WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українське національне письменство як структурована єдність регіональних текстів: українознавчий аспект проблеми - Реферат

Українське національне письменство як структурована єдність регіональних текстів: українознавчий аспект проблеми - Реферат

історіософську ідею про Київ - другий Єрусалим, надзвичайно популярну в інтелектуальних колах Гетьманщини доби Мазепи, то на Поділлі сила "земного тяжіння" (ось та Ойкумена, на обширах якої наведена симоненківська метафора віднаходить первісність своїх конотацій) є настільки всеосяжною, що колобіжність одвічного чергування "відходів-повернень" природних циклів долає лінеарну одно-спрямованість подієвих рядів, історія "грузне" в подільському ґрунті, але в подібній обмеженості обрію, яка так боліла і М.Хвильовому, і Є.Маланюку, можливо, і полягала єдино можлива стратегія порятунку в хаосі навколосвітнього божевілля. Епоха по-бузувірському нещадного нищення всього, що бодай чимось нагадувало за національну органіку, коли, за В.Петровим-Домонтовичем, після колективізації по багатьох селах Київщини, там, де ще було місцеве населення, жоден господар не був залишений у своїй хаті і на землі своєї садиби, напевно, в такий нелюдяно-варварський спосіб нагадала всім за непроминальну значущість так часто поборюваної "архаїки" та "сільської обмеженості" ( нині навіть трохи дивно усвідомлювати, що в добу "Розстріляного Відродження" численні "м'ятєжні романтики" прагнули якнайшвидше здолати рустикальну реальність з ЇЇ різьбленим сволоком та квітчастими рушниками, захоплено очікуючи на прийдешню "модернізацію").
Сталість підсоння визначає і домінанти образотворення: стильова основа подільського тексту назагал - суто імпресіоністична. Первинність чуттєвих, найчастіше зорових, вражень, а не інтелектуальних побудов, захоплення вибагливістю, бароковою розкішністю форм, краса як спосіб осягнення світу і спосіб контакту з ним (поява на цих обширах такої постаті, як М.Коцюбинський, зовсім невипадкова) - всі ці елементи панестетичного континуума рельєфно увиразнюються в знаковому масиві Поділля. Пластичність простору, якщо висловлюватись категоріями шпенглерівської філософії, то слід відзначити, що в нашому випадку "дух пластики" таки долає "дух музики", статика перемагає процесуальність, формує метафоричні конструкції та візуальні ряди (неймовірно значущою тут постає сцена з "Вавилону XX", в якій культовий герой подільського тексту Фабіян показує Мальві на стіні тіні від своїх грайливих рук), виповнюючи їх при цьому матеріальністю дотику та звичаєвістю сенсу. Так, цей світ пластичний, одначе, зовсім не площинний, він має свої глибини, свої непроявлено-проявлені підтексти, свою множинність інтелектуальних лабіринтів. "Подільське солом'янострішне село Вавилон", знову повертаємось до роману В.Земляка та до геніальної екранізації його І.Миколайчуком, що в ньому замешкали люди з іменами Фабіян, Мальва, Боніфацій, Орфей, навіть Пилип Македонський (не плутати з Філіпом Македонським, завойовником Греції та батьком знаменитого Олександра), здобувається своєю буттєвістю на майже біблійну притчу "про одвічну і довічну живучість народу, який, наперекір усім Вавилонським стовпотворінням, летить зграйним лебединим ключем із історії прадавньої у незнано-бентежну будучину, свідомий своєї чистоти і виправданості існування" (М.Ігнатенко), разом із усією довколишньою подільською Ойкуменою саморозгортається у простір бароково-химерний, ускладнено-асоціативні зв'язки якого не надаються до адекватного відтворення у формі рефлексивних конструкцій, не розкладаються на суму аналітичних доданків. Інакше кажучи, подільський текст не членується на множинність підрядностей. Тут необхідні деякі пояснення: за В.Єшкілєвим, кожний репресивний континуум має певну внутрішню знакову практику накидування себе читачеві, яку вже узвичаєно називають "силою". В імперському тексті (поза різницями його національних варіативностей) такою "силою" є сила повторення, яка, оперуючи мертвими знаками, прагне оволодіти сущим, точніше умертвити його, бо прагнення тотального і всеосяжного контролю є конкретизацією в політико-знаковому просторі влади Танатоса, влади смерті. У кожній імперській споруді, кінофільмі, художньому творі виразно присутній цей момент повторення. В.Єшкілєв наводить приклад із фасадами імперсько-сталінських будинків на Хрещатику - там виразно проглядає повторюваність елементів. Звернімося ще до близького нам у часі "совіцького досвіду": безкінечно тиражовані постаті гіпсових піонерів, безкінечні колони урядово-адміністративних установ (до речі, Вождь має промовляти лише в Колонному залі, а не в якомусь химерно-бароковому), симетрія "екрану" сталінських кіноблокбастерів - "Петр Первый" - фашистський фільм від першого до останнього свого кадру, типологічне співвіднесений з гітлерівською класикою Лені Ріфеншталь - простір реалізації знаків тут членується, бо членування - це симетрія-повторюваність однорідних елементів, це коментар і контроль ієрархічних структур за "надбудовою". Відновімо в пам'яті той епізод фільму "Пропала грамота", що виявився підставою для майже двадцятирічної заборони стрічки: Козак Василь та його Побратим прибувають до імперської столиці - міста повторюваних фасадів, повторюваних чиновників у повторюваних лівреях, повторюваних залів у повторюваних палацах - після перебування в цьому фатальному просторі смерті у героїв виникає цілком вмотивований потяг до самогубства. Знати, що в петербурзькому тексті російського письменства захоплення (але і боротьба!) з симетрією є мотивом визначально-структуротворчим (Пушкін, Достоєвський, Андрєй Бєлий); власне, з повторюваних цеглинок-складників імперія і витворює свою метафізичну "бойову машину" - отцы народов" усіх часів та епох про вищезазначене це чудово розуміють. Однак, як зауважувалось вище, подільське образотворення бездотичне до подібних стратегій. Ритміка цієї землі, її неголосний мелос тисячоліть заперечують репресивну диференціацію як явище увіч чужорідне (в миколайчуківському "Вавилоні XX" у сцені оранки "комуною" Клима Синиці колишньої панської землі подібні інтенції "прочитуюються" чи не найвиразніше: традиційно-узвичаєна, ще трипільська архетипічність оранки як символічного акту, тужлива мелодія пісні "Йшли корови із діброви" - в стрічці, окрім іншого, і геніальний звуковий ряд - дисонансно накладається на таке чуже цьому підсонню звучання московської пісні, що її співають "комунари", майбутнє для яких - це світ чіткої симетрії і підпорядкування, світ як ідеальна фабрика), як простір інфернальної німотності і "смерті метафори".
Структурована єдність репрезентацій національного письменства, що реалізується у множинності ландшафтних конкретизацій тексту, зазіхає у своєму саморозгортанні на обшири увіч українознавчої універсальності знакового континуума: українознавство уреальнює надчасовість своєї історичної місії в слові, у вербальних модальностях стилю, а національно-органічний стиль як суперреалія потенціює силове поле етнічної збулості, повноти національної самореалізації,бо, за П.Кононенком, "без Народу не може виявити своєї сутності навіть найгеніапьніша, найсамобутніша людина - найвища цінність планети; а без втілення в слові не може виявити своєї сутності Народ - основа і найвища міра духовного розвитку людства".
Loading...

 
 

Цікаве