WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Бойки і бойківщина - Реферат

Бойки і бойківщина - Реферат

Реферат на тему:

Бойки і бойківщина

Бойки заселяли в основному гірські райони середніх Лісових Карпат (Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську область).

Бойківщина - суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить приблизно по межиріччі Лімниці і Бистриці-Солотвинської на північних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межуєз Лемківщиною у верхів'ях Сяну та Ужа. Північна межа проходить карпатським передгір'ям, а південною можна вважати Полонинський хребет у Закарпатті. Окреслена територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і Долинського районів Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецький і Міжгірський райони Закарпатської області. У верхів'ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини належить тепер до території Польщі.

Назва бойки — зафіксована у джерелах XVII—XVIII ст. її походження має різне пояснення. Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І. Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойе (боййе, боййечко) у значенні вигуку ага, їй-богу, прислівника справді. Сучасний дослідник М. Худаш вважає, що назва походить від антропоніма Бойко. Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. Чимало поселень цього району — давнього походження, згадується в Галицько-Волинському літописі та в інших середньовічних джерелах. І. Франко небезпідставно обрав тереном своєї історичної повісті з XIII ст. "Захар Беркут" с. Тухлю і Тухольщину на Сколівщині.

Вони займалися скотарством, лісовим та сільським господарством. Для зберігання сіна та соломи бойки розробили оборіг - конструкцію із вертикальних кількаметрових стовпців та рухомого даху із кори, соломи чи драниць (спеціальних дощечок для покриття дахів). Ці конструкції у різних варіантах були поширені аж до Богемії (теперішньої Чехії) і ще дотепер часто зустрічаються у ландшафтах західної України.

Бойки здавна були землеробами. Під ріллю тут освоювалися не тільки долини, а й гірські схили, лісові масиви. Етнографи зафіксували на Бойківщині архаїчні способи вирубно-вогневого освоєння земляних ділянок: рубання лісу та чагарників з наступним їх спалюванням, викорчовуванням пнів, скопуванням мотикою і далі обробкою орними знаряддями. В умовах малородючих грунтів, кліматичних режимів різних висотних зон на Бойківщині склалися традиційний асортимент вирощуваних культур і своя агротехніка. У тваринництві переважала велика рогата худоба, зокрема воли — основна тяглова сила горян.

Розвивалися на Бойківщині різні ремесла і промисли. Одним з найпоширеніших було лісорубство, а також сплав деревини, теслярство, гончарство, бондарство. Місцеві майстри-деревники будували для себе і на продаж хати та господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури — дивоцеркви, виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння, посуд та ін. Розвивалися також ткацтво і кушнірство.

Традиційний бойківський народний одяг до найновішого часу доніс давню простоту форм і крою. Одяг шили з домотканого полотна, вовняного сукна й овечого хутра. Колористи- ка одягу, його прикраси й орнаментація були бідніші й простіші, ніж у гуцульському народному вбранні. Основні компоненти їжі горян — жито, овес, картопля і молокопро-дукти.

Регіональними особливостями характеризуються різні галузі традиційної духовної культури жителів бойківського краю. У календарних і сімейних звичаях та обрядах, віруваннях, міфології, народних знаннях, звичаєвому праві простежуються нашарування різних епох і уявлень, передусім тісний зв'язок з житейськими справами людини. Бойківська фольклорна традиція донесла до нашого часу цінні пам'ятки давніх верств усної поетичної творчості українського народу, зокрема колядки, весільні пісні-ладканки, пастуші обрядові пісні, народні балади, уснопоетичні твори, пов'язані змістом з місцевими історичними, побутовими подіями.

Має самобутній характер і традиційне декоративне мистецтво Бойківщини: вишивка, різьба по дереву, форми і способи прикрашання одягу, розпис писанок. Збережені на Бойківщині твори народного малярства XVI—XVIII ст. належать до комплексу унікальних пам'яток української загальнонаціональної художньої культури. Бойківщина як етнографічний район займає територію Українських Карпат від рік Уж і Сян на заході до ріки Лімниці на сході, охоплюючи гірську частину Львівської області; Міжгірський, Воловецький і північну частину Великоберезнянського районів Закарпатської області; Долинський і Рожнятівський райони Івано-Франківської області.

Вічнозелені ліси, пологі схили та круті вершини, бурхливі ріки й стрімкі потоки назавжди запам'ятовуються кожному, хто відвідає цей край. Цікавими є його історія, давня народна архітектура, мистецтво, звичаї та побут.

Через її територію віддавна проходили шляхи із Закарпаття на землі сучасної Львівської області. Поселення Ступниця, Погонич, Старе Місто, Спас, Стара Сіль - існували вже за часів Київської Русі. Цей край був нездоланним бар'єром для монголо-татарської орди, заселяли його завжди мужні та нескорені люди.

З давніх часів славиться Бойківщина своїми мистецькими традиціями. Зокрема архітектура посідає чільне місце в культурній діяльності місцевого населення, принесла йому загальне визнання. І це цілком природно, адже на Бойківщині споконвіку був ліс - чудовий будівельний матеріал. Народні майстри будували хати з галереями, водяні млини, церкви, дзвіниці, які ми сьогодні вважаємо шедеврами народного зодчества. Впродовж століть вироблявся неповторний бойківський стиль, в якому відобразилися кмітливість, спостережливість, естетичні смаки та уподобання будівничих.

Народні зодчі вдало використовували рельєф місцевості, тонко відчували природу, шукали з нею гармонії. Масивні форми даху будівель чимось схожі на гори, а розташування їх повторює обриси рельєфу. Завдяки вмілому конструктивному рішенню будівлі виглядають легкими й ніби здіймаються над схилами гір.

Хати будували з товстих смерекових плениць (півкругляків) з високим гострим, дещо вигнутим дахом. У профіль силуети таких будівель подібні до старих смерек зі звислими донизу гілками, гармонійно створюють з ними єдине ціле.

Важливе місце в старовинній бойківській садибі посідають господарські будівлі. Серед них виокремлюється стайня. Складається вона з двох частин, розділених боїщем (стодолою). Вздовж усієї протилежної від входу стіни стайні тягнеться половник (прибудова, куди зсипали полову, іноді клали сіно). Якщо інтер'єр старого житла (особливо курних хат) створював безрадісне враження, то до господарських будівель відчувалася підвищена увага ґазди, вражала різноманітність і своєрідність складених там предметів, господарського інвентаря.

Та найвищого мистецького рівня досягли місцеві зодчі в сакральній архітектурі. Бойківські церкви та дзвіниці відзначаються оригінальністю архітектурних форм, конструктивною простотою, доцільністю та виразністю окремих деталей. Академік Ігор Грабар у книзі "История русского искусства" (т.П, 1912 р.) про них писав: "Ось де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, в цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, в дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляд дивовижних іграшок, - відбилася вся неповторна чарівність цього справді народного мистецтва".

Два чудових пам'ятники цього виду народної архітектури представлені в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Це церкви 1763 року з с.Кривки Турківського району і 1863 р. із села Тисовець Сколівського району Львівської області. Обидва експонати переконливо свідчать про високу культуру й майстерність народних умільців. Важливе місце в історії матеріальної та духовної культури бойків посідають народне мистецтво, художні промисли. Художня різьба збереглася тільки на одвірках та інших архітектурних деталях. Сучасні дослідження свідчать про існування її також на деяких побутових предметах, зокрема посуді.

Високими художніми якостями характеризуються народні ткані вироби: коци, верети, плахти. Цікаві зразки рослинного орнаменту мають вибійки (фарбування виконували рослинними барвниками за допомогою трафаретів). Вражають фантастичними узорами, тонкістю виконання вишивки. Бойківський старовинний одяг відзначається зручністю, легкістю, багатством орнаменту та способів виконання. Дівчата носили вишиті сорочки, білі спідниці з вишитим краєм, а 'також прикрашений вишивкою фартушок, на голові - світлу хустку. Заміжні жінки в'язали хустки на чіпець. На сорочки одягали лейбик з коричневого сукна, прикрашений на грудях шнурами і саморобними ґудзиками з того ж таки сукна. Чоловічий костюм був строгим: сорочка та штани з білого полотна з вузькими, здебільшого чорного кольору, вишивками. Штани іноді вишивали внизу і по швах. Лейбик прикрашали скромніше. Влітку носили солом'яний капелюх, взимку - кучму, або баранячу шапку. В давнину бойки відпускали довге до плечей волосся, яке заплітали в коси. Бороди голили.

Loading...

 
 

Цікаве