WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гложенський монастир Св. Георгiя Побєдоносця – загадкова перлина болгарського Середньовiччя - Реферат

Гложенський монастир Св. Георгiя Побєдоносця – загадкова перлина болгарського Середньовiччя - Реферат

Село Голям Извор згадується також в енциклопедичному довіднику: Голям ізвор (до 1956 р. Голємі ізвор) – село в окрузі Ловеч, в 16 км на захід (північний захід) від м. Тетевен. Засноване, за переказами, у ХІІІ ст. київським князем Георгієм Гложем під назвою „Киевски Извор". Як „Голям Извор" згадується у турецькому податковому реєстрі від 1631 р. [5 (2: 126)].

Відгук легенди можна побачити на двох старих печатках, що належать монастирю:

"СИЕ ПЕЧАТЪ ОТ МОНАСТИРЬ КИЕВА ХРАМЪ СТАГО ГЕОРГИА НА ГОРА ЛИСЕЦЪ ВЪ ЛЕТО ХРИСТА 1776" (на печатці Св. Георгій зображений на коні з чудовиськом під ним);

"ПЕЧАТЪ МОНАСТИРЯ КИЕВСКАГО ИЗВОРА ХРАМЪ СТАГО В. М. ГЕ, 1821" (на печатці Св. Георгій зображений на троні) [2, 46].

На початку ХХ ст. Мутафчієв називає монастир "Гложенський монастир Св. Георгія" (1931), Ганев і Найденов – "Гложенський монастир Св. Великомученика Георгія Побєдоносця" (1937), на початку ХХІ ст. Дімітров називає його Гложенський монастир "Св. Георгій Побєдоносець".

Таким чином, на початку ХХ ст. монастир втратив у своїй назві "Київський", але на початку ХХІ ст. він продовжує називатися "Гложенський".

Монастир став відомим завдяки чудотворній іконі Св. Великомученика Георгія, принесеній ніби князем з Києва. В церкві ікона була повернута на схід, до села князя.

Імовірно, Мутафчієв розпитував про ікону. Однак його лаконічний запис свідчить про те, що йому не вдалося дізнатися хоча б щось: "Про ікону, яка прийшла з Києва, ніхто нічого не знав" [1, 78]. Монастирська ікона „Св. Георгій – житейські сцени" (розміри 38х24), що збереглася, написана у 1826 р. вiдомим iконописцем Iоаном Поповичем на самшитовому дереві. Центральна частина її вiдтворює сюжет "Св. Георгiй на конi вбиває змiя" i покрита срiбним окладом, високомайстерно виконаним. Напис на окладi, датований 1827 р., увiчнив iмена дарителiв з мiста Тетевен. Зараз ця ікона хорониться в єпархії міста Ловеч.

З тих давнiх часiв зберiгся тунель, висiчений у прямовисних скелях, через який здiйснювався єдиний доступ до монастиря. Разом з монастирською обителлю (споруджувалась приблизно з 1230р. до 1250 р.) князь Гложенський звів житлово-оборонну чотирикутну кам?яну вежу (датується ХІІІ ст. або найпізніше XIV ст.).Будівництво тривало протягом 9 років.

У 20-х роках ХХ ст. зруйнованi залишки цієї вежi (висотою приблизно до 5 метрiв) все ще зберiгалися.

Пiд час османського нашестя у ХIV ст. монастир уцiлiв, хоча й потрапив у надзвичайно скрутне становище, втративши власність над селами Малък Iзвор та Гложене, даровані йому ще князем Гложенським.

Упродовж усього пiзнього середньовiччя Гложенський монастир зберiгав релiгiйнi й духовнi болгарські цінності. Але вiд багаточисленних старовинних книг, що зберiгалися й переписувалися у монастирі, майже нiчого не вцiлiло.

У XVI та XVII ст. старовинна церква (маленька одноповерхова кам?яна споруда, дах якої теж був викладений з каменю) з багатою дерев'яною рiзьбою i стiнним розписом була перебудована, але деякi її старi елементи лишились збережені. Пiзнiше, у 1828 р., в захiднiй частинi був добудований просторий притвор.

Землетруси 1904 i 1913 рокiв нанесли серйозні збитки церквi, в результатi чого вона поступово обвалилася (приблизно у 1915 р.). Стара церква була прикрашена стiнним розписом, який вiдносять до XV-XVI ст. П. Мутафчiєв пише: "Можна було б припустити, що первiсна будова разом з iї найстарiшим стiнописом вiдносяться до XV-XVIIст., якщо i не до ще ранiшої епохи. У всякому випадку тут малюнки, пропорцiї, тони й стиль свiдчать на користь одного – ще старiшого походження " [1, 68].

Відомий болгарський художник Нікола Михайлов побував у монастирі у 1905 р. за дорученням міністерства народної просвіти. Він промив і зняв зображення Святих Костянтина і Олени. Художник констатував, що живопис такий самий, як і в знаменитій Боянській церкві, і виконаний в одну й ту саму епоху [2, 29]. (Боянська церква – безцінний пам?ятник староболгарського мистецтва Тирновської живописної школи ХІІІ ст. Фрески датуються 1259 р. Вона занесена до Списку світової культурної та природної спадщини ЮНЕСКО у 1979 р.).

Існує припущення, що майстри, мандруючи до Софії, в Боянську церкву, розписали церкву Гложенського монастиря. П.Мутафчієв відносить цей живопис до найгарніших фресок у церкві [1, 69]. Копiя портрета дарителiв ("Пею, Владу, Станчул, Петко дарителi тетевенськi"), що зберeглася, за стилем i сюжетними особливостями вiдноситься до кiнця XVIII – початку XIX ст. На превеликий жаль, i перший, i другий церковнi розписи не збереглися.

Нинiшня соборна церква побудована на тому ж самому мiсцi у 1931 р. Вiд старого храму вцiлiли фрагменти iконостаса, якi були перенесенi у новозбудований храм. Вони виконанi в стилi болгарської ренесансної рiзьби, близької за манерою до вiдомої болгарської Трявненської рiзьбярської школи. Особливо очевидною є ця подiбнiсть у майстерно виконаних царських вратах.

Iкони у першому ряду iконостаса, серед яких "Деicic" (Св. Богородиця, Христос i Iоан Хреститель) i покровитель Св. Георгiй, вiрогiднiше всього, вiдносяться до 1-ї половини XIX ст.

Якщо болгарські дослідники піддають сумніву iснування загадкового київського князя Георгiя Гложенського, то щодо царя – сумнівів немає, називається навіть його ім?я. Як свiдчить iсторiя [6 (3: 162)], болгарський цар Iван Асен II (роки правлiння: 1218–1241) добре знав Київську Русь. Він народився приблизно у 1193/1194 р. У зв'язку з подiями у тодiшнiй Болгарiї, його, неповнолiтнього, вiдвели до половцiв. Пiзнiше, разом з братом Олександром, він пiшов до русiв, у Галицьке князiвство, де перебував з 1207 р. до 1218 р. Протягом цього часу брати уважно слiдкували за розвитком подiй у Болгарiї. Їм потрiбнi були вiйськовi сили, тому вони шукали надiйних союзникiв як серед болгарських бояр, так і серед русiв та половцiв. На той час на теренах нинiшньої України iснувало Галицько-Волинське князiвство. На кiнець XII ст. руськi князi в Галичинi були об'єднанi пiд владою князя Романа Мстиславовича. Тут Iван Асен i Олександр пiдготували добре навчене й озброєне вiйсько, набране переважно з дружинникiв окремих руських князiв. У 1217 р. з вiйськовою допомогою русiв i половцiв Iван Асен здiйснив облогу Тирново (тодiшня столиця Болгарського царства), оволодiв мiстом i почав правити пiд iменем Iван Асен II.

Як вважають болгарські дослідники, землі, подаровані київському князю царем, дійсно належали царській родині. Поблизу руїн царської фортеці знаходиться гложенський квартал Асен і дуже старе джерело – "Царічін". Місцевість на південному схилі гори Лісец, вкрита дубовим та буковим лісом, називається Асениця. За легендою, цар подарував землі князю після однієї важливої перемоги над ворогом.

Б. Дімітров, який не схильний вірити в існування князя, називає навіть дату факту дарування: "Існує місцева легенда, за якою приблизно у 1230 році землі біля підніжжя монастиря були віддані з грамотою болгарського царя Івана Асена ІІ, як феодальне володіння, втікачу з Київської Русі – князю Гложу, який тікав від татар" [3, 91].

В історії Болгарії 1230 рік дійсно пов?язаний з однією визначною битвою. Минуле свідчить, що „з невеликим болгарським військом і загоном половців, які не перевищували 1000 душ, Іван Асен ІІ сміливо пішов на ворога, наколовши на спис порушений епірцями письмовий договір. 9 березня 1230 р. обидва війська зустрілися на північному заході від міста Хасково, на місці, названому Клокотніца" [6, 3: 166]. Населений пункт Клокотніца існує і сьогодні в Болгарії.

Повертаючись до монастиря, і особливо до його розташування (це єдиний болгарський монастир, побудований на високому відкритому місці), П.Мутафчієв звернув увагу на те, що „на північ від монастиря хвилясті розгалуження Старих гір швидко знижуються, так що відкривається неосяжний круговид Дунайської рівнини. За ясної погоди сильні очі, кажуть, могли помітити навіть блиск дунайських вод" [1, 67].

С. Ганев і В. Найденов наводять інший факт, який привертає увагу: "Біля північної стіни старої монастирської церкви, майже біля її основи, відкрили один дуже старий гроб кремезного чоловіка, кості якого зберігаються в монастирській гробниці. Позолочені срібні гудзики на його прогнившому верхньому одязі, здається, від козацького каптану. Ніякого іншого гробу не було знайдено в церкві чи біля неї, і ніхто нічого не знав до того моменту, як були відкопані його кості. То був точно гроб набожного київського князя Георгія, засновника монастиря, чиє ім?я увіковічено у назві сьогоднішнього села Гложене і монастиря, який і сьогодні називається Гложенським. Останні дні свого вигнання князь провів, можливо, як монах у монастирі, який був його гордістю і втіхою далеко від його батьківщини" [2, 21-22].

Легенди, перекази, історія переплелися настільки, що своєю загадковістю та романтикою приваблюють до Гложенського монастиря і сьогодні не тільки віруючих, туристів, а й дослідників.

Література:

  1. Мутафчиев П. Из нашите старопланински манастири, бележки и материали. Сборник на Българската Академия на науките. Книга ХХVII. Клон историко-филологичен и философско-обществен. – С.: Държавна печатница. 1931. – С. 66-78.

  2. Ганев С., Найденов В. Гложенски манастир. –Ловеч: Издание на Гложенския манастир „Св. В.М. Георги", 1937.

  3. Димитров Б. Християнството в България. Български манастири. – С.:Университет. изд-во „Св. Климент Охридски", 2001. – С.91-92.

  4. Кратка Българска Енциклопедия. – С.: БАН, 1964. – Т. 2. – С. 31.

  5. Енциклопедия „България". – С.: БАН, 1981. – Т. 2. – С.113-114, 126.

  6. История на България: Втора българска держава. – С.: БАН, 1982. – Т. 2. – С. 162-171.

Loading...

 
 

Цікаве