.

Скупченість поселень пояснювалась необхідністю використовувати для посівів більше землі. Вулиці в поселеннях скупченого типу іноді сходяться в центрі села, часто своїм розташуванням нагадують хаотичну сітку. Навіть головна вулиця круто звивається. Деякі з цих поселень згодом стали містами, наприклад Турка.

Окрім видовжених і скупчених поселень, поширеними були розкидані села. Це поселення, в яких садиби споруджували в долині або по схилах. Такий характер розселення був зручний тим, що давав змогу зводити стодоли та інші господарські будівлі серед полів. Виникненню цього типу поселень сприяли звуження річкових долин, розкиданість орних земель. Кожний господар будувався на своїй ділянці, тому цей тип поселень має характер хутірського. Такими поселеннями є Славсько, Погар, Камінне.

Вільний характер розселення не міг довго існувати. В 1778 р. австрійський уряд прийняв розпорядження про так звану контракцію. Це означало, що розкидані поодинокі поселення верховинських місцевостей розпорядженням властей втягувалися в общину. З часів проведення контракції іноді відраховують вік поселень, хоч фактично вони існували задовго до неї. Таким чином, на Бойківщині існують три типи розселень: витягнуті вздовж рік і доріг, скупчені та розкидані безсистемно в долинах і по схилах гір.

САДИБА, її ЗАБУДОВА І БЛАГОУСТРІЙ

Садиба - це комплекс житлових і господарських будівель разом з двором, городом і садом, які становлять індивідуальне господарство селянина. Всі будівлі взаємозв'язані. В одних і тих же приміщеннях люди жили й працювали. В хаті не тільки спали і їли, але й тримали іноді молодняк худоби, пряли, виконували інші роботи. Водночас селяни спали влітку не тільки в хаті, але й у коморі, сінях, стодолі. Від характеру заняття мешканців залежали форми та розміри двору, кількість господарських будівель.

У часи середньовіччя садиба-дворище була підпорядкована потребі великої родини. Це були багатобудинкові двори, у яких будівлі не були загороджені і розташовувались безсистемно на ділянці землі, якою користувались спільно всі господарі, що входили до патроніму. Залишки подібного господарства оглядав автор цих рядків на початку 1970-х років у Сколівському районі на Львівщині. З розпадом великої родини на окремі, садиба стала одноосібним господарством. Нагадаємо, що на вигляд садиби, її планування впливали характер заняття власників, традиції, ступінь економічного розвитку, природні умови, орієнтація за сторонами світу.

На Бойківщині головним заняттям населення було землеробство. Сприяли цьому відносно спокійніші форми рельєфу, пологіші, ніж в інших частинах Карпат, схили. Про це давнє заняття населення свідчать велика розораність схилів, деградованість ґрунтів, наявність солом'яного даху в традиційних будівлях, окремого великого приміщення для обмолоту зернових - боїща, і, врешті, скупченість поселень у долинах, що давала йому змогу зберігати більше земель для полів. Про землеробський характер заняття бойків свідчить давній звичай класти хліб у фундамент при закладанні підвалин, що нібито має забезпечити добробут у майбутньому.

Розміщуючи будівлі в садибі, селянин завжди намагався віднайти і використати найцінніше з навколишнього середовища. Орієнтація головного фасаду на південь є головною вимогою при забудові сіл Бойківщини. Тому в одному і тому ж селі нерідко з одного боку вулиці всі хати стоять вікнами у двір, а з другого -навпаки, вікнами до вулиці, аби тільки довгий фасад будинку виходив на південь. В с. Верхньому Висоцькому Турківського району Львівської області в одній із частин села вулиця проходить із заходу на схід. В цьому місці в групі садиб житлові будинки звернені головними фасадами до дороги, на південь, і господарські будівлі розміщуються за ними (з боку поля). На протилежному березі річки житлові будинки стоять бічною стіною до річки.

Умови індивідуального господарства вимагали найзручнішого, простого сполучення житла з господарськими будівлями. Колись це мало важливе значення: господар мусів перед своїми вікнами мати стайню, щоб зберегти худобу від злодія. Але тоді він міг під обійстя відвести більше грунту. Отже, хату ставив далеко від стайні або збоку від неї, не дбаючи про відведення гноївки, що нерідко погіршувало санітарно-гігієнічні та побутові умови. Вулиця з оберненими в її бік тильними частинами господарських будівель мала доволі непривабливий вигляд.

При перпендикулярному розташуванні житлового будинку відносно вулиці господарські будівлі розміщувались проти довгої стіни будинку. І характерно, що стайні стоять на ділянках, які нахилені до хати. Між стайнею і хатою дуже часто трапляються ділянки орної землі. Місцеві жителі вважають, що ці клаптики землі угноюються якоюсь мірою від стайні.

Loading...

 
 

Цікаве