WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта у Канаді - Реферат

Українська освіта у Канаді - Реферат


Реферат
не тему:
Українська освіта у Канаді
Одним з визначальних чинників збереження етнокультурної самобутності закордонних українців є шкільництво - система національної освіти, яка дає не лише знання рідної мови, а й забезпечує національно-патріотичне виховання. Важливе значення для адаптації вихідців з України до нових умов життя та збереження факту усвідомлення українською спільнотою себе в якості українського етносу мала культурно-освітня діяльність українських іммігрантів. Одне з головних завдань, яке постало перед ними в перші роки перебування на чужій землі, - дати своїм дітям освіту, щоб вони згодом могли стати рівноправними громадянами країни, до якої потрапили, але й зберегли при цьому український етнокультурний чинник. Це було пов'язано з чималими труднощами: по-перше, більшість були неписьменними, по-друге, іммігранти повинні були самі фінансувати розвиток шкільництва. До того ж були відсутні вчителі, які володіли двома мовами - англійською та українською.
Розбудові двомовних шкіл значною мірою сприяло прийняття у 1897 р. закону, в якому йшлося про те, що при наявності в будь-якій школі хоча б 10 учнів, які розмовляють іншою (рідною) мовою, для них цією мовою повинне проводитись навчання.
Іммігранти з України намагалися в кожному своєму осередку відкрити школу, де б їхні діти могли вивчати рідну мову, історію України, прилучатись до української культури. Найдавніший шкільний осередок - "Галичина" у Манітобі - почав діяти ще в 1899 р. У 1915 р. їх там налічувалося вже 120, в Альберті - 130, Саскачевані - понад 200 [4, 52].
Перша приватна щоденна школа в 1905 р. розпочала навчання дітей у Бівер Лейку (в 3-х милях від Монреаля). Того ж року зусиллями церкви у Вінніпезі була відкрита "Рідна школа", в якій навчалось 50 дітей. Водночас тут діяла вечірня школа, розрахована ще на 50 дітей. У 1906 р. у ній налічувалось понад 160 осіб [4, 52]. Подібні школи відкривалися в Торонто, Едмонтоні, Йорктауні та інших місцевостях, де мешкали вихідці з України. Особливо багато денних і вечірніх приватних шкіл було відкрито 1916 р. Вони утримувались переважно за рахунок батьків та значною мірою при допомозі церкви та українських громадських організацій Канади.
Необхідною умовою в розбудові шкільництва була підготовка двомовних учителів. Це була значна проблема для української імміграції в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. У 1905 р. через відсутність учителів пустувало 100 шкільних будинків. Двомовних шкіл у цей період діяло 40. У зв'язку з цим, у 1905 р. у Вінніпезі була відкрита спеціальна школа (українці називали її учительським семінаром) для підготовки двомовних учителів з україномовного середовища. Фінансові витрати по її утриманню взяв на себе манітобський уряд. У коледжі Манітоби, за фінансової підтримки української церкви, відкрилися курси для підготовки двомовних учителів, які вів професор М. Щербінін.
Відкрилися учительські семінарії в Калгарі (1905), у Камрозі (1912), в Едмонтоні (1914). Остання була включена до складу Альбертського університету [4, 54].
З 1911 р. противники закону про двомовне навчання (1897 р.) розпочали активну кампанію за припинення його дії. 30 січня 1916 р. у Вінніпезі прийняли Резолюцію про заборону двомовної системи навчання в провінції. Незабаром подібне рішення прийняли в Манітобі, де налічувалось 1450 публічних шкіл, з них 1/5 - двомовні (українські, польські, німецькі та інші). Тобто 290 двомовних державних шкіл в Манітобі були закриті [4, 55].
Після прийняття закону про ліквідацію двомовних шкіл єдиним шляхом збереження рідної мови було створення приватних двомовних шкіл, кількість яких постійно зростала. В цей час великої популярності набули бурси. В них можна було вивчати українську мову, історію, культуру. Найвідоміші з них - бурса імені А. Коцка (Вінніпег, 1915 р.), Інститут імені П. Могили (Саскатун, 1916 р.), Інститут імені А.Шептицького (Саскатун, 1917 р.), Інститут імені М. Грушевського (Едмонтон,1918 р.), інтернат для дівчат (Саскатун, 1917 р.) [4, 55 - 56].
У 20 - 30 роки значний внесок у справу збереження української мови був зроблений українськими робітничими домами, що діяли під егідою Українського робітничо-фермерського дому.
Хоча двомовна освіта була заборонена у Канаді в період від 1920 р. до 1950 р., українську мову продовжували викладати у державних школах в українських поселеннях провінції Альберта. Навчання проводилося після закінчення шкільного дня для дітей, чиї батьки були зацікавлені в цих заняттях та могли їх оплатити. Заняття проводили в місцевій школі україномовні вчителі чи духовенство [7, 3].
У 1950-х рр. у провінціях Онтаріо, Манітоба, Саскачеван і Альберта середні державні школи вперше почали пропонувати курси української мови як іноземної. Ці курси викладаються й сьогодні. Українську як іноземну мову викладають і на літніх курсах в Інституті св. Івана в місті Едмонтоні, у провінції Альберта, в Інституті ім. П.Могили в м. Саскатуні, у провінції Саскачеван. Обидва заклади існують при Українській православній церкві [7, 3].
З кінця 40-х рр. шляхом зусиль українців рідна мова повертається до шкіл та університетів. Так, у 1945 р., завдяки діяльності Комітету українських канадців (КУК), церкви та інших українських організацій, Саскатунський університет запровадив викладання української мови, літератури, історії. Потім це зробили Манітобський, Альбертський, Монреальський, Торонтський, Оттавський університети та інші [4, 57].
На початку 50-х рр. лише в провінції Саскачеван було 6 шкіл, в яких українська мова вивчалася як предмет. У 1961 р. уряд Манітоби офіційно надав право українцям запровадити українську мову як предмет навчання у державній школі [2, 209].
Таким чином, 40 - 60 рр. були часом напруженої боротьби українців Канади за збереження рідної мови. Серед української діаспори саме канадська досягла найбільших успіхів у збереженні рідної мови. Вагомий внесок у справу фінансування української освіти та збереження української мови здійснила українська церква. У 60-х рр. лише Українська греко-католицька церква опікувалася 80 українськими школами з 3000 учнів і 96 недільними школами з 5000 дітей [4, 59].
Водночас справу передання української пам'яті наступним поколінням здійснювали рідні школи (переважно недільні, рідше - суботні). Ними опікувались етнічні організації, зокрема Українське національне об'єднання (опікувалось 10 школами з 800 учнями); Спілка української молоді - 9 шкіл з 1000 учнів. Досить поширеними в Канаді були і є курси українознавства з вивчення української мови, культури, літератури, мистецтва, історії, географії.
У 1971 р., завдяки успішним
Loading...

 
 

Цікаве