WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософсько-психологічні аспекти совісті – центрального чинника моральної самосвідомості людини (за Іваном Огієнко) - Реферат

Філософсько-психологічні аспекти совісті – центрального чинника моральної самосвідомості людини (за Іваном Огієнко) - Реферат


Реферат на тему:
Філософсько-психологічні аспекти совісті - центрального чинника моральної самосвідомості людини (за Іваном Огієнко)
Значення совісті
загальнолюдське:
державне, особисте, родинне.
На совісті світ стоїть.
І.Огієнко
У житті людини самосвідомість - свідомість себе - постає смисловим центром свідомості, адже за будь-яких обставин людина виходить із власного внутрішнього світу у своєму пізнанні і практичній взаємодії з довкіллям. Тому - й усвідомлення себе набуває для неї вирішального значення в усвідомленні буття загалом, оскільки пізнання себе, "шлях до себе" є найважчим і найдовшим сходженням у житті. Завжди настає той момент, коли людина змушена звернути свій погляд на себе, зробити предметом усвідомлення власну свідомість - принаймні для того, щоб скоригувати особисті цілі й ціннісні орієнтації, власні способи освоєння буття, зробити свій відповідальний вибір.
Моральна свідомість - це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає кожна окрема людина, це і її власна самооцінка, спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Моральна самосвідомість - специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає як вона сама, так і людина - її носій. Основними функціями моральної самосвідомості є осмислення, контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності.
Відповідно до поділу цих функцій на стверджувальні і критичні, виділяються такі форми моральної свідомості, як честь і гідність, з одного боку, совість і сором - з іншого.
Кожна людина осмислює своє життя і життя тих, хто її оточує, передусім виходячи зі свого світогляду, становища у суспільстві. Особливої ваги міра духовного та морального розвитку індивіда набуває тоді, коли іноді ми потрапляємо у полон настійної потреби відшукати сенс свого життя, зрозуміти, для чого, для кого нам жити. Обрана свідомо мета життя, його сенс нерідко стають керівництвом до дії, проте "не краще було б людям, якби здійснювалося усе, чого вони жадають…" (Геракліт).
Свідомо чи несвідомо людина знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, вибору моральних цінностей. Ми завжди співвідносимо себе з іншими людьми, маємо виконувати свій обов'язок, протистояти жорстокості, бути порядними і ввічливими, створювати навколо себе атмосферу приязні - якщо, звичайно, прагнемо бути людяними й жити у згоді з власною совістю.
Центральну, основоположну роль у всій системі моральної самосвідомості, у зв'язку з цим, відіграє совість: внутрішнє духовне осмислення людиною цілісності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки.
Надзвичайно цікавим уявляється нам визначення совісті (сумління), подане І.Огієнком - митрополитом Іларіоном - у ІV томі його "Етимолого-семантичного словника української мови": "Совість, або сумління, це око Боже в людині, воно усе бачить, усе чує, усе знає. Воно непомітний свідок у людині, чи то осуджує, чи то оправдовує діло людини…" (С. 288-289).
У такому ж сенсі йдеться про сумління у Душпастирській Конституції ІІ Ватиканського Собору: "Сумління є тайником і святилищем людини, в якому вона перебуває сама з Богом, що промовляє в глибинах її душі".
Саме сумніви й усвідомлення помилок вказують на вельми важливу рису сумління - на те, що завдяки йому, передусім, пізнаємо якусь важливу для нашого життя істину. Докори сумління, його оцінки, накази й заборони відносяться до наших - і тільки до наших - вчинків, а через ці вчинки сумління осуджує нас самих. Сумління - це голос власного розуму: моє власне судження, що у дану хвилину повинен робити, що відповідає істині про добро, що є узгодженим з моральним правом. За кожним докором сумління криється певний сором.
Унікальна властивість совісті й у тому, що вона належить до кола таких явищ, від надмірного декларування яких застерігає нас духовна цнотливість. Перед нами не тільки таємнича, але й потаємна, прихована внутрішня здатність людини, яка важко узгоджується з гучним оприлюдненням. Отож тим, хто бажає зберегти чутливість до голосу свого сумління, личить певна стриманість у розмовах про нього.
І все ж аналізувати, осмислювати, обговорювати природу такого явища, як совість, ми мусимо, якщо прагнемо скласти певне уявлення про свій внутрішній світ. Усвідомлення такої необхідності втілилося у класичній філософсько-етичній традиції, де можемо знайти багато слушних і глибоких думок з цього приводу.
З-поміж античних філософів першим, хто поставив проблему совісті, був, очевидно, Сократ, котрий вважав джерелом моральних суджень людини її самопізнання. Згодом, у ІV ст. до н. е., Аристотель, використовуючи іншу термінологію, зазначив, що совість - це "правдивий суд доброї людини".
Більше ніж через дві тисячі років після Аристотеля про "внутрішнє судилище" совісті розмірковує німецький філософ І.Кант, автор учення про категоричний імператив. На його думку, моральним є лише той вчинок, коли людина відмовляється від власного інтересу на користь ближнього. При цьому, як твердить філософ, людина може скільки завгодно хитрувати, висувати майже незаперечні докази власної невинності, намагаючись виправдати свою аморальну поведінку, - усе це, однак, не примусить замовкнути суворого внутрішнього прокурора - совість, яка невідступно стежить за тим, щоб людина дотримувалася загального закону обов'язку як вищого принципу своєї моральності.
Ф.Ніцше вважав нечисту совість "глибоким захворюванням", а видатний мислитель-гуманіст А. Швейцар у праці "Культура і етика" виголосив: якщо совість - то обов'язково хвора! "Ми житимемо у згоді з істиною, якщо глибше відчуємо конфлікти. Чиста совість є винахід диявола". На противагу йому, етик Г.Бандзеладзе (ХХ ст.) зазначав: чиста, спокійна совість - природний стан людини, винагорода за моральні зусилля. Без чистої совісті добродійність втратила б будь-яку вартість.
Цікаве розуміння совісті зустрічаємо у працях психоаналітика Е.Фромма: совість, на його думку, буває авторитарною і гуманістичною. Авторитарна - відтворює нашу підлеглість зовнішньому авторитету, коли ми некритично засвоюємо приписи певної зовнішньої сили, релігійної чи соціальної, й
Loading...

 
 

Цікаве