WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Що ми не будуємо в Україні - Реферат

Що ми не будуємо в Україні - Реферат

якого сьогодні активно пропагується в Україні!
Я ж глибоко знаю інше: позанаціональних, безнаціональних, стримано, злегка національних і т. п. орієнтирів творення та утвердження власних держав громадянського суспільства не знала, не знає і не може знати жодна нормальна сучасна країна, надто настільки розвинена, як будь-яка з західноєвропейських.
Ми, будуючи свою державу, хочемо витворити щось у європейській практиці небувале? (А скільки ж фарисейського галасу про нашбуцімто європейський вибір!) Ми хочемо подивувати світ якимсь доморощеним винаходом?
Як кажуть, гай - гай! По-перше, багато чим, як-от і Президентом, ми вже подивували, і то так, що мусимо тепер довго-довго відмиватися. А по-друге, нам треба виходити з того, що ми тільки-но почали відроджувати власну державність, тоді як цивілізований світ мав доволі тривалий час для пошуку оптимальних, націєвідповідних шляхів державотворення. Чому воліємо ніби не бачити те, що він знайшов, та істинність чого перевірив досвідом власне всіх країн планети?
Звернімо увагу хоч би на таке: звільняємо від національної основи державу громадянського суспільства, як то немало хто її фальшиво уявляє; замість концепції національного виховання, що, як повітря, нам потрібне, силкуємося запровадити концепцію інакшого, а саме - громадянського виховання; вже все частіше мелькає термін "громадянська освіта", як і "громадянська культура", про що скажу згодом. Я не здивуюся, якщо через якийсь час вигулькне ще й позначення "громадянська мова", яка, звичайно ж, у жодному разі не буде українською. Російською ж - це точно, адже і стараються у подібного роду новаціях насамперед ті сили, які прагнуть не допустити на нашій землі української України. Частина ж наших малоросів, у тому числі на владних рівнях, певно, боячись опинитися обіч "прогресу", піддакує, солідаризується, потурає, сприяє, сама ж, як мовиться, впроваджує у життя...
Ще й аргументує: що візьмеш, як ось, мовляв, й у Західній Європі на перший план вийшли питання громадянського суспільства, і найперше про права людини, а не права нації там говорять.
Так, це правда - говорять. Але чому? Тому, слід підкреслити - і про це ніхто не мусить забувати, що питання національної визначеності своїх держав, прав титульних націй давно вже в тій Європі і вирішені, й утверджені. Тепер, отже, на черзі зовсім природне зміщення акцентів на забезпечення громадських свобод, на повноту прав кожної окремої особи. Тобто - немало з того, що актуальне для нас, для них давно вже не актуальне, оскільки здійснене. І навіть настільки вже забуте те, що було здійснене в минулому, що сприймається воно ними просто у порядку речей, як першопочаткова даність. (У цьому, до речі, й полягає одна з причин частого нерозуміння ними нас, тобто бездумного примірювання нас на свій копил. Ми ж, замість пояснити, сказати б, свою специфіку, самі ж охоче згоджуємося бути ЇЇ ігнорантами, поспішаючи виявляти солідарність з деякими вимогами, для здійснення яких мусили б мати повноту забезпечення прав власної, української нації, у тому числі прав мовних).
Ось і постає питання: то що - мусимо у зв'язку зі сказаним вважати, що раз у нас ще не забезпечені права нації та раз ми ще не маємо своєї національної держави , то ці "дрібниці" і загалом нам не потрібні? Прориватимемося у Європу, і не намагаючись національне дооформитися? Але то вельми вже нагадувало б те, щоб хтось в інтелігентному та вишуканому товаристві раптом з'явився геть голим. Здивуються. Не приймуть.
Елементарні речі, але як жаль, що багато хто в нас і не бажає над ними замислюватися.
Ось, для прикладу, гортаю я видання "Концепція розвитку гуманітарної сфери України" (К., 2001), що її (концепцію) згідно з дорученням Президента розробила велика група (та й документ за обсягом великий) вчених з доволі гучними іменами. "Пройтися" концепцією не зайве, між іншим, і задля уявлення про можливості "зачарованого кола" науковців, до послуг яких не то з особливої любові, не то з причини незрозумілої приреченості вдається влада, беручись розробляти такі принципово важливі документи.
Не знецінюючи праці, у якій, направду, є чимало потрібного та своєчасного, перегортаю її лише під тим кутом зору, що про нього нині йшлося. І, на жаль, виявляю: це якраз і є та концепція, на сторінках якої завдання побудови в Україні громадянського суспільства відірване від завдання побудови національної держави українського народу. Сказав би я тавтологічно - концепція з хибною концепцією у головному, визначальному.
Ну, здавалося б, так ясно: будуємо національну державу українців (у тому числі й державу української політичної нації, що включає у себе і представників всіх інших етносів), а вже в так зорієнтованій, так засвіченій державі дбаємо і про всі прояви та вияви громадянського суспільства, як то воно і є в Європі, що на неї хочемо орієнтуватися. Та ба! Читачеві навіюється уявлення, згідно з яким Україна не може бути національною державою, оскільки у ній - "багатоетнічність, багатокультурність, багатомовність". Сприйняття та розуміння цього, мовляв, і треба виховувати у свідомості українця.
Наче нічого й не заперечиш: і етносів у нас багато (130! - вражають цифрою автори документу), і мов. Але ось запитання: а що - у тій же Європі держави національне стерильні, національне однорідні? Ні, таких загалом нема у сучасному світі, хіба що Японія, В'єтнам чи ще деякі країни цього регіону наближаються до "чистоти". А раз так, то й наголос потрібен був би інший, а саме: на тому, що, попри всі процеси винародовлення, українці - це таки на диво усе ще вражаюче переважаючий в Україні етнос (до 80% населення!), як і на тому, що українці в Україні - то таки титульна нація. Саме з потреби її національне відроджувати, зміцнювати і мусив би випливати кожен рядок даної концепції.
Натомість ось і в розділі "Культура особи" вичитуємо - про ту ж таки багатокультурність і багатомовність; про небезпеку "агресивного націоналізму" (а в мене підозра, що дехто з авторів концепції вбачає це "страхіття" у самому факті обстоювання потреби національного відродження українства); про те, що, виховуючи правову культуру, необхідно, щоб молодь знала європейські правові документи. Правильно: треба. Тільки чому ж навіть про потребу знати Конституцію України забуто?
Ще раз підкреслю: згадуючи про ту ж багатомовність і багатокультурність, необхідно не пристосовуватися до даної ситуації, якою вона є (мовляв, так "історично" склалося, хоча хіба не знаємо сьогодні, як то саме воно "історично" складалося?), не освячувати відповідними формулюваннями концепції цей колоніальний набуток України (мовляв, як вже склалося, так і склалося, і беремо це "як склалося" за непорушність, за основу), а націлювати на шляхи подолання цього колоніального набутку - отже, на потребу досформування української нації, на утвердження
Loading...

 
 

Цікаве