WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Яничарство як психічна хвороба - Реферат

Яничарство як психічна хвороба - Реферат

згадують скоріш від заздрості на велич російськоїлітератури і малюють як сирітку безборонного, що його переманили й переінакшили кляті москалі.
Яничарство рідко набуває чітких однозначних форм.
Ускладнюється діагностика ще й тим, що надто часто яничарством вважають несвідомий перехід на бік ворога, а то й узагалі просто біологічне походження. Пушкін не був яничаром, бо в його підсвідомості не було залишків жодної семітської чи мавританської культури. Це був чистий, стовідсотковий, дуже гармонійний росіянин - наскільки взагалі може бути гармонійною російська душа, - і загинув він аж ніяк не від яничарських комплексів; скоріш там можна запідозрити патологію міжрасового покруча, але то інша справа.
Не можна вважати яничаром і українця, який виріс, наприклад, у російському культурному середовищі, - навіть якщо він усвідомлює своє українське походження і думає, що щось знає про українську культуру. Нічого він про неї не знає, державна система освіти забезпечила йому глибоку темряву в цьому питанні, ба навіть спокійне наївне переконання, що такої культури не існує. Такий "українець" - цілком здорова істота і, до речі, завдяки своєму душевному здоров'ю, не переживає підсвідомої, звірячої ненависті до української культури, коли раптом виявляє її існування. Він не мучиться, це нормальна людина іншої нації, хоча й українського походження. Він, правда, може тимчасово захворіти яничарством - якщо йому почнуть розказувати, хто він такий, збудять цікавість до власного походження, примусять справді вивчити, взяти до душі вагому частину української історії, релігії, мистецтва, звичаїв - словом, культури. Тоді зіткнення двох культур у його душі неминуче, і клінічно це еквівалентно яничарству, тільки з протилежним знаком. Таке явище зараз спостерігається часто, але це не справжня хронічна хвороба, бо проходить на свідомому рівні, а отже, закінчується свідомим і вільним вибором.
Найчисленніший, найскладніший для діагностики і найтяжчий для лікування контингент становлять міжкультурні покручі (не плутати з біологічними, міжрасовими покручами). У їхніх душах є й яничарство, і здоровий, усвідомлений компонент кожної з культур, і, звичайно ж, дуже мало бажання розбиратися в цьому складному калейдоскопі. Та й навіщо. Розбиратися важко й боляче. Нехай уже так якось. Так якось ці люди й живуть - як ті жаби в підігрітій воді, в'ялі, безпомічні й культурно безплідні.
Міжкультурний покруч - явище, за всієї своєї протиприродності, таке поширене, що про нього треба говорити в першу чергу. Власне, на Землі майже не залишилося чистих етносів і, відповідно, чистих культур, тому кожна людина є якоюсь мірою міжкультурним покручем. Але якщо у здоровіших народів домішки незначні й скоріш оздоровлюють, збагачують етнічну культуру, то у нас маємо проблему майже масового покруцтва. Підкреслюю, міжкультурні покручі - це не тільки і не стільки діти змішаних шлюбів; це передусім діти штучно змішаних, загнаних в один хлів етнічних культур.
Лікування й прогноз
Сама собою яничарська хвороба не така вже й страшна: якщо вона не дійшла найвищої, незворотної стадії (що трапляється досить рідко), то покруча можна вилікувати освітою, апелюючи при цьому до автентичних глибин його душі. Тільки повне й не силуване усвідомлення тих глибин відкриває йому дорогу до вільного вибору, а, значить, і до одужання.
Потужний і яскравий ефект дає шокова терапія (наприклад, переляк), але результати її нетривкі й ненадійні, а рецидиви хвороби тяжкі.
Зрозуміло, що серйозне лікування не може бути ні швидким, ні простим, навіть у тому разі, коли освіта забезпечена. Але фактично освіта не забезпечена, а масовий характер покруцтва породжує підсвідому впевненість, що вона й не потрібна. Неосвічені, неграмотні й незліченні покручі створюють дику антисанітарію в культурі, а відтак і всі передумови для ще серйозніших психічних епідемій, що роз'їдають духовну структуру суспільства.
Чим далі заходить цей процес, тим стійкішим і незворотнішим він стає, бо опір покруча освіті прямо пропорційний його заяничаренню. Разом із тим, послідовне і все глибше заяничарення ніколи не веде до видужання, бо первісний багаж підсвідомості не підлягає вилученню. Небажання вчитися, небажання знати - закономірна психічна реакція на непримиренний внутрішній конфлікт.
Цей показник - опір освіті - може бути критерієм доцільності лікування. Сильний опір не означає невиліковності, але вказує на нерентабельність масового лікування. І якщо йдеться про суспільний ресурс освітянських сил, то краще спрямувати його на перспективніший людський матеріал, який потім міг би утворити лікувальне середовище для геть тяжкохворих.
Таким перспективним матеріалом є діти. Свідоме й розумне виховання дитини забезпечує достатній імунітет проти яничарства, але до такого виховання суспільство сьогодні не здатне. Якщо в минулому й траплялося розумне виховання дітей, то не стільки завдяки свідомості вихователів, скільки силою інерції давньої, традиційної, добре відлагодженої етнічної культури. Втрата, точніше невжиток народом своєї культури спричинює (серед інших деградацій) і байдужість до виховання та освіти дітей.
Усвідомлення масштабів руїни виховної та освітньої культури має стати першочерговим духовним подвигом українців, бо без цього - найважчого - кроку не буде дороги нагору.
Висновки
Епоха імперій, колоній, прямих брутальних загарбань доходить кінця. Це не означає, що не буде більше грабунку, визиску, паразитизму. Навпаки, християнська цивілізація досягла того рубежу, коли дармоїдів на Землі стало більше, ніж виробників, і комусь треба
буде їх годувати, бо працювати вони не хочуть, не вміють і не будуть. Вони прекрасно засвоюють принципи демократії, а тому не вимруть ні від голоду, ні від сорому. Зупинити їх розмноження неможливо, а вбивати не гуманно.
Це означає, що світ мусить переходити до воєн безкровного типу. Починається така собі гуманна епоха, коли народи підігріватимуть і підсмажуватимуть одні одних на повільному вогні - щоб, не дай Боже, не проливати кров людську...
Які шанси України у цьому грядущому всесвітньому соцзмаганні?
Дуже високі шанси:
1. Ми ще й досі не втратили того розуму й таланту, який формувався протягом кількох тисяч років напруженої й різноманітної праці, що ЇЇ вимагала наша земля.
2. Ми одержали грандіозний досвід виживання - лицемірства, тихої наполегливості, пристосування донестерпних умов.
3. Нас перестали відстрілювати, механічно й масово знищувати. І, схоже, це вже не повернеться.
4. Ми маємо - юридичне - територію й державу. Як реалізувати ці шанси?
Передовсім - здихатися найтяжчої масової психічної хвороби - яничарства. Тобто усвідомити й вирішити проблему національної освіти. Тобто розірвати зачароване коло; а інакше не буває. Лише після цього можна буде всерйоз говорити про феномен українства і світову місію української культури. Говорити можна й тепер, та немає кому слухати.
Loading...

 
 

Цікаве