WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Шаманізм і шаманство в українців: вигадка чи реальність? - Реферат

Шаманізм і шаманство в українців: вигадка чи реальність? - Реферат

С.Шумило виводить його із засвоєної українцями т. зв. "християнської античності", себто з еллінізованої християнської догматики, іконопису, літургії [5]. Власний дохристиянський духовний досвід при цьому лишається непоміченим або приховано заперечується. Дещо обережніший С.О. Токарєв [6; 21]: "Чи існували професіонали-шамани окремо від жерців, сказати неможливо. Чи складали "волхви" та "кудесники" дві різні категорії служителів культу і в чому полягала відмінність між ними, залишається теж невідомим".
З іншого боку, в давньоруських рукописах знаходимо свідчення про те, що волхви влаштовували "вертимое плясание" - обряд, що його можна витлумачити і як стан трансу під час камлання шамана. Преподобний Никон згадує про кудесника, який "лежаше оцеп" (в заціпенінні) [7, 236], що теж дуже скидається на стан шамана в момент його "подорожі". А що вже говорити про невичерпне джерело народних оповідок та казок, літературних образів, анекдотів та гумористичних оповідань про українських відьом! Їх "польоти", здатність до перевтілень, зв'язок із земноводними тваринами... Та що казати - весь їх відьомський антураж до дрібниць співпадає з описаними численними етнографами деталями шаманських "подорожей", шаманських обладунків. Згадаймо також, що С.Кльонович (1545-1602) у поемі "Роксоланія" (1589) присягається, що сам бачив, як вночі літають старі жінки, котрі крадуть дощі, відбирають молоко у корів, управляють грозами. Додам, що надто вже схожою на фігуру шамана постає персонаж градівника в міфології гуцулів. Ця особа здатна була шляхом безпосереднього контакту з хмарами (духами грози) зупиняти і розсіювати їх, змінювати шлях.
Та навіть народна рецепція українського козацтва зберігає в собі дещицю містичного досвіду етносу. Особливо проречисто це проглядає в народних оповідках про козаків-характерників, про І. Сірка. Їх здатність до перевтілень, їх невразливість до ворожих куль, спілкування з духами (чортами) переконливо свідчить про існування містичного сегмента духовного досвіду. Щоправда, цей досвід не обов'язково мусить бути тільки шаманським.
Новітні дослідження традиційної культури Українського Полісся теж надають певний матеріал для роздумів про наявність шаманізму в історії нашої цивілізації. На Брянському Поліссі (велику частину населення якого складають етнічні українці) побутував звичай розповідати казки під час поховального ритуалу (коли вночі старі люди й родичі сидять біля небіжчика). Репертуар казок був визначений: оповідались казки про відвідання "того світу" або еротичні казки [8, 12-13]. Як відомо з літератури про шаманізм, у деяких народів (зокрема у тувинців) шаман обов'язково розповідав присутнім, що він бачив і пережив під час "подорожі" в інший світ. Окремо він попереджав когось із присутніх про грядущу небезпеку. Аналогії напрошуються самі собою. Розповіді про "той світ" відбуваються в момент, коли душа небіжчика в той світ відлітає.
На Рівненському Поліссі у ХІХ ст. зафіксували характерний звичай: напередодні Різдва господар брав миску сити, обходив хату і стукав по стіні. З хати питали: "Хто стукає?" Він відповідав, що це Бог. Потім господар малював на стінах хрести-обереги. Схожі звичаї записав і К.Сосенко (1861 - 1941) в Галичині. В них бачимо імітацію безпосереднього діалогу людини з божественною силою. Це вже культура шаманізму, а не жрецтва.
Наведемо й іншу паралель. Авторитетна дослідниця сибірського шаманізму О.С. Новик зазначає, що такі дії, як виготовлення й оживлення (тобто вживлення в них духів) оберегів (про ці обрядодії в культурі українців скажу далі), календарні чи сезонні обряди, лікування шляхом звернення до духів, були в різні часи у різних народів і здійснювались не лише обраними особами. Але контакти з духами-помічниками міг здійснювати виключно шаман [9, 109]. Цей висновок О.С. Новик робить на основі вивчення культури багатьох сибірських (і не лише сибірських) народів.
Можна припустити, що наявність в українському фольклорі казкових сюжетів, де герой, вирушаючи в інший світ, бере собі в помічники істоти з надзвичайними здібностями (згадаймо всяких Вернигор, Вернидубів, Об'їдайл, Скороходів, Морозів в українських казках "Котигорошко", "Летючий корабель", "Іван - мужичий син" та багатьох інших), є непрямим свідченням існування в українській історії культури шаманізму, існування шаманів як фізичних істот.
Аргументів цих, мабуть, задосить для того, щоб піддати сумніву аж надто категоричні твердження про відсутність шаманів і шаманізму в духовній історії українців. Але й дещо замало, аби так само однозначно запевняти, що шаманізм у нашій історії був. У будь-якому разі шаманізму в його соціальному вимірі (тобто існування спільнот, в яких адміністративна і духовна влада належала шаманові) у нас, мабуть, таки не було: роль духовних лідерів у давньоукраїнському соціумі дохристиянської доби належала жерцям. Свідчень про це збереглось багато. Жерці ж (і це теж добре відомо) не мали безпосереднього контакту з вищими силами. Такий контакт вони здійснювали опосередковано - через гадання, витлумачення співу птахів, шуму вітру та ін. А це - принципово відмінний від шаманістичного світогляд.
Однак сказане ще не означає, що шаманів у цьому соціумі зовсім не було. Вони могли існувати і займати тут особливу нішу - лікувати, пророкувати, забезпечувати захист людей від злих духів,- використовуючи для цього суто шаманські практики, про що й згадується у літописах. Цілком можливо, що до шаманських практик вдавалися і жерці, як це не раз спостерігали дослідники шаманізму в середовищі сибірських племен, племен Океанії. Тож можливо, що літописець зафіксував шаманський транс людини, що посідала в суспільстві статус жерця.
Зовсім інші висновки напрошуються, коли мова заходить про шаманство, про відбитки в продуктах духовної діяльності людей елементів світогляду шаманізму. У текстах українського фольклору маємо достатньо прикладів існування елементів шаманістичного світогляду і шаманських практик. Ким вони здійснювались - професійними чи "виборними" шаманами, жерцями чи ще кимось - наразі визначити надзвичайно важко. Але те, що вони були, сумнівів я не маю.
Ось перший приклад. У розмаїтій системі шаманістичного культу зустрічаються незвичні для наших уявлень форми здійснення шаманських практик, які, однак, здатні вказати нам нові стежки у пізнанні наших обрядів і традицій. Дослідивши обряди календарних святевенків, алтайців, селькупів, учені Г.Василевич, Б.Долгих, Л.Файнберг [10] дійшли висновку, що в ряді випадків самі члени племені встановлювали в ході колективного обряду зв'язок між собою і вищими космічними силами. Це здійснювалось через обряди "оживлення" диких тварин перед сезоном полювання, що є аналогічними обрядам "оживлення природи" у землеробських народів перед сезоном весняних робіт. Північні народи в ході цих обрядів "виготовляли" шамана-посередника, щоб він проник у світ духів і попросив допомоги для племені. А на деякі з цих свят всі учасники одягалися в особливий одяг, що мусило забезпечити їм здатність вступати в контакт з духами.
Отже, слід трохи по-іншому глянути на природу знайомих нам календарних обрядів українців. Наприклад, одним з елементів купальської обрядовості є виготовлення учасниками церемонії антропоморфних зображень Купали, Марени. Їх носили вулицями поселення, виказували їм пошанування. Наприкінці ж купальських свят ці зображення рвали на шматки, спалювали або топили. Вважалося, що це мусить сприяти появі дощу, підвищити врожайність полів. То чи не є такі дійства (за винятком обряду розривання опудала на шматки, бо це зовсім інакший семантичний знак) аналогом процесів
Loading...

 
 

Цікаве