WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчий аспект вивчення української мови у навчальних закладах з неукраїнською мовою навчання - Реферат

Українознавчий аспект вивчення української мови у навчальних закладах з неукраїнською мовою навчання - Реферат


Реферат
не тему:
Українознавчий аспект вивчення української мови у навчальних закладах з неукраїнською мовою навчання
З державним унезалежненням України дедалі більше розширюється вивчення української мови неукраїнцями і тими українцями, для яких українська мова не є рідною або першою. Оскільки в УРСР у школах національних меншин (польських, румунських, угорських) українська мова не вивчалася, а в російських школах цей предмет трактувався як третьорядний, і багато школярів, на прохання батьків, звільнялися від його вивчення, то в нашій країні фактично не було традицій викладання української мови у вказаному напрямку. Досвід шкіл, до того ж у переважній більшості недільних, який накопичила західна українська діаспора, по-перше, маловідомий в Україні, а по-друге, з огляду на істотні етносоціальні відмінності, може бути використаний в обмежених масштабах.
Вивчати природну мову з метою її практичного використання як засобу спілкування й отримання інформації без вивчення екстралінгвального матеріалу неможливо. Значеннєві одиниці природної мови - це не просто знаки на зразок математичних символів чи слів штучної мови з точно окресленим змістом, обсягом та структурою означуваного. Знаки природної мови мають складну семантичну структуру. Скажімо, означуване лексеми складається із денотативного, сигніфікативного та конотативного значень і являє собою цілісну сукупність сем, одні з яких є центральними, а інші- периферійними, однак, залежно від ситуації (контексту), можуть переміщатися з периферії у центр і навпаки або й зовсім випадати із семантичної структури знака. Недостатньо знати ейдетичне (лексичне) поняття, треба знати і т. зв. лексичний фон вживання слова [1, 17 і наст.]. Крім цього, існує територіальна і соціальна варіативність як означувального, так і означуваного, у зв'язку з чим те саме слово не тільки вимовляється, а й розуміється чи сприймається з певними нюансами або й значними відмінностями на різних теренах побутування мови та в різних соціальних стратумах її носіїв. Коли йдеться про означувальне, то спостерігаються такі явища, як латентність звуків, звукосимволізм, які неоднаково сприймаються у різних мовних спільнотах. Наприклад, шиплячі приголосні за "рейтингом" у польськомовному середовищі оцінюються вище, ніж в україномовному. З огляду на перелічені та низку інших чинників, вивчення української мови неукраїномовними дітьми чи дорослими - це не просто засвоєння ще одного "коду", ще одного засобу вираження, яким можна легко перекодувати зміст інформації, як, наприклад, числові значення римських цифр передати арабськими цифрами.
Підручник української мови для тих, для кого українська мова не є рідною (першою), має являти собою водночас підручник української культури й цивілізації. Свого часу Іван Франко писав: "Більше як 100-літня історія інтерпретації "Сл[ова] о п[олку] Іг[оревім]" показує наглядно, що кожна інтерпретація, яка не вникає пильно в спеціальні прикмети української мови, в українську топографію та історію, в світогляд українського народу, його вірування, звичаї, способи вислову і т.д., ризикує попасти на хибні дороги" [2,121]. Це стосується не лише наукового дослідження мови пам'яток писемності, а й мови загалом та її вивчення з метою використання у мовленнєвій практиці. "Без звернення до явищ культури вивчення мови збіднюється і зводиться до засвоєння фонетичних, лексичних і граматичних явищ. Звичайно, потрібно приділяти велику увагу засвоєнню саме мовленнєвих механізмів і тренуванню мовленнєвих моделей, але викладач не має забувати золотого правила: нема чого вчитися говорити, як нема що сказати", - справедливо зауважує французький учений Ж. Ласера [3, 218].
Якраз у пов'язаності з мовним навчанням найповнішою мірою виявляється цілісний, інтегральний характер українознавства як навчальної дисципліни, що поєднує в собі відомості з української географії, історії, економіки, соціології, психології, культурології, етнографії, фольклористики, літературознавства, лінгвістики та інших галузей знань про Україну й український народ. Не буде перебільшенням сказати, що вивчення української мови - це скомпресований курс українознавства, його лінгводидактичний аналог. П.Кононенко пише: "Той, хто відриває проблему мови від проблеми тотального буття людини й суспільства, той або недостатньо освічений, або свідомо лукавий: він підступно руйнує цілісність буття і свідомості, економіки і політики, причин і наслідків, робить мову призвідницею негараздів та антагонізмів, розладу душі і свідомості, розпаду цілісного світосприйняття і світорозуміння" [4, 141].
Особливо важливе значення має українознавча складова вивчення української мови для тих, для кого вона не є рідною або ж першою. Про український світ найадекватніше і найповніше можна розповісти (написати) його мовою. Мова - це образ народу, вона виросла на певній землі, ввібравши в себе все, що на ній було і є. І якщо за мовою не стоятиме цей образ, то рідна або перша мова людини постійно "плутатиметься у неї під ногами", коли вона розмовлятиме українською.
У процесі засвоєння української мови відбувається акультурація неукраїнців і винародовлених та асимільованих (зросійщених, спольщених, румунізованих тощо) українців, тобто засвоєння ними українського колективного (етнічного, національного) досвіду, надбань української культури й цивілізації і водночас долання упередженості, викривлених чи й цілеспрямовано витворених хибних уявлень про Україну та українців, їхню історію. Наприклад, що Львів - польське, а Харків - російське місто, що "Слово о полку Ігоревім" створили "російські співці" [5,351], що національні герої України - зрадники і бандити, що українська культура - некомплектна (нецілісна) і неповновартісна, а українська мова- сільська і т. ін. Українознавча компонента покликана, серед іншого, руйнувати негативні стереотипи щодо українців як "зрадливих" (росіяни), "різунів" (поляки), "юдофобів" (євреї).
Через вивчення української мови має відбуватися накопичення і зберігання інформації як цілісної системи знань про український світ серед неукраїнців. І чим більше неукраїнців і винародовлених українців буде охоплено цим процесом, тим краще для українства і людської спільноти загалом. Багатство світу - в його різнобарвності.
Українознавство має не супроводжувати
Loading...

 
 

Цікаве