WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

сприяти виробленню високих суспільних, державних, гуманістичних, духовно-культурних ідеалів, визначенню морально-етичних та естетичних принципів і критеріїв життєдіяльності людей...".
Але форма "має" вжита не тому, що такої науки не існує, а тому, що вона ще не стала надбанням усієї спільноти.
Реально ж основи українознавства як науки закладались ще в творчості наших визначних попередників-українознавців Г.Сковороди, М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, М.Грушевського, В.Вернадського, С.Єфремова., В.Кубійовича, З.Кузелі, в діяльності НТШ. І все ж чи не найвідчутніші зрушення тут відбулися у незалежній Україні, коли протягом одного десятиліття було створено три інститути: при Київському національному інституті ім. Т.Шевченка (з 21 червня 2000 р. НДІУ МОН), академічний ім. І.Крип'якевича у Львові, при Івано-Франківському державному університеті й два центри українознавства. За порівняно невеликий відрізок часу були закладені теоретико-методологічні підвалини науки.
Особливо помітним став вклад колективу НДІУ МОН, яким системно розробляються проблеми українознавства і як науки, і як навчальної дисципліни. Зокрема, створені концепції українознавства як окремого інтегративного навчального курсу і як методологічної основи освітньо-виховного процесу, підготовлені програми для всіх типів навчально-виховних закладів, створені підручники, посібники, бібліографічні довідники, започатковані курси та семінари для викладачів українознавства. На основі всеукраїнського й зарубіжного досвіду створено навчальні програми та плани для підготовки фахівців з українознавства, ведеться робота по розгортанню курсів підвищення кваліфікації вчителів та викладачів українознавства. Розроблено освітню програму з українознавства та положення про кафедру українознавства для вищої школи. У 2001 р. колективом інституту було підготовлено й видано збірник, до якого включено концепцію національної державної освіти й 8 програм для різних типів освітніх закладів України та діаспори.
Є певний досвід впровадження наукових і науково-методичних розробок з українознавства в освітній процес, в навчальних закладах Львівщини, Кривого Рогу, Сімферополя. На ХІ-й Міжнародній науково-практичній конференції "Українознавство в розбудові національної освіти: проблеми та напрямки розвитку" (2002 р.), всебічно було обговорено та узагальнено освітньо-виховну практику в Чернівецькій області. З 2001 р. на засадах самоініціативи й безкорисної самовідданої праці науковців інституту, його директора зокрема, здійснюється видання науково-педагогічного журналу "Українознавство", який став своєрідним центром з координації наукових досліджень, узагальнення та поширення освітньо-виховного досвіду.
І все ж від зробленого немає повного задоволення. Бо як уже підкреслювалося, здобутки науки тільки тоді чогось варті, коли вони стають надбанням усієї спільноти, допомагають у вирішенні її злободенних питань.
З українознавством цього все ще не сталось. Поза увагою управлінців залишається виконання постанови Кабінету Міністрів України про введення українознавства в навчальні плани як інваріативної дисципліни. Українознавство не включено до переліку спеціальностей, затверджуваного Кабінетом Міністрів України.
До цього часу не набули загальнодержавного статусу розроблені ще в середині 90-х років програми та навчальні плани з українознавства для вищої й середньої школи. Не формуються замовлення на видання підручників і посібників з українознавства.
Створення ж у вищих навчальних закладах кафедр українознавства відбувається формально. У них механічно об'єднуються й читаються скорочені курси історії України, філології, суспільствознавства тощо.
Спроба ж НДІУ МОН запропонувати вузам рекомендації щодо структури й змісту роботи кафедр українознавства досі не знайшла підтримки в окремих функціонерів департаменту вищої освіти МОН під тим приводом, що творення кафедр - то прерогатива навчальних закладів і що наче б уже тепер у педагогічних університетах здійснюється підготовка вчителів українознавства. Хоч насправді тут готується все той же "гібрид" вчителів педагогіки, методики мови, літератури, історії тощо. І це тоді, коли дійсно професійно підготовлених учителів та викладачів українознавства буквально одиниці.
Такий стан може бути "зрозумілим" лише за умови, що українознавство й надалі буде залишатись поза базовим навчальним планом. А що так може статись засвідчує й тільки-но видрукуваний в "Освіті України" (14.01.2003) проект "Державних стандартів базової і повної середньої освіти", де формально начебто й записано, що "змістове наповнення галузі базується на українознавчих засадах", але, по суті, маються на увазі все ті ж окремі дисципліни з україністики: мова, література, історія тощо. Це однозначно засвідчує й "загальна характеристика освітньої галузі суспільствознавство".
Запропонована інститутом проблематика фундаментальних наукових досліджень з українознавства, в т. ч.: "Закономірності становлення та проблеми розвитку українознавства як науки", "Українська національна школа: особливості становлення та розвитку в XXI ст." та ін. - всього 5 тем, які вибороли право в конкурсі на окреме фінансування, фактично не розробляються через відсутність того ж фінансування. Не сприяють утвердженню українознавчих засад в освіті та вихованні й дії ВАК, президією якої без відповідної мотивації було ліквідовано раду по захисту дисертацій з українознавства, яка діяла при інституті.
До сказаного можна було б додати й факт незадовільного виконання постанови Кабінету Міністрів про утворення Науково-дослідного інституту українознавства МОН і, як наслідок, невідповідного розгортання його роботи з координації наукових досліджень, розроблення й впровадження новітніх технологій навчання та підготовки фахівців з українознавства, тощо. І чи не тому Інститут на практиці так і не став ще органічною складовою в єдиній структурі МОН, зокрема, при виробленні стратегії й головних напрямків розвитку національної освіти та виховання, що й підтвердив названий проект та склад творчих группо розробці змісту й характеристик освітніх галузей. До участі в їх розробці так і не були залучені представники Інституту.
Напевне, серед іншого, реалізація зазначеного, але в силу різних причин нездійсненного, і могла б бути покладеною в основу програми конкретних дій по розбудові в Україні дійсно національної освіти та виховання, а відтак, і виконання "Національної доктрини розвитку освіти".
Література
1. Андущенко В. Університетська освіта України: європейський вибір // Освіта. - 2001. - 29 серпня - 5 вересня.
2. Державні стандарти базової і повної середньої освіти (Проект) // Освіта України. - 2003. - № 1 - 2, 14 січня.
3. Кононенко П., Кононенко Т. Освіта XXI століття: філософія родинності. - К.: Артек, 2001.
4. Навчально-виховні програми з українознавства. - К.: Знання України, 2001.
5. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. - 2002. - 24 квітня - 1 травня.
6. Рекомендації парламентських слухань "Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні" // Освіта України. - 2002. - 5 листопада.
7. Сковорода Г. Наркіс. Вірші. Пісні. Діалоги... - К.: Наук, думка, 1983.
8. Хайдеггер М. Бытие и время. - М., Ad marginem, 1997
Loading...

 
 

Цікаве