WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Що ми не будуємо в Україні - Реферат

Що ми не будуємо в Україні - Реферат

людність; свобода не журитися завтрашнім днем нації , (...) свобода провідної еліти - з політики, з преси, з театру, з церкви - робити крамничку для інтересу кліки, не дбаючи про загал, ну, і свобода - бо майже безкарність - для каналій продавати свою країну". Не варто й сумніватися, що набір отих названих Д.Донцовим "свобод" у наші дні багаторазово нарощений.
Погодиться хтось зі мною чи не погодиться, але, з мого погляду, упродовж цих останніх років у нас відбулося грандіозне сфальсифікування самого поняття "демократія". Воно настільки в нас спотворене, настільки, отже, й здевальвоване, що особисто я, чекаючи часів його очищення, волію, як мовиться, всує його просто не вживати. Щобільше, я все більше переконуюсь, що для утвердження демократії суспільство необхідно попередньо готувати. То значить - цілком виправданий і навіть надійніший той варіант не до кінця "демократично" контрольованих державою свобод суспільства, що убезпечить тривку демократію не буквально "сьогодні на сьогодні", а поступово, у перспективі. Я переконаний, що тимчасово, поки що обмежено демократичне суспільство (але в ім'я взірцевоїдемократії у подальшому) - то ліпше, аніж суспільство, де за демократію видають сваволю та анархію.
Ось, скажімо, й у питанні управління з боку держави суспільною свідомістю (ідеологічний-фактор), значення якого Карл Ясперс увиразнював такими словами: " Маса не знає, чого вона хоче, їй треба сказати, чого вона хоче"? (Зрозуміло, що "маса" у цій фразі - то те ж саме, що "юрба", яка в усі часи складала більшість спрямовуваного владною елітою суспільства).
Або й ще "цинічніший" вислів Ортеги-і-Гассета: "Більшість людей не має поглядів, погляди треба вприснути їм під тиском, як мастило в машину".
Як не видавалися б подібні висловлювання недемократичними, навіть саме цинічними стосовно людських індивідуальностей, я вбачаю у них той значний позитивний сенс, що в плані теми, про яку наразі мова, вони вказують на величезну вагу виховуючої, ідеологічної роботи в суспільстві, що від нього значною мірою самоусунулась нині наша держава. Та, як знаємо, заповітне місце вільним не буває...
Такі ось виходять роздуми у цій розмові, що нею я ще раз привертаю увагу до того, що й за номінального існування України як незалежної країни ідеал української національної держави, у якій, звичайно, повністю були б задоволені національні й громадянські права всіх, хто її населяє, але українців - у першу чергу, лишається у ній не тільки незреалізованим, але все ще й просто чужим для більшості керманичів.
Тобто - знову і знову питання українськості влади, знову питання прямого зв'язку між рівнем патріотизму та рівнем тієї ж моральності.
Останнє я часто, до речі, ілюструю ось яким прикладом: чому, скажімо, в Естонії або Литві розгул скорумпованості, мафіозності, крадійства, інших проявів злочинності, як і розгнузданого хуліганства, все ж не набув настільки брутального розмаху (дарма, що таке "добро" повсюди є), як у нашій благословенній Україні?
О, тим ми і відрізняємося від тих же естонців чи литовців, що, на відміну від нас, усі вони знають: будують вони власну національну державу. Тобто всі вони об'єднані дорогою для них національною ідеєю, яка, доречно це підкреслити, є водночас і найактивнішим діяльнотворчим ферментом, і феноменом вельми корисного стриму. Чому діяльнотворчим ферментом? Тому, що вона згуртовує, об'єднує, збирає докупи, зцементовує в одне ціле націю, націлює її на спільність прагнень, мети, дій та максимальну швидкість долання різних перешкод, які з'являються у нації на шляху її розвитку. А феноменом стриму тому, що перейнятість індивіда національною ідеєю, з мого погляду, зрідні перейнятості вище духовним, божественним началом, за наявності якого він, індивід, просто не може не просвітлювати усі свої дії світлом саме ось цього високого походження. Прилучитися до мафіозних дій? Але ж це - на шкоду зміцненню моєї Литви або моєї Естонії, Щось вкрасти у держави? Але ж це означає - вкрасти у моєї власної держави, думкою про могуття якої я живу. І т. ін. Як мовиться, дай Боже, аби феномен, про який тут мовиться, чим скоріше і щоглибше закорінився і в нашому українському народові.
А вже для тих, кого недостатньо переконує те, що в Україні має будуватися національна держава найперше самих же українців, я коротко скажу хіба одне: ніщо це інше, як констатація того тривіального факту, що Бог просто не дав нам якоїсь іншої землі поза українською, де ми, українці, зреалізували б, нарешті, свою споконвічну державницьку мрію. Отже, саме ми, українці, і несемо, у першу чергу, відповідальність перед Богом за лад на цій частинці Землі, ми наділені на ній місією, що її маємо, нарешті, на ній сповнити. Представникам же усіх-усіх інших етносів, що населяють Україну та мають свої державні утворення за ЇЇ межами (не мають лише кримські татари, караїми та ще деякі), ми, як мовиться, наважені лише дякувати - за сприяння (лише б воно усіма і завжди виявлялося) у здійсненні нами, українцями, згаданої місії, за участь у зведенні Української держави, стосовно чого ніхто з них не мусить мати ніяких заперечень, так само як смішно було, щоб ми, українці, мали їх стосовно зміцнення своїх держав будь-якими іншими народами світу. Як кажуть, лише б не за рахунок ущемлень наших національних інтересів.
Загалом же принцип наших стосунків з іншими етносами, що населяють Україну, має бути елементарний, а саме: ми - вам, ви - нам, тобто - взаємна відкритість душі та чистота помислів, як і готовність жити та спільно працювати однією сім'єю українських громадян. Лише за цієї умови і можливо сформувати, нарешті, отой єдиний у своїй волі та прагненнях, "збірний" соціум як з українців за етносом, так й українців за громадянством, що мають вже в новому віці довершити зведення своєї повносилої та заможної національної Української держави. Належно підтримуватиметься у державі владою і всіма нами український національний пріоритет, з'явиться належна воля національного українського державотворення - і, я певен, і нас краще зашанують, і ми самі себе краще шануватимемо, і з правами нації та правами людини буде в нас усе гаразд, і по-справжньому голосно зазвучить наша мова, оточена всесуспільною повагою та любов'ю, і впевнено та гордо пливтиме наш державний корабель хвилями двадцять першого сторіччя, що в нього, на жаль, перейшло і все те, що нас мучило, ба не тільки у двадцятому столітті, а ще й у дев'ятнадцятому.
Лише від задавненості нашого болю і складається у декого враження, буцімто ми чимось гірші від інших європейських народів. Чи гірші? Якщо мати на увазі, що ми ще не вибороли те, що вже давно є в отих інших, то, мабуть, так воно і є. І лік тут єдиний: усім українством забажати прикмет тієї гіршості позбавитись. Вистачить нам волі й наполегливості?
Loading...

 
 

Цікаве