WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Формування національної самосвідомості студентів - Реферат

Формування національної самосвідомості студентів - Реферат

де виховання велось би систематично і цілеспрямовано, на основі української національної ідеї і християнської моралі.
Кінцевим результатом роботи освітніх закладів має стати людина з почуттям національної і власної гідності, з потребою пізнавати світ, себе, мати сенс власного життя, людина-патріот з високим інтелектом і широким світоглядом, умінням реалізувати себе у подальшому житті. Духовність та інтелект - нероздільні. Тому освіта повинна бути просякнута національними інтересами, бути державно відповідальною, бо на сьогодні ще маємо чимало прикладів нехтування національною ідеєю.
По-перше, національна ідея - ґрунт національної освіти - замінюється на громадянську, і, відповідно, увага зосереджується вже на громадянському, а не на національному вихованні.
По-друге, українська мова, хоча й проголошена державною, розчиняється в російськомовному середовищі, а тому й досі не стала мовою науки, культури та освіти; три чверті керівників навчальних закладів не володіють державною мовою і роблять все для того, щоб вона і надалі залишалася для них чужою.
По-третє, з радянських часів в Україні зберігаються іспитова і кваліфікаційна системи, які не вимагають від молоді при вступі до ВНЗ та аспірантури обов'язкового й досконалого знання української мови, що має бути не лише ознакою українського громадянства, а й основним знаряддям пізнання і мислення, творчим інструментом. Більшість кандидатських і докторських дисертацій, особливо з технічних наук, захищаються мовою сусідньої держави. Навчання студентів у вищих навчальних закладах значної частини України здійснюється російською мовою. Та до яких пір? Не дивно, що висококваліфікована інтелігенція, яку готує вища школа України, не володіє державною мовою, а тому за способом мислення, свідомістю, переконаннями не є національною. То кого ж ми готуємо?
По-четверте. Не позбувшись насильницької русифікації, наші вчені почали захоплюватися англійськими, латинськими, грецькими та іншими термінами, перетворюючи мову свого народу і педагогічну науку на смітник іншомовних слів. "Парадигма" ліквідувала "взірець" і "приклад" у навчанні і вихованні, "креативність" відвернула увагу від умов, у яких здійснюється навчальний процес, "синергетика" замінила "педагогіку співробітництва", а "моніторинг" звів нанівець систему контролю та управління навчальною діяльністю. Якщо додати до студентського життя ще й "імплементацію", "імпічмент", "брифінг", "тендери", "самміти", "маркетинги", "менеджменти", "мерії і мери", "губернатори", "ділерів", "омбудсманів" та інші терміни, які так щедро й щогодинно використовують ЗМІ, то обов'язково дійдеш до висновку: "більше хаосу в мізках - ліпший матеріал для ліплення обідраних рабів ситого "нового" світу ПЕПСІ без душ, мізків і мистецтва...". Такий народ ніколи не встане з колін.
Де вихід з такого стану? Надання системі вищої освіти національної спрямованості та здійснення завдань національно-патріотичного виховання неможливе без організації навчального процесу державною мовою. Час усвідомити, що висококваліфікована інтелігенція, яку готує вища освіта України, не тільки не володіє державною мовою, але за своєю свідомістю, способом мислення, переконаннями й діяльністю не є національною. Не можна українізувати вищу школу і виховати національно свідомих фахівців-патріотів України мовою іншого народу.
Необхідною умовою національного відродження і складовою частиною навчально-виховного процесу є відмова від почуття меншовартості й національної неповноцінності, яке прищеплювалося віками і призвело до втрати історичної пам'яті, національної гідності.
Національна інтелігенція має нарешті виправдати і виконати своє призначення - бути мозком і совістю нації. А для цього необхідно, щоб до цього рівня, насамперед, піднялась багатотисячна громада професорсько-викладацького складу, довівши, що вона є елітою нації, здатною підготувати собі подібних, національно свідомих патріотів, а не просто спеціалістів з вищою освітою того чи іншого профілю.
Слід зрозуміти, що тільки освіта може відродити націю, утвердити національну ідею, формуючи національну свідомість своїх вихованців. З цією місією можуть впоратися тільки національно свідомі, високоморальні і професійні педагоги. Освіта є тією силою, яка може і повинна зробити своїх випускників спроможними компетентно й відповідально брати участь у житті суспільства. Випускник вищої школи, проявляючи національну самосвідомість, має бути не пасивним, а повноправним, відповідальним і активним учасником вирішення політичних, соціально-економічних, морально-етичних, культурно-освітніх, екологічних та інших проблем. З метою виховного впливу, професорсько-викладацький склад з різних галузей науки, що вивчаються у ВНЗ, повинен зробити все, аби показати пріоритетні здобутки українських учених, представників освіти, культури, мистецтва та державотворення. Педагогічна мудрість полягає, насамперед, у тому, щоб викладач будь-якого предмета володів майстерністю педагога, даючи професійні знання зрозумілою, літературною українською мовою, а не суржиком з іншомовних слів, щоб він міг урізноманітнювати форми роботи зі студентською молоддю з національно-патріотичного виховання, заохочуючи збереження й примноження традицій українського народу, пробуджуючи в них почуття національної гордості за свою Вітчизну.
Необхідно активізувати діяльність студентських наукових та громадських організацій, військово-патріотичних об'єднань, клубів за інтересами, фізкультурно-спортивних, оздоровчих і туристичних клубів, трудових об'єднань, таборів праці й відпочинку; широко залучати їх до соціального становлення студентської молоді, розвитку духовності та виховання любові до України. Слід переглянути практику сучасної організації та проведення культурно-дозвільних заходів з метою посилення культурно-просвітницько-виховного впливу. А головне - створити правову систему, яка б включала необхідні механізми реалізації умов для національно-патріотичного виховання студентської молоді, формування здорового способу життя, зміцнення морально-правових засад суспільства.
З метою поширення кращих здобутків національної культури та духовної спадщини бажано проводити фестивалі та конкурси, відроджувати національні свята та обряди, популяризувати притаманні українському народу духовні й моральні цінності.
Військово-патріотичне виховання має стати складовою частиною національно-патріотичного. Патріота, захисника України потрібно починати виховувати не від дня призову його на строкову службу до Збройних сил України, а від самого народження, у сім'ї, дошкільному закладі, в школі й ВНЗ, формуючи його світогляд, морально-духовну культуру, культуру спілкування і мовлення, фізичну досконалість, національну самосвідомість і патріотизм. Особливу увагу необхідно приділити козацько-лицарському вихованню. Тільки Україна має такий феномен, як козацтво, лицарська і козацька педагогіка, що передбачає виховання міцних духовно і фізично громадян України, патріотів-оборонціврідного
Loading...

 
 

Цікаве