WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Виховання людини культури у мунiципальному полiкультурному просторi - Реферат

Виховання людини культури у мунiципальному полiкультурному просторi - Реферат

Таким чином, особистість, яка розвивається, опиняється у складній соціокультурній ситуації. Знаходячись перед вибором ідеалу культури, вона випробовує на собі вплив усіх названих шарів культури. Виховання якраз і повинно орієнтувати молодь на загальнолюдські цінності, на цінності світової і національної культури, щоб допомогти особистості в культурному самовизначенні і саморозвиткові.

„Культурна ідентифікація – це встановлення схожості між собою і своїм народом, переживання відчуття належності до національної культури, інтерналізація (прийняття в якості своїх) її вартостей, проживання власного життя у формах культурного побуту народу"[2,15]. Культурна ідентифікація – це процес „вживання" особистості в пласти етнічної і національної культури, а через них – вступ у діалог із світовою культурою. Бо вихід до діалогу (в нашому розумінні) можливий лише після того, як знайде особистість своє місце в культурі (Я – концепція), коли вона усвідомить себе культурною одиницею свого народу.

Етнічна ідентичність – складова частина соціальної ідентичності. Т.Г. Стефаненко трактує її як „психологічну категорію, яка відноситься до усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної етнічної спільноти" [7,75]. Етнічна ідентичність – це, в першу чергу, результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником певного етносу, визначення ступеня співвідношення з ним і відокремлення від інших етносів. Сутність цього поняття співвідноситься з його визначенням Г.Г. Шпетом, який розглядає етнічну ідентичність як переживання своєї спорідненості з однією етнічною спільнотою і відокремлення від інших [8].

На формування етнічної ідентичності в шкільному віці впливає багато факторів, серед яких педагоги та психологи виділяють особливості етнічної соціалізації в сім'ї, в школі, близькому соціальному оточенні, а також ознаки етноконтактного середовища, зокрема його гетерогенність–гомогенність, статусні відносини між етнічними групами.

Ми повинні усвідомити, що культура постійно розвивається, що вона твориться і зараз, що кожен з нас повинен бути причетним до культури свого народу і відповідальним за неї. „Тільки збільшуючи культурне надбання предків, можна його зберегти, тому що справи предків живуть не в нашій пасивній пам'яті, а в наших творчих зусиллях і досягненнях" [9,334 ].

Ідею народності у вихованні і навчанні підростаючого покоління вважали головною К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, С.А. Рачинський та інші. Основним джерелом виховання, стверджує К.Д. Ушинський, є народність, оскільки немає жодної людини, яка б не плекала любові до Батьківщини, і саме ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини, могутню опору для боротьби з її негативними природними, особистими, сімейними та родовими нахилами. Отож „виховання, коли воно не хоче бути безсильним, повинно бути народним"[10, 99]. Він вважав, що загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, але і в теорії.

В.О. Сухомлинський також у багатьох своїх творах радив учителям, батькам користуватися народною педагогікою, яка століттями діяла в родинах.

В основу проектування виховної системи органiзацiй освiти з етнокультурним компонентом покладені ідеї народної педагогіки. Це зумовлено такими причинами:

- технологічність, відтворення педагогічного процесу;

- цілісний характер виховання;

- трактування сутності виховання як „зростання", саморозвитку людини в результаті її взаємодій з природою і культурним середовищем, як упорядковуючого початку, який гармонізує все в людині, народі, країні, в цілому світі;

- ідея школи, створеної за зразком сім'ї (родини).

Цілі і завдання розвитку такої школи витікають з реальних проблем соціуму, що життєво важливі для людей, які живуть на цій землі. Головне призначення школи – відроджувати, поглиблювати, кріпити, ростити народний характер, відроджувати вітчизняну культуру. Основні питання, які вирішуються в ході УВП в школі:

- забезпечення духовного, морального і загальнокультурного відродження народу;- визначення пріоритетів і формування освітньо-виховної системи для передачі культурної спадщини новим поколінням;

- дотримання традицій свого народу, розвиток діалогу культур у полікультурному просторі;

- виховання в учнів етнокультурної терпимості й орієнтація їх на культурологічну діяльність у відповідності з профілем школи, а також громадської активності і громадського обов'язку;

- актуалізація екологічного виховання дітей з опорою на народне знання про природу;

- підготовка дітей до сімейного життя на основі традицій народної педагогіки.

Народ залишив нам у спадщину прекрасні зразки поетичної творчості, дитячого фольклору. Сьогодні наше завдання – відродити їх. Фольклор – одне з найцікавіших явищ духовної культури народу, в якому проявляється його етнічна специфіка. Найхарактернішою є усна форма творення і побутування. Спосіб життя, виховання, навчання, спостережливість втілювались у рідному слові, закріплювалися, передавались із уст до уст, шліфувалися, набували значущості „народних перлин", які одне покоління залишало іншому як найдорожчу спадщину.

Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями сягає у давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний зв'язок між минулим і сучасним. Фольклор є скарбницею народних звичаїв, стимулятором їх подальшого розвитку. Використання творів фольклору на уроках допомагає кращому засвоєнню матеріалу, розвитку творчих здібностей, пошукової діяльності, пізнавальних інтересів.

Засобом розвитку здібностей учнів була й залишається їх участь у творчій діяльності. Предметом її у галузі народознавства можуть бути компоненти соціально-культурного досвіду нашого народу. Творча діяльність може бути спрямована на пошук, фіксацію та наступну систематизацію етнографічного матеріалу на різні теми. Наприклад, пошук і запис прислів'їв і приказок, присвячених праці, вихованню, товариським взаєминам і т.п.; запис потішок, лічилок, мирилок, забавлянок тощо з наступною систематизацією та узагальненням.

Безпосереднє ознайомлення школярів з усною народною творчістю, спостереження за її живим побутуванням надзвичайно збагачує фантазію, розвиває уяву дітей, сприяє вихованню національної свідомості, патріотичних почуттів. За матеріалами пошукової роботи готується творчий звіт. Учитель визначає завдання творчого характеру: виготовити альбом за матеріалами пошукової роботи, проілюструвати малюнками, описами власних суджень. Діти беруть участь у конкурсах, стають переможцями районних та республіканських НПК. Багато зібрано матеріалу на теми: „Мудре слово народу", „Пісня – душа народу", „Рослини – символи українців", „Історія українського костюма", „Народна гра". Така робота сприяє зростанню активності, самостійності, розкриттю творчих здібностей, надає широкі можливості для всебічного розвитку особистості.

Морально-етичні орієнтації – це фундамент особистісних вартостей, тому найважливішим завданням є виховання порядної людини, громадянина з високим рівнем політичної і національної свідомості, з орієнтацією на ідеали добра.

Для відродження і розвитку рідної культури, мови, національної освіти, звичаїв, традицій, вивчення історії своєї етнічної Батьківщини – України, налагодження культурних та інших зв'язків з українцями інших країн у нас зроблено багато конкретних практичних кроків. Так, щорічно святкуються дні слов'янської культури та писемності, проводяться шевченківські дні, працюють національні самодіяльні колективи, ансамблі, театри, організована українська редакція на республіканському телебаченні та радіо, видається газета українською мовою „Гомін". У рамках реалізації ДЦП „Розвиток освіти українською мовою в ПМР", виконання договору про взаємне співробітництво між освітніми установами Деснянського району Києва і муніципальними освітніми установами Рибниці та спільного обміну делегаціями в столиці України з робочими візитами побували делегації багатьох шкіл нашого району. Українці Придністров'я докладають немало зусиль для того, щоб кожна культура розвивалась не сама по собі, а в єдності з іншими. Тому все, що проводять представники російської чи молдавської культури, підтримується українцями і навпаки. Одна культура доповнює, збагачує, розвиває іншу.

Отже, етнічна ідентифікація, умовою якої є освіта і виховання, за змістом і засобами має відповідати основній меті – формуванню особистості як члена суспільства, громадянина з високим рівнем національної самосвідомості. До важливих факторів у досягненні цієї мети можна віднести використання системи вартостей народної культури як чинників і джерел виховання, а головним механізмом його реалізації є створення простору життєдіяльності для повноцінного гармонійного розвитку і самореалізації особистості.

Література

  1. Бондаревская Е.В. Смыслы и стратегии личностно ориентированного воспитания// Педагогика.– 2001.– №1.– С.17–23.

  2. Новикова Л.И., Караковский В.В., Селиванова Н.Л. Основы создания воспитательных систем// Воспитательная работа в школе.– 2004.– №1.– С.15–21.

  3. Борисенков В.П. Вызовы современной эпохи и приоритетные задачи педагогической науки // Педагогика.– 2004.– №1. – С.9–10.

  4. Панова Л.Д. Управление развитием муниципальной воспитательной системы на основе социально-ориентированных проектов // Науковий вiсник Чернiвецького унiверситету. – Чернiвцi: Рута, 2005 – С. 137–140.

  5. Гукаленко О.В. Теоретико-методологические основы педагогической поддержки и защиты учащихся-мигрантов в поликультурном образовательном пространстве. – Тирасполь, 2000.

  6. Межуев В.М. Культурология как наука //Вопросы философии. – 1997. – №2.

  7. Белинская Е.П., Стефаненко Т.Г. Этническая социолизация подростка. – М.– Воронеж, 2000.

  8. Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию. – М.– Воронеж, 1996.

  9. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: Школа-Пресс, 1995.

  10. Ушинський К.Д. Вибр. педагог. тв.: У IIт. – К., 1983.

Loading...

 
 

Цікаве