WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська діаспора в Республіці Казахстан: історія розвитку - Реферат

Українська діаспора в Республіці Казахстан: історія розвитку - Реферат


Реферат
не тему:
Українська діаспора в Республіці Казахстан: історія розвитку
На відміну від українських осередків у Європі, США, Канаді та Австралії, куди люд вирушав у пошуках кращого життя чи політичного притулку, Казахстан був територією заслання неблагонадійних громадян, зламати революційний дух яких стало головним завданням радянської влади.
Перегорнемо сторінки нашої унікальної історії, яка символічно і не без болю в серці носить назву "Нашого цвіту по всьому світу…".
Неодноразово соціологами (В.Євтух, В.Трощинський, А.Попок, О.Швачка) [1] та журналістами (В.Карпенко) [2] порушувалося питання життя українців у Казахстані. Писали й говорили про нього і казахські українці (М.Парипса, Т.Чернега, О.Біба, М.Осипенко, М.Зеленяк, М.Плахотнюк, А.Кирилюк, І.Воловик, М.Дворщенко, М.Моісеєнко), та багато інших небайдужих. Що ж нового відкриємо, узагальнивши набуте?
Починаючи з перших українських поселенців у Північному Казахстані в кінці ХVIII ст., де з 1768 р., не по своїй волі, з'явилися учасники гайдамацького руху; із часу знищення Запорозької Січі (1775 р.) і заслання козаків, які мали захищати нові землі; з відміною кріпацтва в Росії (1861 р.) та столипінської аграрної реформи, руху українського селянства на пошуки нових незайманих земель; із відкриттям Сибірської залізниці (1894 р.), коли кількість переселенців з України в казахстанські степи суттєво збільшилася, - зароджується історія української діаспори в Казахстані.
Українці, прибувши на цілинні землі, відразу ставали на облік, отримували відповідні документи та вирушали на пошук незайнятих земель. І, звісно ж, зустрічалися з автохтонним населенням краю - казахами. Як відомо, казахи - давній кочовий народ, з патріархальними відносинами та родоплемінним землеволодінням. На території, що в три рази перебільшує площу України і малозаселена, з одного боку, неважко було знайти місце для поселення. Проте, враховуючи кочовий спосіб корінного населення, з іншого боку, це стало й не так легко зробити. Досить часто вибір місця проживання тривав більше року.
Як правило, осідали українці на нових землях групами (хуторами) й установлювали свої оселі між казахськими аулами, з одного боку, та російськими селами - з іншого. Сьогодні в Казахстані є села компактного проживання українців, де зберігаються звичаї, традиції, мовний потенціал: Олексіївка, Петрівка, Полтавка, Семиполка, Тернівка тощо [5, 3].
Упродовж 1871-1917 рр. на степових просторах Казахстану "осіли" півтора мільйона осіб різних національностей, переважно росіян та українців. Питома вага українців у Казахстані зросла з 1,9 % у 1897 р. до 10,5 % у 1917 р., причому переважна їх більшість концентрувалася в Акмолинській (7,5 % - у 1897 р., 29,5 % - у 1917 р. від загальної кількості населення) та Тургайській (відповідно - 1,0 % і 21,6 %) областях.
Час між двома переписами населення (1897-1926) наповнений історичними подіями, які, без сумніву, помітно вплинули на демографічну ситуацію в цьому регіоні. Чи не найпомітніші серед них - революція, громадянська війна та створення 26 серпня 1920 р. казахської національної державності у формі Киргизької (Казахської) Автономної РСР у складі Російської Федерації (5 грудня 1936 р. перетворена в Казахську РСР).
Упродовж мiжпереписного перiоду (1897-1926) мiгранти з України (в основному, селяни) переважали в загальному потоцi переселенцiв, що прибували до Казахстану i становили 35,6 % вiд їхньої загальної кiлькостi. Здебiльшого вони селилися в Семипалатинськiй (24 %), Акмолинськiй та Актюбiнськiй (40 %) губернiях, а також у Кустанайськiй окрузi (15 %). Ці райони в лiсостеповiй i степовiй зонах були найбiльш близькими за клiматичними та ґрунтовими умовами до регiонiв виходу переселенцiв. Характерним було й те, що в цих районах переселенцi потрапляли у близьке етнiчне оточення.
Ставали українці до звичної хліборобської праці. А яка робота без пісні? І лунали над чужим степовим краєм українські обереги, виростали національні біленькі обійстя, народжувалося майбутнє…
За даними перепису 1926 р., загальна кiлькiсть українцiв у Казахстанi сягала понад 860 тис., при цьому вони становили бiльшiсть населення на частинi територiї республiки вiд Оренбурга (колишньої столицi Казахстану) на заходi до Семипалатинська на сходi [1, 73-87].
Що ж приваблювало українців у далекому, етнічно відмінному краю? У долях двох народів (українського та казахського) є багато історично спільного. Історiя й iсторiографiя Казахстану, як і України, чи не найбiльше "пiдганялась" пiд комуністичну, а ще точнiше - iмперiалiстичну ідеологію. Тому найбільше й спотворювалась. Тiльки тепер з неї почали знiмати нехарактернi iдеологiчнi напластування i вiдновлювати правду...
Докази того, що цей край ніколи не пустував, а був форпостом у Європу, як і Україна, презентували археологи. На теренi нинiшнього Казахстану, зокрема в горах Кара-тау, знайдено кам'яне знаряддя епохи нижнього палеолiту, а в Прибалхашшi та верхiв'ях Iшиму - пам'ятки середнього палеолiту. В V-III тисячолiттях до Рiздва Христового тут були поселення степових мисливцiв та рибалок. До цього ж часу вiдносять зачатки скотарства та землеробства. У II тис. до н.е. цi землi стають одним з головних центрiв степової бронзи, а в І тис. до н.е. для виготовлення знарядь працi i зброї застосовується залiзо.
Щодо раннього iсторичного перiоду, як i середньовiччя, перiоду розпаду Золотої Орди i навiть утворення Казахського ханства в ХVI ст., мiж радянською i новiтньою iсторiографiєю особливих розходжень немає. Вони починаються вiд часу приєднання Казахстану до Росiї, яке "стало поворотним пунктом в iсторiї казахського народу". Насправдi ж, пiд тиском набiгiв на незмiцнiле Казахське ханство джунгарських феодалів, вiдоме як перiод "великої бiди", хан Молодшого жузу (ще до утворення казахського ханства на цих землях iсторично сформувались три вiдокремленi областi - Старший, Середнiй i Молодший жузи), шукаючи виходу з кризи, змушений був приєднатися до Росiї, сподiваючись на захист. Цього не вiдкидає радянська, а нинi й росiйська iсторiографiя, як не вiдкидає i того факту, що остаточне приєднання Казахстану вiдбулося в 60-тi роки ХIХ ст. А от подальший етап у життi казахiв радянсько-росiйськi iсторики однозначно оцiнюють як такий, що має велике прогресивне значення, за допомогою препарованих фактiв доводять, що "казахськi трудящi" разом з росiйським пролетаріатом борються за радянську владу, з ентузiазмом крокують разом з iншими братнiми народами до "свiтлого майбутнього".
Iсторична ж наука нинiшнього Казахстану бачить цей перiод в дещо iншому свiтлi: як роки "колонiзацiї Росiєю казахських земель, яка привела до антиколонiальних i антифеодальних виступiв". У часи "становлення бiльшовицького тоталiтаризму, особливо в результатi полiтики масової колективiзацiї, казахський етнос зазнав тяжких втрат, що досягали двох мiльйонiв чоловiк". Недарма ж у 1929-1931 рр. у Казахстанi вiд "щасливого життя" вибухнуло "372 антирадянськихповстання, якi були придушенi силами регулярних вiйськ. Жертвами репресiй стали близько 20 тисяч осiб..." [6].
У грудні 1991 р. розпочалася нова епоха в історії Казахстану - епоха незалежності, що втілювала волю народу, його прагнення свободи. Ця подія
Loading...

 
 

Цікаве