WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Що ми не будуємо в Україні - Реферат

Що ми не будуємо в Україні - Реферат

еліти...
Подумалося: так недалеко відійшли ми від часу відновлення нашої державності, а видається, що початок 90-х XX ст. і ось ці перші роки XXI ст. -принципово різні історичні епохи.
Пригадаймо, з якою бентегою, з яким майже містичним хвилюванням чекала більшість з нас недавньої зміни не тільки століть, а й тисячоліть. Ех, лишити б у тому, що підлягало невблаганній зміні, хоч частину наших болей та тривог, як-от і мовних, національних! - так, певен, думав не один з нас.
Та ба, - і неспокій, і сподівання виявилися намарними: усе сталося настільки ж прозаїчно, як і мусило статися. Зовсім не зваживши на наші сум'яття та очікування, невтримний плин часу буденно виконав свою роботу. Безпристрасно, байдуже до людських діянь відцокавши рубежевий час, велетенський годинник незворушно тільки те й зробив, що млою вічності огорнув хронологічний простір, у якому ми звикли жити.
Отак усе-все й перетягли ми у двадцять перше сторіччя: певні людські чесноти і вражаючу людську недосконалість, ті болі, що уже задавнені, і ті, відчувати які ми почали щойно. У тому числі, звичайно, й старі та свіжі національні болі, зокрема, й пов'язані з нашою мовою. І то сьогодні вже зовсім однозначно можемо сказати, що наші, власне, дитинячі передміленіумівські доброочікування на примноження розуму та доброти і в цілому на планеті, й у нас, в Україні, аніскільки не справдилися. "Вже віки проминули, як світ наш стоїть, // А добро тобі всупереч од світу біжить", - як сформулював свого часу Яків Щоголів.
Досить згадати вже перші місяці та роки нового тисячоліття, якими вони виявилися для України. Здавалося б, така це хронологічно, настроєве сприятлива пора для уточнення та коригування орієнтирів нашого державотворення, як і для спокійного та взаємокорисного діалогу різних політичних сил! Натомість дві тисячі років від народження Ісуса Христа зустрінуто у нас такою моторошливою напругою протистояння громадськості і влади, що дуже швидко, але, на жаль, у зворотний спосіб, сталося те, про що ми здавна мріяли: про Україну найширше дізналися у світі, про неї скрізь голосно заговорили. Але як? Як про країну, у якій убивають політичних опонентів та чесних журналістів, де правлять бал корупція і мафіозність, де отруйно розквітла соціальна кривда, де від Президента відвертаються як свої громадяни, та і ті, котрим належало б спілкуватися з ним за кордоном, де студентів, здебільшого першокурсників, які у день народження Тараса Шевченка з'їхалися до столиці у щирому бажанні знати правду ("За правду"!), лише за це, відловивши їх здебільшого на залізничному вокзалі за критерієм спілкування українською мовою (оце вам і розширення її сфери! - точнісінько так само виявляли "націоналістів" й у брежнєвські часи...), кидають обличчям на асфальт та влаштовують над ними жорстоку розправу... (Особисто я ніколи і нікому не вибачу наруги над цими хлопчиками, які, сповнені найблагороднішого та найсвітлішого громадянського почуття болю за Україну, зібралися 9 березня 2001 року у Київському міському Будинку вчителя, власне, на першу у своєму юному житті масштабну акцію, аби домовитися разом з учасниками відомої студентської "жовтневої революції" 1990-го року, як треба діяти, щоб будувати в Україні справжню Україну. І ось, не маючи стосунку до вуличних провокацій, в організації яких чітко видно почерк самої влади, ці хлопчики вже "заробили"... А який результат? - "Більше не захочуть політики"? О ні! - запевнюю: результат - бійцівський гарт, який цим хлопчикам, що хочуть в Україні української правди, ще дуже й дуже знадобиться).
Втім, що й доводити? Підстав для відчуття болю та образи за ситуацію в державі є більше, ніж достатньо. Я навіть сказав би, що нині це - клінічна ситуація: не встигнуть прорвати давніші гнійники, як визрівають нові, ще смердючіші, і ось знову й знову трясе все наше суспільство: справа Гонгадзе, "касетний скандал", перипетії з "кольчугами"... А найбридкіше ж те, свідками яких еверестів олжі, фарисейства, фальші, цинізму, що їх демонструють правлячі в країні космополітичне наставлені олігархічні клани, усі ми на початку нового тисячоліття стали!
Кажемо: владна аристократія, владна еліта, взірці очікуваної від неї інтелігентності... Боже мій! Про який аристократизм і про яку інтелігентність можемо ми говорити стосовно норовів на печерських пагорбах! Найпаскудніше та найбрудніше московське матюгальництво - це з ними нині найперше асоціюється. Таки вже точно: не вийде з хама пана, а наш король - голий. І показує на нього пальцями весь світ, і глузує, у ліпшім разі - знизує плечима...
Бог з ним - ціну королеві давно вже знаємо. Але біда, що все те усесвітнє тюкання - то також і стосовно України, зрештою, стосовно кожного з нас, її громадян. Це ми всі в бруді й заматюганості постаємо перед світом, це ми всі асоціюємося у нього з крадійством і хабарництвом, це наші сподівання на певний імідж у сучасному світі нараз обернулися прикрим розчаруванням.
Так, Україну, повторюю, сьогодні знають за украй негарними асоціаціями: корупція, державний розбій, набір багатьох і багатьох прикмет, несумісних з етичністю і моральністю. Про неї, Україну, вже як про притчу во язицех пишуть нині у глузливо-викривальному тоні десятки найвідоміших газет світу. А відколи розгорівся касетний скандал, то, схоже, з нею і загалом не бажають мати справи: не поспішають сюди перші особи західних держав (дякувати Папі Римському за те, що він відвідав нас - напевне ж як великих грішників), так само як не вважає більшість з них за можливе (точніше - за моральне) запрошувати до себе й главу нашої країни.
Є, отже, підстави для відчуття усіма нами всесвітнього сорому. Як пише мені Галина Педченко з Харкова, маємо ситуацію, коли чергова "переяславська рада" стукає нам у двері (додам: то у вигляді "свята" 350-річчя "возз'єднання" України з Росією, то у вигляді Року Росії в Україні, то у вигляді за безцінь відданих "братам" не то окремих заводів чи газомагістралей, а вже й цілих промислових галузей), "чорна рада" нагло лізе у вікно, а нащадки пілатів та юд так безсоромно торгують Україною, що її тендітна незалежність і на ноги ніяк не зіпнеться: тільки-но спробує досягти рівноваги, як одержує чергову підніжку..." Перейдемо цю хистку та забруднену смугу свого розвитку? Виведемо з нинішньої ситуації важливі уроки державного і суспільного оздоровлення? Зуміємо домогтися очищення і реабілітації?
Як вже я почав про це говорити, особисто я вважаю, що за дещо вкрай посутнє ми, українські патріоти, всі розплачуємося. І найперше, за те, що, пройнявшись свого часу ейфорією, так і не довели до кінця національну революцію кінця 80-х - початку 90-х рр. Ба навіть на розпускові Верховної Ради, яка вірно служила імперському режимові, тоді не наполягли, довіривши владу компартійній номенклатурі, повіривши, буцімто, вовки здатні бути вівцями.
А в
Loading...

 
 

Цікаве