WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

підґрунтя.
Тепер, як говорять, тільки надто ледачий чи сліпий не веде мови про кризу духовності українців й освіти та виховання їх зокрема. Більш того, стан, у якому перебуває наша освіта та виховання, підтверджує, що криза поглиблюється. І це при тому, що причини ЇЇ, як здається, усім уже добре відомі. Принаймні, вони зафіксовані в рекомендаціях парламентських слухань "Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні". Там серед іншого констатується, що в Україні вже надто повільно оновлюється зміст освіти, послаблені міжпредметні зв'язки, відсутня чітка структура освіти, триває руйнування дошкільного й позашкільного виховання, у критичному стані сільська школа, втрачаються здобутки в кадровому забезпеченні навчальних закладів - і все це на фоні явно не відповідного організаційного, управлінського й фінансового забезпечення галузі. Після такої констатації начебто й додавати уже нічого. Все надто серйозно, важливо й загрозливо.
І все ж є потреба дещо об'ємніше висловитись з приводу двох аспектів проблеми: по-перше, головного чинника не лише кризи, а й майбутнього розвитку, освіти та виховання - їх змісту; і, по-друге, з приводу не тільки констатації, а й конкретної дії при виході з кризи.
Після проголошення в 90-х роках курсу на розбудову в Україні національної освіти та виховання не лише педагоги, а й громадськість помітили й відчули, що він не узгоджується з науково-педагогічною базою та практикою радянської доби. І не тому, що там пропонувались не виважені методи, форми організації та технології, а, головним чином, через неузгодженість ціннісних установок, орієнтирів і напрямів розвитку освіти й виховання в їх другому та третьому сутнісних вимірах, де взагалі не розроблявся етнонаціональний аспект.
У першу чергу цим була мотивована необхідність розроблення та прийняття в 1992 р. Державної національної програми "Освіта. Україна. XXI ст.", у якій основний наголос робився на розбудові в Україні саме національної освіти та виховання. На жаль, цей принципово важливий загальнодержавний документ не дійшов навіть вхідної межі XXI ст., освіту і виховання якого він мав формувати.
Та найприкріше те, що виписані в Програмі положення про утвердження національних засад в освіті та вихованні так і залишилися тільки на папері.
І причини того, як здається, криються в політичній, організаційній та управлінській площині. Відомо, що на виконання положень Програми були прийняті ухвала Колегії Міністерства освіти України (25 грудня 1995 р.) про концепцію основних напрямів гуманітарної освіти та постанова Міністерства освіти України (24 грудня 1997 р.) про державний стандарт освіти, а також постанова Кабінету Міністрів про Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів (5 серпня 1998), у яких, серед іншого, визначалось, що з 2001/2002 навч. року в усіх школах України мало бути введено українознавство як одна із інваріативних навчальних дисциплін. Чи то через часту зміну прем'єрів і складу Кабінету Міністрів, чи якихось інших мотивів, але ці принципового значення положення так і залишилися нездійсненними.
Була певна надія, що становище вдасться виправити з прийняттям "Національної доктрини розвитку освіти", у якій навіть було виокремлено розділ "Національний характер освіти та виховання". Однак положення й цього документа поки що залишаються малорухомими. І роком після офіційного прийняття вони все ще сприймаються заявою про наміри, а не засобом реальної дії. І в самій доктрині й після її прийняття фактично нічого не сказано як, за допомогою яких чинників освіта й виховання в Україні стануть національними по суті. У ній переважно виписано "що" таке національна освіта і майже нічого не говориться "як" вона відбудеться, яким буде інструментарій її реалізації.
Добре розкрито й розуміння такої важливої складової розвитку освіти та виховання, як зміцнення їх зв'язків з наукою. І практично нічого не сказано про українознавство, яке вже існує й розвивається як синтетична наука про народ, етнічну територію, державу України, світове українство.
Навіть сам термін українознавство, не говорячи про навчальну дисципліну, в загальнодержавному документі, присвяченому розвитку освіти та виховання, не згадано.
Що це - не розуміння чи свідоме нехтування? Але те й те не в інтересах України та її народу.
Досвід переконує, що творити, виховувати, вдосконалювати можна тоді, коли відомо, принаймні, дві речі - основа, база, на якій все має відбуватись, і неодмінно мета, в ім'я якої задумано дійство.
Ми часто тепер чуємо від економістів, підприємців, політиків, державних діячів фразу про необхідність захисту, відстоювання "національних інтересів" України, її народу, держави. І, напевне, не завжди задумуємося над усією масштабністю і змістом самого поняття. А говорити про національні інтереси й не уявляти сутності національної ідеї, історичного покликання народу, досвіду й уроків його здійснення, то значить не усвідомити й всієї повноти терміна, а відтак і всього масштабу й характеру необхідних дій для їх реалізації.
У нас же для декого національні інтереси обмежуються в кращому разі ситуативними діями, інтересами галузі, підприємства, фірми, а то й власними запитами.
Та іншого, напевне, й не могло бути за умов, коли відсутня національна гуманітарна наука, освіта і виховання, які покликані досліджувати подібні явища й формувати їх розуміння спільнотою.
Такого масштабу й характеру бачення та розуміння мають формуватися протягом усього життя людини. Тоді й тільки тоді ми не будемо свідками таких дивацтв, коли не тільки політики, державні діячі, а й відомі науковці говорять, що "національна ідея в Україні ще не сформувалася", що "в Україні національна ідея не спрацювала" або що "ми не знаємо, яку державу будуємо" тощо.
Наукою, яка обрала об'єктом своїх досліджень народ України, його самопізнання й самотворення, має стати українознавство. Формула "має" вжита тому, що саме українознавство вперше в українській науці формує знання про народ, природу й державу України в їх органічній єдності та взаємодії на синтезованому рівні: досліджує й розкриває феномен українства, закономірності, досвід та уроки його етно-, націє- державотворення, матеріального й духовного життя, розвитку етнічної території.
Спираючись на значний доробок галузевих наук (україністики), українознавство піднімаєпроцес самопізнання й самотворення українського народу, розуміння ним своєї історичної місії на новий - більш високий рівень.
На засадах глибокого аналізу й синтезу знань українознавство постає як цілісна система науки, освіти та виховання й ставить завдання, як це й зафіксовано в освітній програмі "Українознавство":
а) виявити досвід поколінь, історичні уроки розвитку етнонації, української природи, мови, культури, людини, держави;
б) сприяти аналізові тенденцій, закономірностей, причин та наслідків розвитку й проблем сучасності;
в) формувати питомі риси громадян;
г) готувати покоління до самостійного життєвого вибору шляху та перспектив..., пізнання, самопізнання, творення й самотворення особистості, схильної й спроможної бути в гармонії з іншими людьми, з довкіллям, власним "я" (внутрішнім світом), поєднувати особисті інтереси з громадськими, національно-державними й загальнолюдськими;
д)
Loading...

 
 

Цікаве