WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в дію - Реферат

Українознавство в дію - Реферат

XVII - XVIII ст. звучав як супротив освіченого духовного начала апофезованого Києва, ідейної столиці України, грубому і брутально владному наступу Третього Риму - Москви - ідеологеми, згідно з якою вона розглядалась як Третій Рим, а Четвертому не бути.
Нагальною потребою для України нині е розробка державної ідеології на українознавчих засадах. Український історик Я.Дашкевич, зокрема, пропонує такі концептуальні засади ЇЇ творення: а) ідеологію слід будувати з використанням українських суспільно-політичних традицій, враховуючи при цьому сучасну стадію розвитку української нації та не привабливий стан держави, з метою накреслення перспективи подальшого націєтворення і державного будівництва; б) ідеологічна концепція має ґрунтуватися на світовому рівні ідеєтворчих процесів, що мають за собою довготривалі й різносторонні та різнорейкові шляхи історичного розвитку. Відповідати цьому світовому рівню має джерельна база сучасної української ідеології; в) новочасна українська ідеологія повинна мати активно наступальний характер, а не захисний чи оборонний, стосовно до ідеологій, ворожих українству, або таких, що взагалі ігнорують його існування в ім'я власних шовіністично-імперських та глобалістичних інтересів.
Цікаві висловлювання відомих поборників національного самовизначення народів наводить український політолог О.Бочковський. Чеський історик і будівничий модерної чеської нації Ф.Палацький, зокрема, розглядав право народів на національне самовизначення як істинне право природи. Жоден народ на землі, на його думку, не має права вимагати, щоб задля його користі приніс себе в жертву сусід; жоден сусід не зобов'язаний відцуратися або пожертвувати себе для добра свого сусіда. Природа не знає жодних панівних народів або народів-наймитів. "Архітектор чистої людяності хрещений батько націології німецький філософ Й.Гердер вважав, що найприродніша держава - це один народ з однією національною вдачею, що зберігається в ньому впродовж багатьох тисячоліть, бо народ - така ж природна рослина, як і родина, тільки має більше розгалужень. Виходячи з цього, він передбачав, що держави, з національного боку змішані, розпадуться, і що ідеал всесвітньої людяності здійсниться в національних державах.
У сучасному світі перетворення будь-якого народу в націю й облаштування нею життя у власній державі є необхідною умовою його повнокровного існування, самопізнання та творчої самореалізації. Ми, українці, керуючись цією вимогою сучасного цивілізаційного розвитку, незважаючи на наявність елементів корумпованості, олігархізму, клановості, бюрократизму, зросійщення, що тією чи іншою мірою проявили себе в процесі державотворення, маємо, незважаючи ні на які труднощі, цілеспрямовано будувати національну Українську державу на демократичних засадах європейського зразка, де носієм національної ідеї й єдиним джерелом влади є український народ, що як державотворчий етнос має господарювати на власних етнічних теренах, керуючись міжнародними нормами.
Головне, як показала практика сучасного українського державотворення, не втрачати власного національного "Я", гідності й честі, проявляти високу обізнаність, винахідницьку кмітливість та дипломатичний хист при проведенні внутрішньої і зовнішньої політики держави, а також здоровий глузд і наполегливість при захисті національних інтересів.
Українською елітою, що нині формується, набирається політичного досвіду й омолоджується, зроблено історичні кроки на тернистому шляху до утвердження України як суверенної держави. Історичними віхами на цьому шляху, безперечно, є прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), підтвердження Акта про незалежність України на Всенародному референдумі (1 грудня 1991 р.), завдяки якому Україна отримала широке міжнародне визнання, а також прийняття Конституції України у 1996 році. Додамо до цього укладення Україною договорів про дружбу, співробітництво і партнерство зі всіма державами-сусідами і багатьма країнами далекого зарубіжжя.
Нарешті, на дванадцятому році розбудови Української держави, політичне керівництво країни, державні органи в центрі і на місцях, виходячи з волевиявлення народу, взяло чітку і пріоритетну орієнтацію на інтеграцію України в Європейський Союз (ЄС), спочатку як асоційованого, а згодом і повноправного члена в ньому. Ця політика нині розглядається як основа стратегії економічного й соціального розвитку на найближче десятиліття та більш віддалену перспективу. Це доленосний політичний вибір, який Україна вистраждала, перебуваючи на геополітичному перехресті євроатлантичної, євроазійської та мусульманської цивілізацій й долаючи з їх боку політичний, економічний та психологічний тиск. Адже тільки інтегрувавшись у цивілізовану Європу, що має давні історичні традиції національного розвитку, Україна збереже власну національну самобутність і зможе побудувати суверенну державу.
Цей історичний вибір зроблено Україною з урахуванням глобальних тенденцій переходу від гегемонії однієї наддержави над світовою спільнотою до багатополюсного (поліцентричного) світового співтовариства, де основою взаємодії держав насамперед їх економік має стати регіональна інтеграція. Очікуваний вступ України до ЄС, безперечно, має стати потужним стимулом і каталізатором відповідних соціально-економічних та політичних змін. Цій стратегічній меті - європейська інтеграція України, мають бути підпорядковані розвиток та поглиблення взаємовигідних відносин з Росією і США - стратегічними партнерами, а також співробітництво з державами-сусідами, країнами СНД й країнами інших регіонів світу. Україна має стати активною учасницею вдосконалення світового цивілізаційного процесу, зокрема, не давати йому впадати в застій та наступну стагнацію. Це їй по силах як великій державі в центрі континенту, гаранту стабільності в Європі і світі.
Отже, нині з'явилась історична можливість ліквідувати головне гальмо, що перешкоджає вступу України до ЄС й розробити глибоко аргументовану і послідовну державну політику в духовно-культурній сфері на українознавчих засадах, спрямовану на національне відродження України, повернення українського народу до своїх споконвічних коренів і традицій, які протягом багатьох століть формували українську душу, ментальність українців та їх національну самосвідомість. Пам'ятаймо шевченкове попередження:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
То ж введемо українознавство в дію, повсякденну практику національного державотворення, систему освіти і патріотичного виховання, у сферу науково-просвітницької діяльності серед різних верств населення. Не дамо себе ошукати різного роду невігласам, спритним ділкам, популістам, політиканам, новоявленим пророкам, візьмемо справу націєтворення і державного будівництва у власні руки й вперто будемо йти до кінцевоїмети - побудови Соборної України.
Loading...

 
 

Цікаве