WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Царське самодержавство та українці і євреї у XVII – ХІХ ст. - Реферат

Царське самодержавство та українці і євреї у XVII – ХІХ ст. - Реферат


Реферат
не тему:
Царське самодержавство та українці і євреї у XVII - ХІХ ст.
Євреї здавна проживають на території України. А. Я. Гаркаві, відомий гебраїст та сходознавець, стверджує, що першими євреями у Південній Русі були боспорські та азіатські купці, які перейшли Кавказькі гори та оселилися в Хозарському каганаті [1, 1]. Після розгрому хозарів київським князем Святославом Ігоровичем у 965 р. частина євреїв переселилась у Київську державу. В ХІІ - ХІV ст. вони становили значну кількість населення Галичини і Західної Волині, які перебували під владою литовсько-польських феодалів. У 1264 р. калузький князь Болеслав Благочестивий видав грамоту, на підставі якої польські євреї нарівні з міщанами визнавалися вільними людьми, їхнє життя, особиста недоторканість і честь гарантувалися законом. За ними підтверджувалося право на торгівлю і лихварство, їхні будинки звільнялися від військових постоїв. З кінця XV ст. до Польщі прибуло багато євреїв із західноєвропейських держав. Це були біженці, що тікали від переслідувань, які чинилися проти євреїв монархами Англії, Франції, Німеччини. Польські королі та магнати протегували євреям, захищали їхні громадянські права та користувалися їхніми послугами у господарських справах. Багаті євреї брали на відкуп збір казенних податків і мита, позичали королям гроші у випадку війни, орендували королівські та панські маєтки або керували ними, вилучаючи прибутки, і таким чином збагачували шляхту і казну.
Поступово польські євреї оволоділи всією торгівлею та більшою частиною промислів королівства. Великі прибутки євреям приносив горілчаний промисел, майже повністю відданий їм на відкуп. Орендуючи шляхи, вони ставили на них придорожні корчми, де безпосередньо виробляли та продавали горілку. Євреї також брали в оренду шинки, цілі міста разом з навколишніми селами та їх жителями.
Українське населення Речі Посполитої перебувало у більш пригніченому становищі, ніж єврейське. Поляки переслідували православну віру, захоплювали маєтки української шляхти, експлуатували селян. Поступово у польському суспільстві виділилися три основні прошарки населення: польська шляхта, українське селянство та єврейство, яке займало проміжне становище між селянами та шляхтою. За словами українського історика В. Антоновича, "євреї заповнили собою той величезний проміжок, який вирізняв у Речі Посполитій повновладну шляхту від безправних холопів" [2, 91]. Українські селяни, які частіше спілкувалися з представниками польських панів - євреями, ніж із самими панами, вважали євреїв головними винуватцями своїх поневірянь та прагнули помститися їм. Тому не дивно, що гнів українського народу, що вилився у Національно-визвольну війну під проводом Б. Хмельницького, був спрямований не тільки проти польських панів, а й проти їхніх посередників - євреїв.
У Львівському літописі 1638 р. читаємо: "А на Україні козаки бунтували і ляхам непослух чинили, німців, як мух били, міста палили, жидів різали, як кур, монахів у костелах палили..." [3, 119]. У ході Національно-визвольної війни козаки Б. Хмельницького, за словами М. Костомарова, "знищували юдеїв не по-людські" [4, 44]. Євреї ж називали Хмельницького не інакше як "Хміль - злодій". За різними даними, за 10 років війни (з 1648 по 1658) загинуло від 80 до 250 тис. євреїв. Велика кількість їх померла від хвороб та злиднів, потрапила у татарський полон або втекла з країни.
Треба зазначити, що від рук повсталих козаків та селян потерпали не тільки заможні євреї, які підтримали у війні польську верхівку. Значну кількість євреїв складала біднота, яка була часто навіть злиденніша, ніж українські "холопи", і не винна у поневіряннях селян. Але повсталі вважали винуватими у своїх стражданнях усіх євреїв, незалежно від роду занять та заможності. В результаті саме бідніша і найменш захищена частина євреїв жорстоко катувалася повсталими.
У ЦДІА України в Києві, у фонді "Документи, зібрані Єврейською історико-археографічною комісією при історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії Наук (Колекція)" (Ф.1423) є цікавий переклад праці рабина Сабатая Когена під красномовною назвою "Повість з часів мороку, або Похмура хроніка "Мегіллат-Ейфа" [5, 1 -14]. Цей документ розповідає про різню євреїв у Немирові, Тульчині, Умані та багатьох інших містечках України під час Національно-визвольної війни. Сабатай Коген малює масштаби селянсько-козацького повстання: "І козаки, що жили в Україні, розсіялися по всіх наших оселях і розорили всю Украйну, Поділля і Волинь так, що ми не знали куди подітися"; а також його результати: "незначний же залишок євреїв, що врятувалися від православних негідників, лишився усіляких достатків, з порожніми руками, й ті, хто раніше був вихований у багатстві, зробилися бідними і злиденними; тепер вони мандрували, одягнені у дрантя, з опущеними очима, голодні, дарма випрошуючи хліба, якого їм ніхто не давав".
Після війни під проводом Б. Хмельницького радикально змінилося матеріальне, соціальне і політичне становище народів, що населяли українські землі. Частина території України перейшла під владу російської держави. Українські селяни, що здобули особисту свободу в ході війни, знов опинилися у кабалі - хто у польській, хто у російській. Єврейська спільнота зазнала глибокої духовної кризи, що потягла за собою соціальне розшарування населення, поступове знищення кагальної організації, виникнення нової релігійної течії в юдаїзмі - хасидизму.
Після трьох розділів Польщі в 1772, 1793 та 1795 роках значна частина її земель перейшла до складу Російської імперії. Це були території, на яких компактно проживала основна кількість єврейського населення Східної Європи та значна частина етнічних українців. Отже, тепер євреї та майже всі українці стали російськими громадянами.
У 1783 р. було юридично оформлене закріпачення українського селянства в Російській імперії. Основна маса українців втратила особисту свободу. Селян можна було продавати, дарувати, примушувати тяжко працювати. Тільки у 1861 р. кріпосне право було скасоване, однак це не дуже покращило положення селянства. Незважаючи на пригнічене становище українців, російська влада дивилася на них, як на "своїх": у таких же важких умовах знаходилися й російські селяни. Крім того, українці були слов'янами, говорили спорідненою мовою, сповідували спільну з росіянами православну віру. З тих же самих причин вони вважали російську владу ближчою до себе, ніж польську. Згадаємо, що досить значна частина українського населення хотіла приєднатися до російської держави, та спочатку розглядала нову владу як визволительку. Отже, в Росії українці не були чужинцями і у своєму безправ'ї були рівними з основною масою росіян.
Інше ставлення було в Росії до єврейського населення. Власті Російської імперії користувалися послугами євреїв, але вважали за необхідне всіляко їх гнобити та обмежувати у правах. За російськими законами, євреї разом з киргизами, калмиками та іншими малими народами, що населяли цю країну, прирівнювалися доінородців. На думку дослідника російського законодавства про євреїв М. І. Миша, всі закони Російської імперії стосовно єврейства мали два основних, протилежних один одному, спрямування: "а) виокремлення євреїв як таких, що відрізняються від іншого населення за своїм світоглядом і характером своєї економічної діяльності, і б) злиття їх з іншим населенням" [6, 2]. Покоління правителів Російської імперії намагалися таким чином спочатку відокремити юдеїв від християнського населення, а пізніше - асимілювати євреїв із слов'янами, забороняючи їм носити національний одяг, залучаючи їхніх дітей до навчання у світських навчальних закладах. Така різка зміна у політиці щодо єврейського населення відбулася на початку ХІХ ст. Влада розуміла, що політика ізоляції не дає їм змоги контролювати процеси, які відбувалися у досить численному єврейському суспільстві, побоювалася, що неконтрольована маса народу, безмежно віддана своїм релігійним ватажкам, може стати
Loading...

 
 

Цікаве