WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська вища школа: стан, проблеми, перспективи - Реферат

Українська вища школа: стан, проблеми, перспективи - Реферат


Реферат
не тему:
Українська вища школа: стан, проблеми, перспективи.
Проведення Міжнародного конгресу "Українська освіта в світовому просторі" - це вкрай назрілий відгук на виклик часу. Адже сьогодні життя вимагає вирішення нових завдань, що постають перед науково-освітньою галуззю України, яка декларує своє устремління бути серед розвинених, демократичних країн Європи. Тимчасом нашій державі загрожує й інший шлях у майбутнє - бути обабіч дороги прогресу через недостатній рівень освіти і науки, неспроможність захиститися від руйнівного впливу глобалізації та дати собі раду.
Безумовно, що прогресивний поступ України можливий у разі послідовної і відповідальної праці за науково обґрунтованою програмою збалансованого, стійкого (сталого) соціально-економічного розвитку, яка була б прийнята суспільством і не відмінялася кожним наступним Президентом країни чи Урядом. Такої програми в Україні за всі роки її незалежності не було створено. Програми під гаслами "Послідовність, ефективність, відповідальність" чи "Десять кроків назустріч людям" та їм подібні - це програми емоцій, передвиборного змісту, в яких яскраво простежується змагання в обіцянках українському народові щастя без розтлумачення свого розуміння дії системних механізмів досягнення того щастя. І це не тому, що хтось цього не хоче, а тому, що не знає і не переймається тим, звідкіля що взяти так, аби не зашкодити справі вже сьогодні, а тим більше майбутнім поколінням українців. Інтелектуальний потенціал українських учених (тут не йдеться про "придворних" інтелектуалів) для вирішення державних життєдайних завдань не залучається. Провідники нації в таких ситуаціях, покладаючись на свою неповторність, а то й "месійність", обмежуються лише оманливою тезою: "я так думаю, так хочу і так буде".
Ось тому за 15 років незалежності український народ так і не дізнався, яку державу він будує. І так буде доти, доки наше державотворення не отримає належного інтелектуального супроводу, коли знання та інформація, поєднані з духовністю (людський капітал), не стануть провідною продуктивною силою, коли їх роль у ВВП складатиме не 1-2%, як це є в Україні сьогодні, а сягатиме кількох десятків відсотків, як у розвинених країнах світу.
Ця аксіома є основою переходу від руйнівного розвитку індустріального суспільства, з лабіринту якого Україна ніяк не може вибратися, до інформаційного суспільства та суспільства стійкого (сталого) розвитку.
Мета переходу України до стійкого розвитку полягає в забезпеченні високої якості життя нинішньому і майбутнім поколінням українського народу на основі збалансованого розв'язання соціально-економічних проблем, збереження сприятливого екологічного середовища і раціонального використання та відтворення природних ресурсів. Це можливо за умови відповідного розвитку всіх без винятку регіонів України. Для цього завданням державної політики є забезпечення збалансованого розвитку кожного регіону з урахуванням їх структурних і біорегіональних особливостей, природно-ресурсного потенціалу, господарчо-екологічної ємності та геополітичної ролі.
Сьогодення вищої освіти в Україні. У контексті зазначеного не треба якихось доведень необхідності високоякісної освіти та ефективної науки, які, на жаль, не стали першочерговими державними пріоритетами (хоча, зі слів чільних осіб, наразі тут не все так погано).
За об'єктивного ж підходу теперішній стан освітянської і наукової галузей далекий від потрібного. І тут справа не в освітянах та науковцях, і навіть не в керівництві відповідних галузей. Вони сумлінно тягнуть свою лямку і, можливо, лише завдяки їм у державі не все ще доведено "до ручки". Річ у переважно низькому інтелектуальному рівні представників вищої влади та відсутності національної спрямованості політики в державотворенні.
За результатами соціологічного опитування, що наведені в Посланні Президента України до Верховної Ради 2006 р., 60% населення переконані в тому, що за роки незалежності погіршилась якість освіти та знизився загальнонаціональний рівень освіченості населення. І лише 18% висловлюють впевненість, що наша школа дає добрі знання. Ці показники, мабуть, відображають об'єктивне співвідношення в Україні між якісною і неякісною освітою. Гучні перемоги вихованців деяких навчальних закладів та значна кількість випускників ВНЗ з "червоними" дипломами не дають відповіді на питання, яким є реальний рівень вітчизняної освіти в міжнародному вимірі.
Окремого аналізу і обговорення потребує питання підручників для вищої школи, які здебільшого являють собою монографічне викладення знань у певній галузі, не мають технологічної спрямованості та авторської оригінальності.
Нинішнє Міністерство освіти і науки України, міністр С.М.Ніколаєнко роблять все можливе, аби змінити тут стан до ліпшого. Міжнародний конгрес "Українська освіта в міжнародному просторі", чільником якого виступило МОН України, саме й засвідчує небайдужість і неформальність спрямованих дій міністерства щодо якості української освіти взагалі і вищої зокрема.
Безумовно, що проблем на цьому шляху є багато, також й у вищій освіті, тим більше, якщо розглядати вищу освіту, за словами Президента України В.А. Ющенка, як "квиток до успіху" і що "зміни в суспільстві не в останню чергу пов`язані з надіями отримання якісної вищої освіти".
У плані спрямування зусиль на зростання якості вищої освіти важливим є приєднання України у травні 2005 р. до відомого Болонського процесу, метою якого є формування в Європі спільного освітньо-наукового простору.
Чимало є привабливого в реалізації Болонської декларації: це і дворівневість системи підготовки фахівців (бакалавр, магістр), це й уніфікація напрямів і спеціальностей підготовки, це і вдосконалення системи оцінювання знань студентів за так званою Європейською кредитно-трансферною та акумулюючою системою ЕСТS, це і мобільність студентів і викладачів, автономізація університетів тощо.
Проте, як виявляється, з Болонським процесом не все так просто не лише в Україні, а й у самій об`єднаній Європі. І головна тут небезпека криється у механічному запровадженні принципів Болонського процесу і, як наслідок, можливе руйнування того унікального, природовідповідного і важливого, що створено в національній освітньо-науковій галузі.
Ось чому з турботою про поліпшення якості освіти та про захист її кращих надбань в Україні останнім часом розгортається дискусія щодо інтеграції нашої вищої освіти в Болонський процес. Тут висловлюються полярні думки - від беззастережного дотримання принципів цього процесу до їх повного заперечення.
Але з цього можна зробити висновок: позитивний наслідок від приєднання до європейських цінностей не в формальному копіюванні того, що реалізується в країнах-учасницях, а в запозиченні
Loading...

 
 

Цікаве