WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи - Реферат

Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи - Реферат


Реферат
не тему:
Українська освіта і наука на сучасному етапі: проблеми і перспективи
На слуханнях у Верховній Раді України 16.Х.2002 р. було відзначено і певні відрадні явища в розвитку сучасної освіти, часом дуже суттєві, - однак загальний висновок був практично одностайним: вона, система освіти, перебуває в стані глибокої, широкомасштабної кризи. Ознаками та причинами тієї кризи є: насамперед - відсутність дійсно наукової концепції та програми розвитку; недостатність фінансування та матеріально-технічного забезпечення (проблема інноваційних технологій); невідповідність як наявних кадрів педагогів сучасним вимогам, так і системи набору до ВНЗ, підготовки та підвищення кваліфікації; і це - не тільки в межах України, а й зарубіжних країн, у яких існують школи з українською мовою й програмами викладання та українознавчі наукові й культурологічні центри.
Проблема проблем - створення української національної системи освіти, яка б: по-перше, відповідала завданням і характеру розвитку України як суверенної держави; по-друге - відбивала тенденції сучасної світової педагогіки - української і зарубіжної; поєднувала традиційні і новочасні засади, патріотизм і професіоналізм, виховні і пізнавальні аспекти. Усе те - цілком закономірно. І нині на всіх перехрестях планети то зливаються, то протистоять віки і покоління, національний і зарубіжний досвід. Як писав Поет, -
Все йде, все минає - і краю немає,
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
і дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло.
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім...
"Гайдамаки". Тарас Шевченко.
Попливуть не тільки зорі.
А й наші літа, думи і долі, надії і мрії... Такий закон вічності. Одначе нам не байдуже: - Куди припливуть?! І чи зможемо ми та якою мірою і ціною впливати на характер та наслідки того Плину?
"Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю, І в море безкрає і будеш сіять, Як над Вавилоном, над його садами і над тим, що буде з нашими синами. Ти вічний без краю!., люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою, Співать тобі думу, що ти ж нашептав".
Людина і Природа, Час і Простір, Минуле, Сучасне й Майбутнє, щонайгуманістичніша Мрія і реальна Доля - все постає для геніального Т.Шевченка в органічній єдності. А головне, що, думаючи про Майбутнє, Поет усім єством вглиблюється у Минуле.
Чи не тому, що не думає про майбутнє і не має ідеалу Грядущого? Якраз - навпаки! Саме націленість на прийдешнє спонукає Т.Шевченка - аналітика й пророка - шукати шлях до грядущого, а тому - Міру істинності вибору.
Тоді й постають минуле та сучасне як критерій та провісник майбутнього, як дитинство і зрілість, розкриття генотипу яких має допомогти розкриттю уречевлених тисячоліттями таємниць сутності етнонації, її характер, долю, історичну місію.
Прикметні знаки та орієнтири, які бачить Т.Шевченко на тому шляху з минулого у грядуще: "Нічого кращого не має, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим"; сім'я, рід у лоні рідної природи, - бо "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля"; свобода! - особова, соціальна, національна як основа людської щасливої долі, гідності та честі, моральності і краси; етнонаціональна єдність ("обніміться, брати мої, молю вас, благаю!"); міжнародні солідарність, рівність, взаємозбагачення як основа розквіту людини, культури і цивілізації.
Де порушуються зазначені принципи - чи в Україні, Росії чи Польщі, у стародавніх Вавилоні, Греції чи Римі, у Німеччині чи Туреччині, у Вашингтоні чи на Кавказі - скрізь запановує неправда і зло, розпад особистості і суспільної справедливості, свідомості і моралі, гуманізму, культури, світлої віри в майбутнє, - ось кредо Т.Шевченка, що визначає його ставлення до проблеми минулого. Тому й педагогічна парадигма: до майбутнього, до світу можна йти лише через національні традиції, ідеали та інтереси, бо інакше виховуватимемо чи то французів, чи "куцих німців", людей без характеру, а людина чи нація без характеру - то є кисіль і дуже несмачний кисіль ("Близнецы").
Тому минуле - це досвід, пам'ять і пророцтво! Критерій істинності і краси.
Цілком природно, що минуле посідає особливе місце у творчості літописців усіх епох, у Котляревського і Максимовича, П.Куліша і Костомарова, Франка і Лесі Українки, Грушевського і Винниченка, Яворницького і Вернадського, Тичини й Довженка, що понад усе волів написати епопею "Золоті ворота", у якій би втілилася багатотисячолітня українська дорога, доля і мрія, органічно зв'язана з усім світом "Українська Хата".
"Зачарована Десна", як і "Звенигора" О.Довженка, "Циклон" О.Гончара, - це символи, що окреслили в середині XX ст. новий рівень почуттів та свідомості суспільства, які ґрунтувалися на багатовекторності знань і минуле, сучасне та майбутнє кореспондентували в "зачароване коло" філософії цілісності та гармонії, а тому вимагали принципово нового типу виховання й освіти .
І то - не лише в Україні чи СРСР. Відчуттям вагітності новим світосприйняттям та світорозумінням сповнюються всі країни планети - Японія, Франція, Велика Британія, Німеччина, США: помисли їхніх лідерів звертаються до синтезу національних систем освіти з найновішими технологіями, а паралельно - до бачення синтезу майбутнього і минулого.
і то - з причин не так невідворотної еволюційності теоретичного мислення, як характеру розвитку дійсності, практики розв'язання життєвих проблем; зокрема - у зв'язку з кризою як мислення, так і життєдіяльності в постіндустріальну епоху, іменням якої стало: "тимчасовість". Тимчасовість, що випливала з одномірності підходів, а вивершувалася в одномірному тлумаченні категорій Часу та Простору, а відтак справжнього і уявного, добра і зла, поступу і застою, гуманізму і вандалізму. А найголовніше - Людини. І це - за умови, що вже були епохи Просвітництва й НТР, людство вважало, що знання й наука розв'яжуть усі проблеми, - але доходило до крайніх меж кризи свідомості та віри.
"Тимчасовість, - писав з цього приводу Епвін Тоффлер, - це нова "короткочасність" у повсякденному житті, вона викликає почуття непостійності. Філософи і теологи, зрозуміло, завжди усвідомлювали, що людина ефемерна. У цьому загальному смислі тимчасовість завжди була частиною життя. Але сьогодні відчуття непостійності є більш глибоким і гострим" ("Шок майбутнього", М., 2002, с.58).
І так думав не тільки Е.Тоффлер. "Ніхто із нас не займає безпечного житла - справжнього дому. Ми є "скрізь людьми" в квартирах по найму", - наголошував і Харольд Клерман.
Людство живе в стані душевної кризи, зумовленої тотальною відчуженістю людини від сім'ї і роду, природи й історії, культури й традицій, бо воно переобтяжене пресом ненависті за свій завтрашній день, а відторгнуте від минулого -
Loading...

 
 

Цікаве