WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Феномен української літератури - Реферат

Феномен української літератури - Реферат

із найсильніших поетичних голосів нашого часу, мабуть, найбільш трагічна постать сучасноїукраїнської літератури. Їхній набуток буде підмурівком відчуття національної ідентичності ще багато років.
На додаток до режимних поетів і дисидентів, було немало літераторів, яких можна було б наректи письменниками на узбіччі. Це - поети й прозаїки, котрим вдалося оминути відверту приналежність до забороненої літератури, але котрі славословили марксизм та режим лише час від часу. Їхні праці є захоплюючими не тільки через притаманні художні вартості, а й через ту майстерність, з якою авторам вдавалося триматися "демаркаційної" лінії поміж очевидною вірністю соцреалізмові і "вільнодумством". Ці письменники складали третю категорію.
Але подивимось на ще дві групи українських митців пера - еміграційних письменників, що жили, деякі ще й досі живуть у Новому Світі, і тих, які живуть на українських етнічних землях, що виходять за межі сучасної України.
Останні, за іронією долі, мали до недавнього часу більше свободи, ніж їхні брати в Україні. Маю на увазі українських письменників у Польщі, Румунії, в колишніх Чехословаччині і Югославії. Певна річ, їхня "продуктивність" залежала від доброзичливості режиму цих країн. Часто, як у випадку з повоєнною Польщею, таке ставлення було ворожим. В інших країнах українська література мала обмежені, але не найгірші умови для свого розвитку і дала чимало цінних творів. Ці поети жили в "дружніх соціалістичних країнах", і мали більший зв'язок з Україною, ніж їхні колеги на заході, і цей факт мав вплив на їхню творчість - від орфографії до ідеології.
Говорячи про українську еміграційну літературу, слід зазначити, що вона також, за окремими винятками, може розглядатись як така, що має певну місію. Українське письменство у США, Канаді, Австралії та Західній Європі більшою чи меншою мірою намагалося захистити і зберегти письменника, його особисте й національне коріння та ідентичність. Поряд з цими спробами йшла боротьба за збереження та підтримку української літературної традиції, що існувала до монополії соціалістичного реалізму, її цілісність. Донедавна другою метою еміграції було й свідоме або несвідоме "доповнення" до літератури радянської України: опрацювання тем і мотивів, на які було накладено табу в Україні, та представлення тієї точки зору, яку письменники України були неспроможні висловити з огляду на політичні обставини. Це не означає, що творчість еміграційних авторів була суто реакційною. Тут було присутнє чесне прагнення поглибити, дати інший вимір українській літературі в цілому, зафіксувати події, що в іншому випадку залишалися б незафіксованими, або зафіксованими у спотвореному вигляді, прагнення надати літературі певної універсальності.
Еміграційна література характерна спробами окремих авторів осмислювати нові явища навколишнього світу. Багато авторів намагалося увічнити життя українців у діаспорі. По суті, ці письменники працювали не просто як митці, а й як історики та літописці. Деякі з них творили у популярному стилі "документалістики" (травелогії) з реалістичним змалюванням та оцінкою українського внеску в життя США, Канади і т. ін. Усе це служить особливій місії - збереженню чистої вартості українського буття.
Слід заради об'єктивності сказати, що в українській літературі було кілька течій і груп, які не служили жодній "великій справі". Так, на початку століття була група поетів в Україні, що називали себе Молодою Музою, чий Weltanschanung був - чисте мистецтво заради мистецтва. Пізніше деякі з еміграційних поетів утворили так звану нью-йоркську групу, що не мала жодної місії, жодної мети окрім суто літературної. Те саме помітно в творчості визначних українських жінок-письменників - від Лесі Українки до Емми Андрієвської і Ліни Костенко.
Третій розділ характеризує ліризм української літератури. У всіх своїх жанрах (поезії, прозі, драмі) - вона просякнута надзвичайною емоційністю, романтичним ліризмом. Причина цього не тільки в психології українців, а і в самій природі їхньої мови. Українська мова, як і італійська, надзвичайно мелодійна (про що свідчить чергування голосних і приголосних та рідковживані три приголосні підряд) і надзвичайно емоційна (якщо мова може бути емоційною). Тональність мови - жіноча, часто - дуже сентиментальна.
У мові, як і в побуті, відчуваємо неабияку перевагу "вічно жіночого" - "das Ewig-Weibliche", як колись сказав безсмертний Гете. Усі ці здрібнілі форми, притаманні нашій мові, надають їй делікатний жіночий характер. Крім того, деякі ключові слова, що в інших мовах мають еквіваленти чоловічого роду, в нас - жіночого. Як приклад - слово "людина" в англійській мові - "man", що його ще донедавна (перед розквітом фемінізму) вживали для означення і чоловіка, і жінки; в італійській - "l'uomo"; у французькій - "l'homme"; у німецькій - "der Mensch", по-російськи - "человек" і т.д. А для українців "людина" - жіночого роду. Навіть Київ, столиця України, - до речі, "столиця" - ще один іменник, що повинен бути чоловічого роду, а є жіночого, - описаний у літопису як "мати городів руських" (до речі, про батька навіть немає мови). Так само і слово "голова" одним із своїх значень має - "провідник, предсідник", той, що очолює (від лат. "caput"); це слово жіночого роду, а в німецькій мові воно чоловічого і середнього роду (der Kopf, das Haupt).
На українських землях мати, жінка займала особливе місце в житті народу ще з дохристиянських часів, згадаймо Берегиню домашнього вогнища. Ця традиція була підсилена християнською релігією через асоціацію жінки з Богоматір'ю і величчю її терпіння, що перейшла до ознак українського характеру. В літературі цей образ такий поширений, що, очевидно, не слід багато говорити про нього - нагадаймо тільки: "Марія" Тараса Шевченка, "Скорбна Мати" Павла Тичини чи "Mater Dolorosa" Богдана Ігоря Антонича та багато інших творів. Образ Бога-Батька в літературі трапляється значно рідше.
Мабуть жіночий характер української мови спричинився до багатьох зменшувально-пестливих форм. Слово "мама", або "матір", "мати" може утворювати цілу низку таких форм - "мамуся", "матінка", "матуся", "мамочка", "мамуня" і т.д.; інші лексикографічні форми - "ненька", "неня", "ненечка" тощо. Вони додають певного мовного забарвлення. Цікаво, що ці форми не обмежуються тільки іменниками. Вони утворюються від інших частин мови, наприклад прикметників: "гарний" - "гарненький", "гарнесенький", "гарнюсінький" або прислівників: "швидко", "швиденько", "швидесенько" і т.п. Я певен, що лінгвісти могли б продовжити цей перелік. Усі ці форми активно присутні і в літературі. Один із ранніх прикладів такої здрібнілої мовної емоційності - вірш Осипа Юрія Федьковича "Дезертир". В основі його - мотив, який поет мабуть запозичив з німецької народної пісні "Bei Strassburg an der Schanz". Порівняння цих двох віршів виявляє глибоку сентиментальність та емоційність українського
Loading...

 
 

Цікаве