WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська словесність як українознавство в системі вищої освіти - Реферат

Українська словесність як українознавство в системі вищої освіти - Реферат

проноситься переді мною темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час…" - наче в людини, охопленої "передчуттям смерті"; поступово зникають і мотиви минулого ("удалялась од мене моя мати", "постаті князя і княгині пропадали в синім тумані") й майбутнього (єдиний кінець для всіх справ, що розглядалися "синедріоном" - "розстріляти").
Дальша дія переходить від закритого простору у відкритий (місто, вулиця). Звідси внутрішнім зором оповідач бачить, як змінюються досі звичні йому речі: "Темним волохатим силуетом стоїть на сході княжийзамок, тепер - чорний трибунал комуни".
Під час руху героя в просторі видіння образу матері, яке супроводжувало його в пролозі переходить у дійсність: "..Я гублюсь к провулках… І нарешті виходжу до самотнього домика, де живе моя мати. В дворі пахне м'ятою". Простір, у якому перебуває оповідач, із розімкненого перетворюється на замкнений ("тиха кімната"), а час (минуле)постає опредметненим в образі Матері та її словах: "Вона знову каже, що я, її м'ятежний син, зовсім замучив себе".
У "священному просторі кімнати, де "…перед лампадою, мов різьблення, стоїть… зажурна мати", в свідомості героя знову зринає мотив з майбутнього, але вже не смерті, а "тихого голубого сну": "Хіба я не має право відпочити одну хвилину?" Тут знову маємо прояв колективного несвідомого, яке смерть уявляє як спочинок або сон.
У другій частині новели повертаються просторові образи, що з'явилися в першій. Рефрен "Росте передгроззя: скоро буде гроза", як ремінісценція до горьківського "Буря! Скоро вдарить буря!", отримує, крім прямого, переносне значення, асоційоване з канонадою та спалахами пострілів:
" - Так:
будуть сотні розстрілів… (майбутнє)
Так:
вже чують версальці, як… спалахують чіткі й короткі постріли… (теперішнє)".
Композиційною важливою є наступна фраза, що контрастує з вищенаведеною цитатою з своєю інтонацією та образним ладом:
"…А ранки цвітуть перламутром і падають вранішні зорі в туман дального бору".
Ці слова вносять у структуру оповіді елемент суперечливості, яким пронизана вся друга частина. Суперечливим є простір кабінету: "Аристократична розкіш, княжі портрети - і розгардіяш: порожні пляшки, револьвери й синій цигарковий дим".
Суперечливим є час, втілений в ідеї теософського пошуку нового Месії: "Хто ж це?... Христос?... Ні?... Інший спаситель світу?..." Підсудні "чорного трибуналу" певні, що вже настав час пришестя нового Месії, але ім'я останнього назвати не можуть, і це викликає невдоволення героя тим, що вони "не роблять цього Месію з чека", отже - не бажають жити теперішнім, із яким пов'язує себе оповідач на рівні своєї свідомості.
У пізнішій сцені суду над черницями час являє собою не суміщення двох різних вимірів, а рух - але рух назад: "Город мертвий і йде в дику середньовічну даль". Але це інший шлях, який оповідач проходить усе до того ж наскрізного образу Матері:
"Я… хочу сказати безвихідне:
- Роз-стрі-лять…
...але я повертаюсь і бачу - прямо переді мною стоїть моя мати з очима Марії",
Власне ця сцена є кульмінаційною в творенні характеру героя-чекістам - його роздвоєння: "Нікому, ніколи й нічого не говорити (чотириразове заперечення!), як розкололось моя власне "я". І не лише роздвоєння, а й відсутності чуття часу та простору:
"Я йшов у нікуди… Без мислі, з тупою пустотою, з важкою вагою на моїх плечах… І хіба то моя вина, що образ матері не покидав мене в цю ніч ні на хвилину?.." Невизначеність відбито й у повторюваному образі грози, якої так і не було: "Стояло, мов зачароване, передгроззя".
У розв'язці новели "загірна даль", образ якої вимірював не лише герой "Я", а й численні оповідачі інших творів Хвильового (порівн. "Синій листопад", "Арабески") постає як контраст до "пахощі м'яти", які асоціювалися з матір'ю. Тепер єдиною дорогою до "загірних озер невідомої прекрасної комуни" є дійсність, водночас "жорстока, як зграя голодних вовків", - знову-таки втілення "романтичного двосвіття".
Як автор твору "Я (Романтика)" Хвильовий є не лише письменником, що описує історичний факт, а й провидцем - сам того не усвідомлюючи, він передбачив долю України кінця 20-х - 30-х років: "сотні розстрілів" в ім'я наближення "загірної комуни" незабаром втілилися в фантасмагорію сталінських репресій; герой-оповідач новели "Я" постав як збірний образ молодої людини, що, повіривши в революцію, здатна була принести на її вівтар не лише себе, а й найдорожче, що в неї є - Матір. Ту саму Матір Марію, яка є символом України, котра породила героя й здатна пробачити йому цей важкий гріх:
"Я знову чую, як мати говорить, що я… зовсім замучив себе.
…Що це? Невже галюцинація?
…Я зупинився серед мертвого степу:
- там, де в далекій безвісти невідомо горіли тихі озера загірної комуни".
Пронизані численними архетипними образами-символами, які під пером митця набувають нових значень (дорога, мати, образи часу), рядки новели лунають, намов пророцтва Нострадамуса, немов пересторога теперішнім поколінням, які стоять на шляху побудови нової України.
Твори М.Хвильового, інтерес до яких значно зріс у період національного відродження (90-ті роки ХХ ст.), потребують нині нового прочитання, нових методів дослідження, в тому числі таких комплексних, як українознавчий. Адже оригінальні думки Хвильового, висловлені не лише в новелах і поезіях, а й у публіцистичних творах, а саме - надія на "азіатський ренесанс", концепція "романтики вітаїзму" як мистецтва життя (якими українське мистецтво й є від самого зародження й до сьогодні), особливо актуальні для усвідомлення народом своєї національної та духовної самобутності, створення новітньої вітчизняної культури та її архетипів.
Література:
1. Пастух Т. "Садок вишневий коло хати" Т.Шевченка // Дивослово. - 1999. - №2. - С.2 - 4.
2. Горніцька-Пархонюк Л.Г. Мова поезії Павла Тичини в світлі естетичної концепції Івана Франка // Дивослово. - 1997. - №3. - С. 2 - 5.
3. Н.Науменко Образи чотирьох першооснов в філософії та літературі // Ґенеза: Філософські, історичні, політологічні студії. Спецвипуск. - 1999. - С.25.
4. Франко І. Краса і секрети творчості. - К.: Наук. думка, 1980. - С. 205.
5. Хвильовий М.Я. (Романтика) // Хвильовий М. Твори: У 2-х т. - Т.1 - К.: Дніпро, 1990. - С. 322 - 329. (Туту і далі цитовано за цим виданням).
6. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления. - М.: АСТ, 1998. - С. 157.
Loading...

 
 

Цікаве