WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат

Українознавство в розвитку національної освіти та виховання - Реферат


Реферат
не тему:
Українознавство в розвитку національної освіти та виховання
Те, якими мають бути освіта та виховання, завжди хвилювало людей. І це можна зрозуміти. Бо в невпинному русі по шляху розвитку й самовдосконалення людство не винайшло інших більш універсальних і в той же час конкретних засобів щодо усвідомлення й реалізації своїх природо-соціальних інтересів, незалежно від того стосується це цілого народу в його історичному покликанні, певного покоління чи окремої людини в їх часово-просторовій сутності.
Саме освіта та виховання як фантастична машина часу дозволяють людям у відносно короткий термін стати причетними до найвіддаленіших (і не лише в минулому) періодів, епох, народів і поколінь, побачити й усвідомити їхнє природне й соціальне підґрунтя, співставити основні ідеї розвитку й засоби реалізації, зрозуміти не тільки те, як усе відбувалося, а й те, як могло б чи не повинно було бути, і в такому висвітленні побачити мету й засоби того, що робиться сучасниками.
Отже, твориться реальна можливість поєднати в єдине ціле минуле, сучасне й майбутнє на шляху руху народу до свого історичного призначення.
Освіта й виховання постають як інтегруюче-акумулюючі й одночасно генеруючі засоби природо-соціального досвіду. Вони є необхідною передумовою творення й розвитку науки, яка досліджує закони розвитку, допомагає усвідомити методологію людського поступу. І те, що освіта й виховання адекватно реагують на всі зміни в бутті людей, має об'єктивний характер. Як і саме життя людей, вони не можуть перебувати в статиці. Але це не означає, що тут усякий раз мова йде про принципово нові підходи в їх побудові.
Освіта й виховання завжди постають у трьох визначальних вимірах:
перший - відтворює природо-історичне покликання людини розумної на Землі, формує досвід та уроки його здійснення;
другий - розкриває особливості та передає форми його етнонаціонального прояву;
третій - відображає специфіку його конкретно-історичних трансформацій на рівні певного соціуму й окремо взятої людини.
Немає особливої потреби доводити, наскільки важливо в забезпеченні неперервності історичного процесу, в усвідомленні та реалізації людьми (народами) свого історичного покликання домагатись єдності в розумінні сутності освіти та виховання в усіх зазначених вимірах.
Та, на жаль, у силу ряду причин і, перш за все, суб'єктивних чинників, зробити це вдається далеко не завжди.
Якщо погляди людей на зміст першого сутнісного виміру освіти та виховання відносно стабільні в своєму розвитку (головні зусилля тут зосереджуються переважно на розв'язанні проблеми сенсу й форм
розвитку життя розумного на Землі), то на те, яким має бути зміст другого й, особливо, третього вимірів часто змінюються. Більше того, в останньому шляхи розвитку та засоби розв'язання завдань освіти та виховання нерідко обираються такими, що починають суперечити першому та другому сутнісним вимірам і тоді це призводить до кризи всієї системи освіти та виховання.
Спираючись на віковічний досвід, людство тепер з'ясувало принаймні головні підвалини освіти та виховання, на яких тільки й може реалізуватись розумне життя, коли воно мислиться в перспективі.
Вони визначали й неодмінно будуть визначати розвиток духовної сфери як всепланетарного явища й, зокрема, освіти та виховання, науки, філософії, мистецтва, літератури, релігії діяли й діють у них через систему духовних орієнтирів як-от: Закону Божого, ідеалів, кодексу співжиття общини, морального кодексу, ставлення до природи, образів літератури й мистецтва тощо.
Серед принципів, які тепер сприймаються як аксіоматичні, можна виділити:
- тільки знання можуть допомогти людям розв'язати весь комплекс протиріч їхнього буття;
- на Землі тільки людина наділена здатністю пізнання законів розвитку Природи, а тому зобов'язана не лише розвивати цю здатність, а й творити своє життя та забезпечувати розвиток довкілля за цими законами, не порушуючи логіки творчості Природи;
- мірою людського поступу, самого буття людей є досвід взаємодії їх з Природою та забезпечення власного життя. Визначальними ж засобами історичного поступу людства мають бути любов, справедливість, доброчинність і краса творення. Людина покликана в цей світ творити добро, а не зло;
- життя розумне несумісне з вбивствами, нищенням і руйнуванням живої й "неживої" Природи. Найвищим його обов'язком є оберігати довкілля в усьому багатоманітті, цілісності й повноті, сприяти його розвитку і як основи власного існування;
- неодмінною умовою людського сходження по цьому шляху є свобода вибору, освіта й виховання (самоудосконалення). Насилля, незалежно в яких формах воно здійснюється, на рівні особи чи спільноти (фізичне, економічне, духовне), є лихом для людства й гніздиться воно в неуцтві. Обмежена людина не стане духовно багатою й не буде діяти адекватно;
- тільки переконання у своїй історичній доцільності й самодостатності може вести людину, народ, людство по життю;
- мірилом людської сутності є творча праця, яка є й завжди буде найвищою цінністю. Творчість людей, як і Природи, є основою еволюції, єдиним засобом адаптації й очищення людського буття від всілякого бруду, побічних продуктів розвитку;
- як взаємодія в Природі, співробітництво між людьми на основі довіри - не тільки єдиний розумний спосіб співжиття, а й самого існування людей у часі і просторі. Самість, корисливість, егоїзм противні людській природі;
- самим оптимальним у людській спільноті, як і в Природі, є принцип рівних можливостей. Будь-яка нерівність між людьми, спільнотами, державами веде до порушення гармонії розвитку, ставить під загрозу не лише існування людства, а й довкілля;
- у людині, як і в Природі, закладені початки необмежених можливостей, які можуть бути використані як в інтересах розумного життя, так і проти нього. Необхідно постійно вивчати й розвивати людські можливості у їх життєстверджуючому значенні;
- і тому людська свідомість і доброчинність творення мають бути предметом першочергової й головної турботи школи;
- освіта й виховання повинні сприяти якомога більш цілісному, системному сприяти пізнанню й розкриттю життєстверджуючих можливостей людини.
Тепер серед мислячих людей, напевне, не знайти таких, хто стане заперечувати аргументованість цих визначальних принципів освіти та виховання. Об'єктивна природа їх підтверджується всім попереднім досвідом людства.
За таких обставин здавалося б, що може бути розумнішим, як спрямувати зусилля світової спільноти на їх реалізацію. Та саме на етапі реалізації такої методологічної візії й виникає більшість проблем і протиріч. Головним же підґрунтям їх виступає неузгодженість розвитку освіти та виховання в названих вимірах, коли їх логіка порушується суперечністю природо-історичного, етнонаціонального, соціального й особистісного в людях. І як наслідок, розв'язання освітньо-виховних проблем починає нагадувати щось на зразок куцої ковдри, якою хочемовкрити свого уже майже дорослого школяра. Ковдра, з-під якої все більше виглядають його різні частини тіла. І замість того, щоб придбати (створити) нову ковдру, ми намагаємося перетягувати стару з однієї частини тіла на іншу.
У справедливості такого порівняння можна переконатись, читаючи публікації в наших газетах, наукових
Loading...

 
 

Цікаве