WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська національна ідея основа стратегії розвитку держави і громадянського суспільства - Реферат

Українська національна ідея основа стратегії розвитку держави і громадянського суспільства - Реферат

такий народ упродовж віків боротьби і праці уособлює значно більшу силу, ніж той, хто уособлює лише етнографічну чи географічну масу, чи географічну територію. Ситуація уподібнюється до лісу, який можна вирубати дерево за деревом і при цьому кожне окреме дерево не відчуватиме болі сусіда, одноплемінника.
Енергія громадянина, народу, який повірив, що виховувати покоління можна без історичної пам'яті, національної культури, національної ідеї, діє ніби в темряві і легко може бути скерований на хибний шлях. Він нагадує політ метелика на вогонь фальшивого сонця.
Не є об'єктивним обґрунтування, що національна ідея - це лише ідея національного визволення. Вона виходить далеко за межі моністичних етнохарактеристик і завжди була в основі самосвідомості нації, її прогресуючого розвитку, змагальності в конкуруючому світі. Ця ідея є гуманною і справедливою, оскільки не суперечить ні моральним законам, ні історичному призначенню народу.
У контексті змісту громадянської освіти національна ідея не суперечить ні особистісно зорієнтованому підходу, ні людиноцентристській ідеології. Конкретно-історичний підхід до змісту громадянського виховання вимагає розглядати його не як абстраговану, а історичну категорію, спрямовану на вирішення актуальних завдань українського суспільства відповідно до його культурного, інтелектуального, духовного господарського потенціалу.
На жаль, і серед частини наукової і серед політичної еліти формується погляд на необхідність концентруватись на загальних глобальних підходах, "оскільки Україна реально опинилася в історичній смузі девальвації державницької ідеї і продовжує пошук золотої жили державного будівництва в надрах своєї архаїчної історії".
Такі узагальнення базуються на тому, що нібито Україна замикається в собі, локалізується замість активного включення в інтеграційні світові процеси.
Безперечно, що наші темпи і результати інтеграції, зокрема в європейський простір, бажали бути кращими. Фактори для цього є об'єктивними, хоча і чимало таких, які створені в Україні вже у незалежницький період останнього десятиріччя.
Проте аналіз інтеграційної політики українського суспільства у політичній, екологічній, гуманітарній, науково-технічній, військовій сферах засвідчує про однозначність вибору входження України до "європейського дому". Інша справа з чим, на якій основі і на яких умовах.
Дедалі більш активне входження у процеси глобалізації вимагає більш суттєвого осмислення й усвідомлення свого державницького і національного "Я", власного місця і ролі у цих процесах. Тому, як ніколи раніше, нам потрібна громадянська освіта і знання, громадська культур і чесноти, щоб цілеспрямовано долучатись і використовувати в інтересах людини і держави надбання як світової, так і національної культур. Лише оптимальне поєднання загальнонаціонального і загальнолюдського планетарного інтересів дають змогу успішно творити громадянське суспільство, забезпечуючи його консолідацію і розвиток, активну роль у європейських і світових процесах.
Чи варто при цьому стверджувати, що новий світовий порядок, глобалізація, гуманізація включно освіти і виховання, нові підходи і технології мають вибудовуватися лише на ґрунті "загальнолюдської" філософії, свідомо ігноруючи традиційний національно-духовний фактор, приписуючи йому всі негативи включно до національного-етнічних війн. Аналіз процесів і тенденцій формування громадянського суспільства засвідчує, що така модель не лише денаціоналізує освіту, суспільство, вона ставить перед собою мету, хоча й ілюзорну, формувати сина і громадянина планети, а не громадянина України. А логічно, історично, виправдано, коли ці два надскладні завдання зреалізовуватимуться безконфліктно, на основі поєднання особистого, національного і загальнолюдського. Тому наріжним каменем системи громадянського виховання мусить бути те, що вона найперше повинна зважати на людину і робити це, - як у свій час зазначав великий вчений-педагог А.Дістервег, - відповідно до своєї рідності нації, виховувати її згідно із загальнолюдськими цілями.
При цьому помилкою є те, що часто сутність національного уособлюється з етнічним, у кращому випадку із загальноукраїнським, по своїй значущості і впливу, фактором. А парадигма громадянської освіти і виховання має розвиватися шляхом об'єктивної оцінки, через самоусвідомлення того, що наші національні досягнення у сфері науки, культури, техніки важливі не лише для України й її народу, а мають загальноєвропейське і світове значення. Саме цим реальним фактором впливу ми є цікавими і корисними для світу, а не запозиченими загальними абстрагованими цінностями,матеріальними і духовними сурогатами. Очевидно це не зроблять за нас європейці, росіяни, американці чи японці.
Тому нагальною проблемою у системному підході громадянської освіти і виховання є якісні доопрацювання у навчальних програмах освітніх закладів різного рівня з фізики і математики, астрономії і хімії, біології і медицини, техніки і екології, музики і мистецтва визначних національних досягнень, як це робиться в інших державах. Одним з головних завдань - дати такі громадянські знання, які сформують істинні уявлення громадянина у політичному, соціально-культурному, духовному, інтелектуальному, правовому, економіко-екологічному полі держави і світу, посилять значущість національної ідеї для подальшого українського поступу.
Література
1. Ващенко Г. Свобода людини як філософічно-педагогічна і політична проблема. - Твори. - Т.4. - К.: Школяр, 2000.
2. Історія української Конституції. Упор. А.Слюсаренко, М.Томенко. К.: Право, 1997. - 437 с.
3. Кафарський В.І. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. - Івано-Франківськ: Плай, 1994 р. - 335 с.
4. Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Освіта XXI століття: Філософія родинності. - К.: Артек, 2001. - 239с.
5. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі цілі і діла (Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік. - Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки). - К., 2000 р. - 93с.
6. Кучма Л.Д. Вірю в український народ. - К.: Альтернатива, 2000. - 494 с.
7. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - К.: Філадельфія. - Твори. - Т.6. - 1995. - 470 с.
8. Мироненко О.М., Римаренко Ю.С., Усенко І.Б., Чехович В.А. українське державотворення (словник-довідник). - К.: Либідь, 1997. - 560 с.
9. Новітня Україна 1991 - 2001 (роздуми видатних сучасників). За заг. ред. М.Ф.Головатого, Г.В.Щокіна. - К.: МАУП, 2001. - 160 с.
10. Попович М. Нарис історії культури України. - 2-ге вид. - К.: Артек. 2001. - 728с.
11. "Привітай же. Моя Ненько, моя Україно". - К.: Український літопис, 1994. - 270 с.
12. Приповідки або українсько-народна філософія. Відп. за випуск Володимир Плав'юк. Асоціація українських Піонерів Альберти, Едмонтон, Канада, 1998. Т. 1, т. 2. - 352 с. - 367 с.
13. Реформи на Україні: ідея та заходи. Під заг. ред. Януша Ширмера та Девіда Снелбекера. - К.: Альта прес, 2000. - 218 с.
14. Жаклін Рюс Поступ сучасних ідей (панорама новітньої науки). - К.: Основи, 1998. - 668 с.
15. Ентоні Д. Сміт Національна ідентичність. - Пер. з англ. Петра Таращука. - К.: Основи, 1994. - 222 с.
16. Україна: утвердження незалежної держави (1991 - 2001). - Голова ред. ради В.А.Смолій. - К.: Альтернатива, 2001. - 702 с.
17. Україна - віхи історії. Голова ред. ради В.А.Смолій. - К.: Мистецтво, 2001. - 430 С.
18. Україна. 10 років поступу. Відп. за випуск Уманцева Е.А. - К.: Спалах, 2001. - 254 с.
19. Українська культура (лекції за редакцією Дмитра Антоновича). - Упор. Світлана Ульяновська. - К.: Либідь, 1993. - 588 с.
20. Ушинский К. О народности в общественном воспитании. - Изб. пед. произв. - М., АПН РСФСР. - Учпедгиз, 1945. - 568 с.
Loading...

 
 

Цікаве