WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи - Реферат

Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи - Реферат

а воістину народні, патріотичні митці нидіють на грані фізичного виживання. Кобзони й Ротару атестуються як Герої, авоістину героїчні подвижники, як Є.Мірошниченко, Д.Гнатюк, Н.Матвієнко, А.Мокренко, Р.Кириченко, Д.Петриненко, ждуть хоч би доброго щирого слова. Нерідко ждуть марне, бо привласнені народні гроші, як зазначала з болем народна артистка Ольга Сумська, українські меценати переправляють на підтримку... російських центрів культури.
Як же має розвиватися етнонаціональна свідомість поколінь?! Чи дивно, що наша молодь шукає ідеалів будь-де, тільки не в своїй історії?
І: кого передадуть батьки та садок - школі?:
А також: хто нині зустріне в школі дітей? Ще так недавно ми співали як гімн чи молитву: "Вчителько моя, Зоре світова..." У тих словах А.Малишка й П.Майбороди, як і в їхній пісні "Рідна мати моя" та в пісні Д.Павличка й О.Білаша про вишиту Мамою сорочку, було відбито тисячолітню ніжність і мудрість, неперервність культурно-естетичної традиції української етнонації, її шевченківську велич та вічність.
Сьогодні навіть частина педагогів, віддавши дань офіційному етикету, не соромлячись переключається на іноземні, зокрема російські шлягери. І двостандартна одномірність душі не сприймається як біда. Особливо в містах. Виходить, що навіть педагог (свідомо не говоримо - Вчитель) ділить себе на людину й офіційного функціонера-заробітчанина, котрий не розуміє, що тим розколює покоління, село і місто, минуле й сучасне, слова й діла, совість і честь, Україну на різні регіони та сторони світу, а головне - дитячу душу. І роблять часом підсвідомий вибір на користь не відродження, а збанкрутілої орієнтації "совків".
Діти бачать і запам'ятовують все. У тому числі й феномен зради: зради найсвятішої - учительської професії, громадянських ідеалів, морально-етичних норм, відповідальності перед батьками і дітьми, перед собою й майбутнім.
Без джерел сохнуть і наймогутніші дуби.
Чи може вистояти етнонація без джерел питомої культури?
І разом з тим: чи маємо й чи готуємо ми еліту, спроможну виконати історичну місію?!
Не можемо виступати як прокурори, що ставлять за мету знайти злочин та злочинців, особливо - де їх і немає. Ми всі - як судді, так і підсудні, бо ми - в одному процесі і від кожного з нас залежить доля поколінь.
Останнім часом Міністерство освіти й науки, його міністр В.Г.Кремень чимало зробили для осмислення й розв'язання проблем школи. Надзвичайно обнадійливим стало слухання про розвиток середньої освіти на сесії Верховної Ради. Важливою подією стало прийняття Київською радою програм з освіти та "Рідній столиці - рідну мову".
Однак не випадково говориться: бійся змії спереду, бо вжалить, а коня ззаду, бо вдарить, а чиновників - з усіх боків. Саме чиновництво, забувши батьків своїх і вчителів, поставило освіту на підножний корм, знехтувавши відомим: загублені мільярди можна повернути, загублені покоління - то втрата навіки.
Учитель поставлений на рівень служанки усіх панів, і хоч саме на ньому тримається поступ - винен перед усіма. Тому правильно бунтує проти свого приниження.
Хоча мусимо бачити й інший бік справи: а чи кожний сучасний педагог відповідає священному імені Вчитель?
І знову алгоритм парадигми: чиновник і вчитель.
Сучасний чиновник пішов навіть на те, що дезавуював Постанову Кабінету Міністрів від 21,VII.1998 р. "Про державний стандарт освіти", у якому чітко і ясно записано: до інваріантної частини належать такі обов'язкові предмети: українська мова, історія України, всесвітня історія, українознавство.., - а впроваджуватися в навчальний процес вони мають з 1 вересня 2001 року. І впроваджуються, й не тільки перші три. А далі...
Спочатку чиновник трансформував Постанову Кабміну у напряму заміни українознавства на курс для I - IV класів "Я і моя Україна", а далі - не тільки зняв саме поняття "українознавство", а й курс "Я і моя Україна" наповнив елементами знань лише про довкілля.
Виходить: одному чиновнику непотрібна Україна й свідома своєї народності та державності дитина.
Іншому - навіть державна відповідальність. Тому в списку належних для вивчення дисциплін він пропонує "країнознавство" (народознавство) та вивчення всіх народів, країн, історій, літератур, культур світу і люто воює з декретованим Колегією Міносвіти та Кабінетом Міністрів українознавством.
Дунька в Європі не хоче бути Дунькою. Тільки Дідро...
Тому й наслідки: справжніми педагогами - реформаторами українознавство ведеться в тисячах середніх та сотнях вищих навчальних закладів, і ті заклади в Києві, у Криму, Дніпропетровщині і Чернігівщині, Кривому Розі й Івано-Франківщині стали лабораторіями справжнього новаторства, але в збірнику "Освіта України за роки незалежності: стан, факти, події", випущеному до II Всеукраїнського з'їзду освітян (2001 р.), воно навіть не згадане. Чиновник боїться його як чуми. Боїться, зауважимо, об'єктивних, синтезованих наукових знань про свою Батьківщину!
І це за умови, що цей чиновник боязкий не завжди. Бо візьміть там хоч би перший розділ: "Автономна Республіка Крим", і ви подумаєте, що ви в царстві кривих дзеркал.
"Відновлена в 1991 р., Автономна Республіка Крим успадкувала струнку систему освіти", - не кліпнувши віями, заявляють автори цього розділу. І не менш "відповідно" до викликів Часу, як надреформатори продовжують: з огляду на нові умови заклади освіти Криму працюють за напрямами:
- усунення суперечностей у розвитку сфери освіти;
- збереження досягнень минулого;
- приведення системи освіти відповідно до нових наукових досягнень;
- приведення нормативно-правової бази відповідно до нових законів;
- забезпечення розвитку освіти відповідно дооновлення показників і вимог сучасної динаміки розвитку освіти;
- розв'язання проблеми забезпечення освітою та благоустрою депортованих громадян...;
- реалізація вимог модернізації освіти;
- досягнення стабільної роботи закладів освіти..."Ось так: від "збереження досягнень минулого" до
"досягнень стабільної роботи"... Де? Хтозна: може в Україні, а може й в Нігерії, бо поняття суверенної України в тексті відсутнє.
Відсутні й такі поняття, як мета, зміст, ідеали освіти, її національно-державницька сутність та відповідні їй форми; навіть - українська школа...
Та й це ще не все: далі криві дзеркала стають гіперболоїдами, бо зазначивши, що в "Криму відбулися значні кількісні та якісні зміни", автори переходять до цинічної міфології: у Криму, мовляв, "забезпечено вільний вибір мови навчання "; "з 1 вересня 1997 р. державна мова вивчається як обов'язковий предмет усіма учнями загальноосвітніх закладів"; "у 2000 р. надійшло понад 400 тис. підручників... Забезпеченість підручниками української мови й літератури становить 85% ..."; "новий імпульс надано патріотичному вихованню"... і т. д., і т. п.
У написаному - ідилія, гідна захоплення.
Але що - насправді?!
По-перше, принцип решета: коли потрясти, то зерно випаде,
Loading...

 
 

Цікаве