WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська діаспора в Республіці Казахстан: історія розвитку - Реферат

Українська діаспора в Республіці Казахстан: історія розвитку - Реферат

національного самовираження та розвитку. У місцях компактного проживання малочисельних національностей для 106 тисяч дітей організовано вивчення 14 рідних мов. Також діють недільні школи з вивчення рідної мови на базі навчальних закладів, православних та католицьких храмів [3, 71-75].
Казахстан чітко визначив свої далекі й близькі перспективи розвитку, для здійснення яких необхідна не лише наполеглива праця, але й збереження консолідації суспільства, стабільність та спокій. Одним з найважливіших інститутів молодої казахської демократії стала Асамблея народів Казахстану. Цей консультативно-дорадчий орган при президенті республіки було створено у 1995 р. з метою відродження національних культур, мов і традицій, формування казахського патріотизму, зміцнення міжетнічної єдності та згоди, вироблення рекомендацій і пропозицій щодо державної політики в галузі міжнаціональних відносин. На сьогодні в роботі Асамблеї беруть участь близько 400 чоловік з числа представників національно-культурних центрів.
Фактично, після Указу глави держави про створення Асамблеї народів Казахстану і проведеної першої сесії Асамблеї в 1995 р., де були представлені й українці, значно посилився процес нових національно-культурних центрів багатьох національностей республіки. Як зазначає М.Парипса, представники нацменшин натхненні такою увагою з боку глави держави. "Та й чесно кажучи, було соромно стояти стороннім спостерігачем у той час, як Президент, незважаючи на свою зайнятість, сам узявся за святе діло, яким, безумовно, є процес відродження культури і мови кожного народу" [4, 38].
Таким чином, за участі Асамблеї народів Казахстану, в країні формується сприятливе освітнє, культурне та мовне середовище для всіх етнічних меншин, функціонування інформаційно-культурних об'єктів (будинків дружби, національних театрів, музеїв, шкіл, засобів масової інформації), зміцнілі міжнародні зв'язки сприяють суспільно-політичному та культурному розвитку Казахстану. У бiльшостi регiонiв активно працюють українськi національно-культурнi центри, фольклорнi колективи, українськi недiльнi школи.
Тільки за часів незалежності України й Казахстану забився пульс життя української громади. Це життя стало набирати організованих форм, а в людей пробудилося відчуття українськості. Починаючи з 1989 р., в республіці стали з'являтися і перші офіційні українські об'єднання. Наші земляки-ентузіасти почали створювати (як правило в обласних центрах) українські культурні осередки. Такі центри виникли в Алмати, Кустанайській, Мангистауській, Жамбильській, Актюбінській та інших областях. У Семипалатинську створено Національно-культурний центр "Світанок", у Караганді - Українське культурне товариство ім.Т.Шевченка "Рідне слово". А всього в Казахстані працює 12 українських громад [2, 33]. "Повертаючись до тих часів, - згадує М.Парипса, - пригадую, як ми, тодішні активісти центрів національних культур, не розраховували на якусь допомогу з боку держави та її чинників, а лише просили Всевишнього, щоб нам не заважали в цій непростій роботі. Адже, чого гріха таїти, було чимало і тих, що не вітали народження таких об'єднань. І навіть мої земляки-українці нарікали, мовляв, навіщо непокоїти громадськість, мовляв, ми прагнемо до розколу суспільства, впровадження самостійності. Були й такі, котрі залякували нас - активістів, погрожуючи розправою, вимагаючи припинити "розмежіваніє людей" [4, 37].
Попри всі труднощі та негаразди, першим зареєстрованим осередком української культури в Казахстані став Національно-культурний центр у м.Алмати (засн. 1989 р., гол. М.Осипенко). На його базі діють: недільна школа, український хор, ансамбль танцю "Марічка".
Напередодні незалежності Казахстану закладаються підвалини Товариства української культури в м. Павлодар (засн. 1990 р., гол. М.Парипса), де діють: 2 українських класи з філіалами в Щербатинському та Павлодарському районах, український хор, молодіжний хор, хор духовної пісні, вокальна група. Ініціатор створення Павлодарського товариства української культури ім. Т.Шевченка і з того часу його беззмінний голова Михайло Парипса, зажив доброї слави не тільки в Казахстані, а й в Україні. Недарма президент Нурсултан Назарбаєв нагородив його почесною грамотою Асамблеї народів Казахстану, а президент Л.Кучма присвоїв йому звання заслуженого працівника культури України [2, 32].
Утворюються координаційні структури: обласне Об'єднання української культури (м.Семипалатинськ, засн. 1991 р., гол. М.Плахотнюк), на основі якого діють: недільна школа, ансамбль "Світанок", вокально-інструментальний ансамбль; обласне Товариство української мови "Рідне слово" (м.Караганда, засн. 1992 р., гол. М.Зеленяк), де діють: недільна школа, гурток національної вишивки, хор ветеранів, вокальний ансамбль.
Впливовим у консолідації українства Казахстану є обласне об'єднання "Ватра" в сучасній столиці республіки м. Астана (засн. 1992 р., гол. Т.Чернега), де діють: недільна школа, вокальний та молодіжний ансамблі. В Астані (невеликому, досить компактному місті з населенням у 300 тис. чол.) нараховується понад 20 тис. українців, проте активістів товариства "Ватра" не так і багато. Більшість асимілювалась, забула українську мову, замінивши її російською, і, звичайно ж, не вивчивши казахської. Найбільше досягнення об'єднання "Ватра" - українська гімназія безпосередньо в центрі Астани. Починалась вона з недільної української школи, яку спочатку відвідувало з десяток дітей. Сьогодні тут чотири групи, понад 60 дітей та садочок при школі, в якому нараховується 20 дошкільнят [2, 15-18]. Утримується вона на державному бюджеті, а шкільна програма є типовою для загальноосвітньої казахської школи з додатковими предметами української мови та літератури, що велися українською.
Впродовж наступних років консолідація українців відбувається під егідою Національно-культурного центру ім. Т.Шевченка (м.Актау, засн. 1993 р., гол. Д.Децюк), де діє вокальний ансамбль "Смерічка", Українського культурного центру (м.Петропавловськ, засн. 1994 р., гол. А.Польшаков), на базі якого функціонують: український клас та фольклорна група.
З метою розвитку, збереження та поширення етнокультурних цінностей, 13 квітня 1994 р. створено громадське об'єднання "Український культурний центр Північноказахстанської області" (УКЦ ПКО). За період діяльності Центр багато зробив для утвердження українських пріоритетів, щоб українці, які волею долі знаходяться далеко від історичної батьківщини, не відчували себе дискомфортно. Доскладу центру входять: обласне об'єднання "Північноказахстанське товариство захисту прав споживачів" та правозахисний центр "Еліта", які зорієнтовані на захист соціальних, політичних і культурних прав громадян різних національностей.
Щорічно структурні підрозділи центру приймають близько 700 людей із Казахстану, України та інших країн. При товаристві функціонує школа національного відродження, де всі бажаючі можуть вивчати українознавчі дисципліни, бібліотека, яка отримує українознавчу періодику. У Петропавловську діє декілька аматорських творчих колективів: ансамбль "Дзвіниця" (керівник В.І.Подолян), "Українські посиденьки" (керівник Л.Є.Кокоріна), народний хор (керівник І.Міщенко). УКЦ ПКО щорічно організовує Дні українського етносу, бере участь у
Loading...

 
 

Цікаве