WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософсько-психологічні аспекти совісті – центрального чинника моральної самосвідомості людини (за Іваном Огієнко) - Реферат

Філософсько-психологічні аспекти совісті – центрального чинника моральної самосвідомості людини (за Іваном Огієнко) - Реферат

виконуємо її волю часто через страх покарання. Гуманістична совість, згідно Фромму, це голос самої людини, кращого начала в ній, здатного до саморозвитку. Вона закликає до самореалізації, втілення в дійсність кращих сил і можливостей, до того, щоб вибудовувати своє життя і спілкування у гармонії з іншими людьми. Інколи голос совісті звучить опосередковано, через страх старості або смерті, коли людина раптом розуміє, що вона не відбулася, не виконала власний обов'язок перед собою. Адже, як висловився свого часу С.Моем, "людина є не тим, ким вона хоче бути, а тим, ким вона не може не бути". Совість - це заклик.
Совість як поклик тлумачилася у ХХ ст. ще одним видатним мислителем М.Гайдеггером: совістьдля нього подібна істині. Вона примушує людину згадувати про свою конечність, виринати із повсякденного рутинного життя, повертатися до питань Буття та до власної неповторної індивідуальності. Поклик совісті приходить і відбувається у мовчанні.
Головна функція совісті - самоконтроль, коли не існує будь-якого зовнішнього контролю, і людина, віддана сама собі, здавалося, могла б діяти без жодних обмежень. Між тим, безсовісною називають людину, у якої відсутня совість як потужний внутрішній контролер. Така людина, по суті, аморальна, оскільки нею не засвоєні, не сприйняті душею найважливіші моральні орієнтири. Безсовісного стримує тільки зовнішній контроль, його треба стерегти, хапати за руку, стежити, щоб він не робив шкоди іншим.
Тому совість і вважається феноменом емоційним, афективним. Вона проявляє себе через глибокі, часом негативні переживання, самодокори, через тривожність та турботу людини щодо моральності, гуманності своєї поведінки. Недарма ще в давньогрецькій міфології страждання совісті зображували у вигляді Еріній - страшних чудовиськ, котрі невідступно переслідують і піддають тортурам людину.
Чи завжди правою є совість? Думаю, стверджувати так було б некоректно, оскільки часто постають питання: чи істинним є те добро, перед яким ми тримаємо звіт? Чи тим ідеалам ми слугуємо? Адже совість "включається" тільки тоді, коли людина сповідує відповідні моральні цінності. Але виникає проблема ієрархії цінностей, рефлексії з приводу самих установок нашої совісті. І тут совість має апелювати до розуму, без організуючої діяльності якого людина не може зробити правильний вибір у складній ситуації.
Якщо у моральної людини виникнуть реальні підстави для сумнівів щодо істинності того чи іншого свого вчинку, індикатор-совість миттєво подасть сигнал ще раніше, ніж виникне рефлексія, ніж з'явиться думка про те, що щось не так. Подібна рефлексивна функція (від пізньолат. refleхіо - звернення назад) властива більшості специфічних модифікацій людської свідомості: когнітивній, моральній, естетичній тощо. При цьому совісність не має ставати хворобливою, мати мазохістське забарвлення, тим самим - самоприниженням, що гірше гордині. Добре відомо, що надмір неспокою, тривожності може привести людину до відчаю. І все ж мати приручену, знешкоджену совість - надзвичайно принизливо для людини. В галузі почуттів імператив совісті вимагає щирості, шляхетності, будь-що прагне істини, нехай навіть трагічної і гіркої.
Отож совість завжди виступає як особливого роду уважність. Як обережне уповільнення розгляду морального сюжету і чітке вслуховування в перебіг внутрішніх та зовнішніх подій - чи все у порядку?
Людська совість є не лише наглядачем морального закону, а й автономною духовною інстанцією, це не тільки критичне судження, застереження або вирок, а й - у відповідності з етимологією - певна звістка, засвідчення особливої змістовної позиції, основа відповідних суджень, вироків, пересторог.
При цьому людська моральність ніколи не буває застрахована від наявності певних "точок ризику", точок конфлікту між обов'язком людини та її власним сумлінням. І у тому, як ми дані конфлікти вирішуємо, знаходить вияв моральна зрілість кожного з нас.
Для релігійної свідомості, тобто для свідомості непохитно віруючої людини, Совість, за традицією, нерідко тлумачиться як голос Божий, що лунає в серці людини. Проте віруючі ми чи ні, філософський характер етики вимагає раціонального пояснення моральних феноменів, таких, власне, яким і є совість. В її "особі" ми маємо справу з даністю, невіддільною від нашого внутрішнього Я, з тим, що, можливо, виходить за його межі, навіть значно перевершує його.
Совість постає як певне тяжіння до загальнолюдського, універсального; про неї можна говорити лише тоді, коли "вість", що її подає нам наш внутрішній голос, має моральний сенс, коли вона торкається питань добра і зла, обов'язку, відповідальності тощо. Але особливо важливо при цьому, що голос совісті, хоч яким владним він не був, завжди звертається до нашої свободи вибору, свободи волі. Отож буття, "покликом" і "голосом" якого постає совість, є
особливим: воно завжди пов'язане з вибором як реалізацією людської свободи, з тими відносинами, в які особа завдяки цій свободі вступає. Отці християнської церкви вчили, що людина тим і відрізняється від янгола, що має можливість обирати. Причому як добро, так і зло…
Важливо наголосити, що вся духовно-моральна проблематика людського існування загалом починається з того, що розвиток культури ставить людину перед вибором, смислові засади якого закладені в універсумі духовності. Реалізуючи свою свободу вибору, кожен з нас обирає життєвий шлях, рід діяльності, партнерів по спілкуванню, ту або іншу систему ціннісних орієнтацій тощо. При цьому кожний - це інший, інша особистість, окреме духовне й соціальне створіння. Людина відрізняється від іншої не лише статтю чи віком, зовнішністю, одягом, освітою чи матеріальним або соціальним статусом, а головне - своїм внутрішнім світом. Проте будь-який вибір є водночас і відмовою від чогось. Імперативи совісті завжди максималістичні, незмінно вимагають від особи більшого, ніж вона здатна здійснити на даний момент.
Таким чином, природа совісті, як і природа моралі, - дуалістична. Совість, з одного боку, є фактом духовного, морального розвитку особистості на даному етапі її життя, з іншого - виступає взірцем ідеального буття людини, яка обрала шлях духовності, подвижництва, жертовності, тобто шлях, відповідний божественній суті і божественному началу в людині.
Loading...

 
 

Цікаве