WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська словесність як українознавство в системі вищої освіти - Реферат

Українська словесність як українознавство в системі вищої освіти - Реферат


Реферат
на тему:
Українська словесність як українознавство в системі вищої освіти
Актуальним на сьогодні є дослідження літературних творів (новел, поезій, повістей, драм) методами українознавства як цілісного комплексу наук, що включає в себе не лише літературу, а й мистецтвознавство, етнографію, лінгвістику та інші гуманітарні й суспільні науки.
Проголошення незалежності України 1991 року ознаменувало собою початок нового етапу розвитку вітчизняної культури, зокрема літератури та літературознавства. Повертаються із забуття незаслужено вилучені з українського культурного контексту імена таких героїв, як В.Винниченко, М.Зеров, М.Хвильовий та інші. З'являлися нові навчальні програми з української літератури у вищих навчальних закладах, які передбачають детальне вивчення творчості авторів. Особливо актуальним на сьогодні є дослідження літературних творів (новел, поезій, повістей, драм) методами українознавства як цілісного комплексу наук, що включає в себе не лише комплексу наук, що включає в себе не лише літературу, а й мистецтвознавство, етнографію, лінгвістику та інші гуманітарні й суспільні науки.
Тема "Українська наука як українознавство" невичерпна. На окремі дослідження в цьому напрямі заслуговують як творчість того чи іншого автора в цілому, так і окремі його твори. Такими, наприклад, є наукові розвідки Т.Пастуха "Садок вишневий коло хати" Тараса Шевченка, Л.Горницької-Пахкотнюк "Мова творів Павла Тичини в світлі естетичної концепції Івана Франка", Н.Науменко "Образи чотирьох першооснов в філософії та літературі", П.Кононенка "Українська література: проблеми розвитку" (1994) та багато інших.
У нашій роботі йтиметься про українську словесність як українознавство в системі вищої освіти. Академічна програма з літератури у вищих навчальних закладах гуманітарного профілю передбачає, що по-перше, ознайомлення студентів із засадничими термінами літературознавства. Окрім понять "новела", "на рація", "кінематографічний стиль", "внутрішній монолог", згадуваних у контексті дослідження прози початку ХХ ст., таким же важливим терміном є хронотоп, або, за М.Бахтіним, опредметнений часопростір.
Іншим важливим аспектом освітнього контексту української словесності як українознавства є розвиток у студентів гуманітарного профілю навичок самостійного аналізу художнього твору, беручи до уваги не лише стильові домінанти вітчизняної літератури певної доби та індивідуальні стилі авторів, а й ті історичні, соціально-політичні та культурні умови, в яких народжувався твір.
Мистецтво слова належить до групи динамічних, часових мистецтв (на відміну від просторових - наприклад, живопису). Але літературно-поетичний образ, формально розгортаючись у часі, своїм змістом відтворює просторово-часову картину світу, при чому в її символічному, ціннісному аспектах.
Як наприклад візьмемо за об'єкт дослідження програмний твір української словесності початку ХХ ст. - новелу Миколи Хвильового "Я (Романтика)", а за ключові поняття "Хронотоп" і "символізм". З уважного прочитання твору стає зрозумілим вплив символіки на зміну часопросторових площин новелістичної оповіді: окрема символічна деталь (дорога, замок, сонце) викликає в наратора, а відтак - і від читача певні асоціації і переживання, які, за висловом І.Франка, "продукують ширше коло асоціацій". Завдяки їй в оповіді:
- суміщуються минуле (далеке, близьке), теперішнє й майбутнє, замкнений та відкритих простір;
- виникають ремінісценції до різноманітних історичних епох, подій, тих чи інших історичних артефактів;
- розширюється діапазон значень образу-символу.
Новела "Я (Романтика)" є яскравим взірцем такої оповіді, причому без звернення до поняття хронотопу побудова українознавчого контексту її дослідження неможлива. Головними композиційними рисами твору є оригінальна структура фрази, в якій "зібрано не лише теперішнє, а й минуле, на якому воно тримається"; вільна гра з часом, зокрема, витворення обмеженого в просторі й розімкненого в часі хронотопу; організація оповіді як багатошарової цілісності через застосування повторів, лейтмотивів, ключових образів, символіки.
Як структуротворчий чинник новели час задано вже в заголовку: "Я" можна розуміти як особистість оповідача, носія минулого, теперішнього й прийдешнього; "Романтика" знаменує собою як "романтичне двосвіття" - взаємо- та протидія реального й ілюзорного світів, так і звернення оповідача до минулого - і давнього, й недавнього. Мотиви безмежності й плинності часу лунають у же в пролозі, головною символічною деталлю якого є вічний образ Марії:
"Я відкидаю вії і згадую.. воістину моя мати - втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях віків". Простір у монолозі має характер видіння, в якому з'являються лейтмотиви всієї творчості Хвильового: "тихі озера загірної комуни", "синя криниця, де розлітались дороги".
Опредметненим постає часопростір у першій частині новели:
"Помешкання наше - фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрет княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мого випадкового кабінету."
Важливим у цьому фрагменті є момент одухотворення інтер'єру палацу як відголосок анімістичного світогляду в свідомості людини ХХ століття. Через символіку портретів контекст оповіді розширюється від суто літературного до літературно-історичного:
"…в цій надзвичайній суворості я відчуваю весь древній світ, всю безсилу грандіозність і красу третьої молодості минулих шляхетних літ".
При опису вечора оповідач знову вдається до анімізації: "маєток злетів на гору й царить над містом". Відтак в обмеженому часопросторі (за законом новелістичної концентрації) відбувається злиття одразу трьох часових вимірів:
- давнє минуле (образ синедріону);
- близьке минуле (лакеї, що сервірують чай, "мов пере князями");
- теперішнє (образи оповідача та його товаришів).
"Динамічно" виголошена резолюція "розстрілять!" є своєрідним словесним кодом, через який іде переакцентуація простору:
"І в той момент (!) раптом переді мною підводиться образ моєї матері…
-… "Розстрілять"?!!
І мати тихо-зажурено дивиться на мене…"
Те саме явище бачимо й у наступній сцені, де члени "нового синедріону" п'ють вино й виносять вердикти, - тут оповідач проектує деталі зовнішнього часопростору на свій внутрішній світ:
"- Який вихід?? - І я не бачив виходу. Тоді
Loading...

 
 

Цікаве