WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи - Реферат

Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи - Реферат

а полова, сміття залишаться.
Як зерна постануть факти, виявлені делегацією Української Всесвітньої Координаційної Ради, очолюваної їїголовою М.Горинем: програми розвитку освіти як української в Криму немає; кадри для різних ланок освіти в Криму з урахуванням суверенності України на українознавчій основі і в належних масштабах не готуються, зате очевидно виражається тенденція формувати їх силами московських ВНЗ, навіть юристів; у більшості з 408 шкіл українських підручників не те що 85, а й 50% немає; державна - українська мова практично функціонує в єдиній - Сімферопольській українській гімназії (директор Н.Руденко), жевріє ще в трьох школах і попелюшкою почувається в усіх інших.
Педагогічні кадри потребують принципових змін у підготовці й перепідготовці, - але ж, як ви чули, там пишаються тим, що "зберегли досягнення минулого".
Не дивно, що і в формах виховання панує навіть домострой і, як висвітлює ж. "Педагогіка толерантності" (2002 р, № 2), одні вчителі вдаються навіть до рукоприкладства, терору над дітьми, атестують учнів "ничтожествами", "подонками", "ублюдками", а інші - захищають поборників традиціоналізму. І це - не одиничний приклад, так, на жаль, і не тільки в Криму. "Многие наши читатели, - фіксує згаданий журнал, - указывают... на важную причину (зазначеного). По их мнению, которое основано на широких контактах с коллегами в разных регионах, многие, если не большинство, учителей, преподавателей, коллективов, руководителей учебных заведений всех уровней все еще исповедуют авторитарную педагогику прошлых десятилетий и сами идеи толерантности, толерантной педагогики встречают в штыки, хотя и не в открытую".
"В открытую" - страшнувато. Філософсько-гуманістичні засади педагогіки толерантності розвиває міністр-академік В.Кремень. Але щоб їх впроваджувати, необхідно по-новому почувати і мислити, органічно поєднувати людяність, професіоналізм і патріотизм. А це, як засвідчує той же журнал, дається не легко навіть щирим симпатикам ідеї.
Так, учасники конференції з проблем толерантності на Київщині щиро покликалися на її засади, але нерідко зводили принципи лише до сфери етикету. Тому переважала відсутність аналізу процесів і наслідків виховання, практично майже не згадувались діти, не бачилася їхня еволюція. Досі панують імена зарубіжних наукових авторитетів різних епох, зате відсутнє бачення дітей у процесі розвитку їх у сім'ї, і не якійсь, а українській, у селі і в місті, серед реальної природи, в дотичності до сфер етнонаціональної ґенези, природи, мови, рідної культури. Не кажемо: взятих у взаємозалежності, - загалом! Тоді й постають, як і в підручниках, плюсклі фантоми "світової" літератури, географії, історії, культури, цілковито автономізовані від реальної дійсності.
Пропонуються або оголошені новочасними такі схеми: "всі діти мають право на власну думку; всі діти мають право на освіту; кожна дитина має право навчатися в чистих кабінетах; всі діти мають право на відпочинок..."; або як взірець толерантності - інновації відомого працівника на педагогічній ниві І.Г.Єрмакова, що зважив за справедливе виголосити таку сентенцію: "Питання діалогу культур, толерантного, терпимого ставлення до інших мов і культур, полі-культурного виховання стало головним, найактуальнішим для нашої школи і всього нашого суспільства, адже кожен день ми бачимо (?! - П.К.) приклади негативного, не толерантного ставлення до інших мов і культур. Особливо останнім часом це проявляється у ставленні до російської мови, літератури й культури".
Це по відношенню до українського народу принаймні неморально.
Певне, п.Єрмаков дивився на життя в підзорну трубу з викривленою лінзою. А до всього забув, що толерантність неодмінно включає в себе етику не лише об'єктивності, а й відповідальності. А може, гадав, що бере участь у засіданні ради в Дніпропетровську, чи в Криму, де, порушуючи Конституцію, ухвалювали започаткувати референдум про надання мові сусідньої держави статусу державної і тим самим цілком "толерантно" остаточно витіснити українську.
Толерантність - це, як і українознавство, що органічно еволюціонує в українолюбство та українобудівництво, - категорія Часу і Простору, ґрунтовані на філософії любові, честі і совісті, рівності і свободи; чесності у ставленні до себе й до інших. Вони непримітне співвідносяться з цивілізаційно-культурними цінностями вселюдства, але в інтересах і на ґрунті кожної людини та нації, і щонайперше - рідної землі, на ґрунті людинолюбства.
Ідеологією любові до абстрактного людства ми вже наситилися. Пожинаємо її плоди.
Пора повернутися до любові і людей реальних; на жаль, досі відчужених від себе такого роду академічною педагогікою.
Чи не тому ми нерідко неспроможні за життя оцінити справді толерантних педагогів, як те бачимо, до прикладу, з долею Олександра Антоновича Захаренка, поширити їхній воістину новаторсько-традиційний досвід?
І тут з гіркотою доведеться говорити про стан і українознавства, і педагогіки в частині вищих навчальних закладів. До глибокого розуміння філософії національної ідеї.
Нагадаємо: університети та інститути, як засвідчує досвід В.Каразіна, М.Максимовича, М.Грушевського, І.Огієнка, традиційно на чільне місце ставили педагогіку українознавства та українотворення, бо вони, - як і М.Драгоманов, В.Вернадський, А.Кримський, С.Єфремов, Г.Ващенко добре знали зарубіжний досвід, а тому й те, що його сутність завжди була людино-, націє-, державоцентричною. Різного роду інтерглобалістичні тенденції вражали підлеглі народи, бо нав'язувалися їм, і побутували хіба що окремими елементами, як додаток, у націй суверенних, сильних.
Мавпування - це жереб недостатньо розвинутих. А бути причетним до світової культури - це бути здатним не тільки брати, а й передовсім ділитися власним, змагатися за торжество свого. Звичайно ж не так тому, що своє, скільки тому, що воно органічно вистраждане, перспективне. Що дамо іншим, підрізуючи коріння свого, автохтонного, етнонаціонального?.. А відтак, для кого ми становитимемо реальний інтерес?
І нині маємо продовження неминущих традицій у багатьох закладах Києва й Львова, Дніпропетровська й Острога, Донецька і Харкова. Переконливий доказ - розробки кафедри історіографії та археології Національного університету імені Тараса Шевченка, очолюваної талановитим вченим проф, Я.С.Калакурою, про який ви можете дізнатися з ж. "Українознавство" 2002 р. ч. 4. Але завелика частина навіть національних університетів є такими тільки за статусом. Навіть там освіту не реформовано в дусі та в інтересах України як суверенної держави, - а де нема реально розвинутої практики, там і не може бути й яскравої новаторством педагогіки та оригінальних мислителів-педагогів. Тому не випадково ми не маємо належної як кількості, так і якості українознавчих програм, навчальних планів, підручників та педагогічних праць, а тенденція "українізувати" їх за рахунок додавання окремих імен та подій з українського життя є
Loading...

 
 

Цікаве