WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Переписи населення як джерело етнолінґвістичного дослідження території України - Реферат

Переписи населення як джерело етнолінґвістичного дослідження території України - Реферат

За матеріалами перепису 1959 р. розробляли таблиці, у яких поєднували показники національності та рідної мови. За матеріалами наступних переписів розробляли такі таблиці: національність + рідна мова, національність + друга мова, національність + рідна мова + вік, національність + друга мова + вік. Проте всі перераховані матеріали розробляли тільки в розрізі областей та для обласних центрів і окремих інших найбільших міст. Окремо за статтю і типом поселення (міське та сільське населення) розробляли майже всю згадувану інформацію .

Чи не найважливіша риса всіх радянських переписів та, що, з одного боку, програма їхнього проведення була доволі широкою й охоплювала розробку великої кількості статистичних таблиць, а з іншого, – лише мізерну частку отриманої статистичної інформації оприлюднювали. Результати давніших радянських переписів за рідною мовою широко публікували тільки в розрізі областей [7, 8, 19]. Дещо розширені відомості про мовний склад населення областей та обласних центрів видавали дуже малим тиражем із поміткою "для службового користування" й поширювали по деяких державних установах. Найповніші результати переписів зберігаються нині частково в центральному та обласних державних архівах (головно це деякі матеріали за 1959 та 1970 рр.), частково – в обласних статистичних управліннях (у відділах демографічної статистики та архівах статистичних управлінь).

Результати перепису 1989 р. оприлюднені ширше. На початку 90-х років видано двотомний довідник про національний склад та мову населення України [13]. Етнолінґвістичну інформацію наводили також у статистичних довідниках, що їх друкували місцеві статистичні управління. Проте наклад майже усіх цих видань надзвичайно малий, а багато матеріалів мовної статистики досі не опубліковано.

У першій половині грудня 2001 р. в Україні нарешті відбувся черговий перепис населення, перший в історії незалежної держави. Він відобразив етнолінґвістичну ситуацію, в умовах якої Україна ввійшла у нове тисячоліття, зафіксував зміни, що відбулися в населенні країни впродовж останнього десятиліття ХХ ст.

Методика проведення першого Всеукраїнського перепису доволі суттєво відрізнялася від методики проведення попереднього радянського перепису 1989 р. Наприклад, у програму перепису було введено поняття домогосподарства. Деталізовано питання умов проживання населення та наявності земельних ділянок. Ці нововведення

наблизили програму Всеукраїнського перепису населення до програм переписів західноєвропейських країн, у яких зазвичай звертають особливу увагу на облік наявності нерухомого майна в населення. Докорінних змін зазнали також показники, що характеризують економічний стан людини, зокрема, питання про джерела засобів існування людини та зайнятість.

Однак критерії мови у програмі Всеукраїнського перепису значних змін не зазнали. Як і в 1989 р., у грудні 2001 р. визначали рідну мову населення. Тільки замість політично вже застарілого та ідеологічно недоцільного критерію другої мови з мов народів СРСР, якою людина вільно володіє, реєстрували іншу мову, якою людина володіє. Перелічені критерії, як і в 1989 р., визначали для постійного населення.

У відповідь на запитання про рідну мову записували назву мови, яку сам респондент уважав рідною, тобто, як і в радянських переписах населення, за основу визначення мови було взято соціально-психологічний підхід, який ґрунтується на мовній самосвідомості населення. Якщо опитуваному було важко назвати будь-яку мову рідною, то записували мову, якою він найліпше володіє або якою звичайно користується в побуті. Рідну мову дітей, які ще не вміють говорити, та інших малолітніх дітей визначали батьки. Якщо батькам було важко визначити рідну мову дитини, то записували мову, якою звичайно розмовляють удома. Якщо рідною мовою людини є не українська, вона повинна відповісти чи володіє вільно українською мовою. Особам, які вільно володіють іншою мовою, тобто які вміють читати, писати та вільно розмовляти або тільки вільно розмовляти іншою мовою, записували назву цієї мови. Якщо респондент, крім рідної мови, вільно володіє трьома і більше мовами, то записували тільки ту з них, якою він володіє найліпше.

У 2003 р., відповідно до програми публікації матеріалів Всеукраїнського перепису 2001 р., видано статистичний довідник про національний склад та мову населення України [14]. Однак інформацію про мову населення у ньому наведено загалом по Україні та в розрізі областей. У статистичних довідниках, які видають обласні статистичні управління, відомості про мовний склад населення найчастіше наводять у розрізі районів та для міст обласного підпорядкування.

Отже, мовні показники в програмах переписів населення, проведених на території України, вперше з'явилися наприкінці ХІХ ст. У ХХ ст. мовні питання були в програмах майже всіх переписів населення, незалежно від країни, до складу якої належала та чи інша частина української території. Переписи найчастіше визначали рідну мову населення. Інформація про мову населення, яку розробляли та оприлюднювали за підсумками переписів населення, здебільшого доволі детальна. Зазвичай основою для розробки матеріалів був адміністративний район (повіт, округ). Майже у всіх переписах населення є окремо матеріали про мовний склад міського та сільського населення. Крім того, за підсумками більшості переписів населення маємо відомості про мовний склад населення окремих міських поселень (або принаймні найбільших з них), іноді – про мовний склад сільських населених пунктів. Переписна інформація про мовний склад населення зазвичай поєднана з інформацією про національний склад (в деяких довоєнних переписах – з інформацією про віровизнання) населення. Наявна переписна інформація дає змогу доволі детально простежити мовну ситуацію та етнолінґвістичні процеси в Україні (загалом у державі, в окремих реґіонах, серед окремих етнічних груп, у міському та сільському населенні) впродовж майже всього ХХ ст. Є змога дослідити генезис головних мовних проблем сучасної України, вплив на їхнє формування та розвиток різноманітних суспільних факторів, простежити тенденції їхнього розвитку.

Використана література

  1. Арутюнян Ю.В., Дробижева Л.М., Кондратьев B.C., Сусоколов А.А. Этносоциология: цели, методы, некоторые результаты исследования. – М., 1984.

  2. Воробьев Н. А. Всесоюзная перепись населения 1926 г. – М., 1957.

  3. Всесоюзная перепись населения 1937 года. Краткие итоги. – М., 1992.

  4. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Основные итоги. – М., 1992.

  5. Демографический энциклопедический словарь / Редкол.: Валентей Д. И. (гл. ред.) и др. – М., 1985.

  6. Дністрянський С. Національна статистика // Студії з поля суспільних наук і статистики / За ред. М. Грушевського. – Львів, 1909–1910. – Т. 1–2.

  7. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 г. Украинская ССР. – М., 1963.

  8. Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 г. – Т. 4. Национальный состав населения СССР, союзных и автономных республик, краев, областей и национальных округов. – М., 1973.

  9. Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня 1926 р. // Статистика України. Серія 1. Демографія. Т. 5. Вип. 2. № 124. – Харків, 1928.

  10. Машихин Е. А., Симчера В. М. Статистические публикации в СССР. – М., 1975.

  11. Наказ Державного комітету статистики України № 431 від 30 грудня 1999 р. "Про затвердження Програми Всеукраїнського перепису населення 2001 року" // www.ukrstat.gov.ua.

  12. Наказ Державного комітету статистики України № 341 від 31 липня 2001 р. "Про затвердження Інструкції щодо проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року і заповнення переписної документації" // www.ukrstat.gov.ua

Loading...

 
 

Цікаве