WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

журналах та монографіях з питань розвитку освіти та виховання в Україні.
Розбіжність поглядів, які тут подаються (і які нерідко видаються як нові підходи, концепції та парадигми), у головному зводяться до спроб розчленувати освіту й виховання як ціле на їх складові зі "своєю" внутрішньою логікою та аргументацією.
При цьому враз забуваємо про концептуальну заданість і спрямування освіти й виховання в їх першому сутнісному вимірі. І починаються дискусії, якими ж мають бути освіта та виховання: національними чи громадянськими, для держави, спільноти чи для окремо взятої людини, що має бути головним, освіта чи виховання і т. п. Тобто при визначенні змісту освіти та виховання вирішальними стають не природо-історичні фактори тяглості людського життя, а соціально-економічні, ідеологічні та політичні чинники в їх конкретно-історичному зрізі. За таких обставин саме вони починають виступати як домінанти, і не лише при визначенні змісту й характеру освіти та виховання, а й самої ідеї нації, народу, В цьому, зокрема, слід шукати й пояснення тим заявам, які останнім часом робляться нашими політичними й державними провідниками, науковцями про те, що основою української національної ідеї має стати певний ідеологічний і політичний вибір, зокрема, рух до європейської спільноти.
І нерідко, як у нас буває, й наука, педагогічна зокрема, задля реалізації цієї "визначальної мети", а відтак "й розвитку України ( не більше, не менше - Л.Т.) як добробутної й незалежної держави", обґрунтовує підпорядкування "практичних дій в усіх (?) сферах суспільної життєдіяльності...".
Не виняток тут й освіта та виховання. Через них, говорять прибічники такого підходу, маємо утвердитись в європейському виборі й "вибудувати свій інтелектуальний дім за європейськими стандартами". Дивна якась логіка ...Як можна називати "інтелектуальний дім" своїм, якщо він буде скроєний та збудований за європейськими зразками ?
Не відкидаючи в принципі єднання з європейством, як і з іншими народами, в розв'язанні економічних, політичних, культурологічних завдань, загальноцивілізаційних питань розвитку, усе ж підійдемо до проблеми з іншого боку.
Якщо рух до єднання з європейством складає основу національної ідеї й, відповідно, серцевину освіти та виховання, то в чому ж тоді сенс нашого етнонаціонального буття? За такою ж логікою виходить, що рух до Європи і має бути головною метою нашого розвитку й смислом буття народу. Та уявімо тільки на хвилинку (як говориться, не дай Боже), що європейців немає! Рух до кого й до чого ж тоді визначав би нашу "самобутню" сутність? Бо є ж і "не-Європа"!
Забули ми, а може й не читали, поради філософів від Сократа до Г.Сковороди, а від того до М.Хайдеггера, які пропонували шукати смисл буття людини (народу) не десь, не поза ними, а в самій людині (народі), як власній скритій їх сутності. Стверджуючи, що наша присутність у цьому світі може бути тільки нашою присутністю, М.Хайдеггер, зокрема, попереджав і про існування загрози, що в "нашому" з часом може все більше з'являтись "не нашого" у вигляді якостей, властивостей якихось "абстрактних людей" і не тільки через те, що людині внутрішнє притаманно "робити як люди", а й внаслідок зовнішньої інвазії уже людей досить конкретних.
І тоді стається так, що вже не природа, а ці люди починають визначати напрямки й диктувати "принципи" розвитку, підносячи свої культурологічні візії та соціальні інтереси над усе, розділяючи народи на історичні й "неісторичні", на бідних і багатих, на цивілізованих і "нецивілізованих", проводячи між ними на свій розсуд "вісі добра та зла" тощо. Не складно уявити, куди може привести така "благочинність" не лише окремі народи, а й все людство.
Кожен народ, як і кожна людина, перебуває в постійній взаємодії з довкіллям, світом природи, речей і людей. Але народ, як і окрема людина, ніколи не був лише сумою певних якостей і властивостей, котрі породжувались сферами взаємодії й взаємовпливів, як-от: економічних, ідеологічних, політичних, культурологічних тощо. Він, як і окрема людина, завжди є чимось більшим суми всіх його складових та якостей не лише тому, що ми поки про них не все знаємо, і не лише тому, що народ далеко ще не повною мірою себе розкрив у тій чи іншій сфері, галузі діяльності, а головним чином тому, що у нього є вже великий досвід прояву власної цілісності, яка існує незалежно від характеру тієї чи іншої взаємодії. Остання лише розвиває цю цілісність. Мірою ж дійсної присутності в Світі чи то людини, чи народу є час, який відміряла їм Природа і в який вмістила їх власний світ.
Тут знову вдамося до образу: звернімося до популярної тепер на телебаченні інтелектуальної гри "Слабка ланка", де для гравців наперед відміряють час і суму грошей, які, спираючись на свій інтелект, вони можуть заробити, але не більше. А ось менше - те вже залежить від рівня інтелекту гравців.
На жаль, наш годинник уже давно включений. І тепер можна тільки здогадуватись, які "суми" нами вже втрачено. І все ж не жалкувати нам пристало, а якомога швидше й надійніше подбати про інтелект, щоб далі рухатись відповідно до природних вимірів нашого часу.
Чи обдарує ж буття в майбутньому своїм багатством наше існування - не у всьому залежить від нас. Але від нас і тільки від нас залежить прийняти й зберегти те, що уже відкрилось і те, що маємо відкрити відносно власної присутності в цьому світі.
Незаперечне, що сутність буття нашого народу не може розглядатись і бути адекватно усвідомленою за межами його присутності, яку можна уявити як хайдеггерівську "повну можливостей пустоту". Те ж , як наповнити ЇЇ, а значить і здійснитись у межах, передбачених Природою, залежить головним чином від нас і, в першу чергу, від характеру й змісту нашої освіти та виховання.
Не тільки з власної вини так сталося, що в нашій присутності нині так відчутне "не наше". Майже чотири століття в українського народу формували якості, властивості, риси якихось вже надто неконкретних, "абстрактних" людей: спочатку не то малоросів, не то хохлів, а з часом представників "нової спільності людей" інтернаціонального змісту. Подібне щось і тепер пропонується сучасними глобалізаторами.
І хоч реальне життя довело всю марність спроб штучного творення чогось на зразок "універсальної нації", та не можна не помітити, що в деформації природного стану українського народу творці інтернаціоналістської ідеологеми й сучасних глобалістичних візій досягли "помітних результатів". Ми і в другому десятилітті своєї незалежності продовжуємо шукати "раціональне зерно" власної ідеї за межами свого народу і його країни, хочемо творити свій "інтелектуальний дім" за "стандартами" інших народів і спільнот. Адля певності переконуємо себе, що саме вони (стандарти) й складають загальнолюдські цінності.
Погодитись з таким підходом і розумінням не можна. Бо життя народу, як і окремої людини, то унікальна річ, що не піддається ніяким стандартуванням.
Дійсні ж орієнтири для визначення магістралей нашої духовності закладені в поняттях сутності й особливостей розвитку життя розумного на планеті Земля й підтверджені досвідом усіх народів і поколінь.
Цей досвід і дозволив трансформувати їх у визначальні принципи життєдіяльності. Вони і тільки вони мають бути покладені на етнонаціонапьне й соціально-особистісне
Loading...

 
 

Цікаве