WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в дію - Реферат

Українознавство в дію - Реферат

і правил міжнародного життя. Тільки в такому випадку вони займуть належні їм ніші серед інших націй і народів світу.
Український народ, що став на шлях національного самовизначення ще в ранньому середньовіччі як і інші народи Європи, і по праву входить до когорти найдавніших націй світу, має посісти як державотворчий етнос чільне місце тільки в йому належній ніші серед інших народів і націй світу, тісний взаємозв'язок, гармонійна сув'язь яких і виступає як світова цивілізація. Тому українському народу немає потреби жертвувати собою, своїм неповторним національним "Я" на догоду жменьці "нових українців", що, як це вже було в радянські часи, знову тягнуть його у "світле майбутнє" за рахунок духовного спустошення, очищення української душі від його історико-культурної спадщини, цебто намагаються будувати Українську державу без українців.
Складається враження, що ініціатори деідеологізації розглядають її не як тимчасове явище, введене як певний тактичний хід у перехідний період, а як деідеологізацію взагалі, хоч, думається, добре розуміють, що існування будь-якої держави чи людської спільноти без ідеології або певних ідеологічних конструкцій різних рівнів і рангів немислиме. Бо чим пояснити тоді відсутність всебічно розробленої концепції націєтворення, ідеологічного та психологічного забезпечення побудови національної держави на українознавчих засадах. Граючись у такі безвідповідальні політичні ігри, врешті можна втратити державу.
Відсутність послідовної, виваженої й науково обґрунтованої політики держави в духовно-культурній сфері свідчить про живучість в українському суспільстві збанкрутілих ідеологічних догм радянської доби, імперського мислення у частини російськомовного населення, якому протягом століть прищеплювали малоросійство, комплекс меншовартості, хохляцтво, рабську покору, споживацьку психологію, яка не сприймає всерйоз незалежності України. Тут немає нічого дивного. Адже Україна протягом століть перебувала у складі Литви, Польщі, Російської та Австро-Угорської імперій. Тому історики і політологи цих країн зображували український народ як меншовартісний.
Український історик М.Юрій звертає увагу на те, що радянський режим не був зацікавлений у самоідентифікації і самовизначенні українського народу. Панівною доктриною в колишньому Союзі було творення "нової історичної спільності - радянського народу" і "злиття націй і народів" на шляху до світлого майбутнього - комунізму. До того ж класовий підхід заперечував національну самобутність кожного народу і все, що сприяло збереженню етнонаціональних особливостей, вважалось ворожим і засуджувалось. Безкомпромісна боротьба режиму проти так званого "українського буржуазного націоналізму" породила загрозу втрати українським народом свого самоусвідомленого "Я". Дослідження етногенезу, етнічної історії та менталітету українського народу взагалі були під забороною і практично не проводились.
Та обнадіює інше: нині важко знайти в Україні кого-небудь із мислячих людей, хто б заперечував значення ідеології в суспільному житті, а у Верховній Раді все гучніше лунає вимога негайно приступити до розробки державної ідеології. І дійсно, на думку українського політолога Р.Кіся, Україна не може весь час балансувати на грані двох світів - євроатлантичного та євразійського, тобто перебувати у цивілізаційному міжсвітті і бути лише епіфеноменом одного чи іншого світу. Вона повинна вибудовувати власний життєдайний світ, як це зробили цивілізовані народи Західної Європи, японці, чілійці тощо.
Візьмемо до уваги, Україна, як інші країни СНД є учасницею процесу глобалізації, провідником якого у сучасному світі були і залишаються США. Український економіст і політолог А.Гальчинський вказує на негативні наслідки здійснення глобалістичної політики в Україні за американськими стандартами, коли рух вперед за завчасно заданою траєкторією, нав'язаними українському суспільству зовні схемами і моделями призводить до його денаціоналізації та інтелектуальної деградації. Спричинює це ринковий фундаменталізм, що є по суті ідеологічною основою глобалізації. Поширення суто ринкових принципів поведінки на всі без винятку сфери, сегменти українського життя при одночасному відторгненні будь-яких фундаментальних морально-етичних, національних і духовних цінностей й підміна їх принципами суто ринкової доцільності, як і слід було очікувати, перетворює Україну в космополітичну, віртуальну державу. Цим самим втрачається основний стимул до саморозвитку української нації, відродження глибинного українства та облаштування його повнокровного національного буття у власній державі. До того ж, багатовікове нав'язування українцям невластивих їм способів і форм господарювання та духовно-культурного життя, ідеологічних схем, політичних режимів, соціальних моделей тощо, як переконливо засвідчує історія, ніколи не давало бажаного результату.
З іншого боку, Росія будь-якою ціною намагається утримати Україну в своїх цупких обіймах, підштовхуючи її до членства в ЄврАзЕС, що неминуча призведе до її поглинання і небуття в євразійському етнічному котлі. Адже нині Росія намагається відновити своє панівне становище на пострадянському просторі, думається, у формі третьої євразійської імперії, що йде на зміну царській та радянській.
З цього приводу А. Гальчинський наводить антиукраїнські висловлення в російській пресі, для якої все більше стає загальноприйнятою нормою пихате поштурхування української історії й культури, приниження й заперечення української етноідентичності. У ній, зокрема, наголошується: "національне мислячі російські люди зобов'язані заради майбутнього російського народу будь-що не визнавати прав на існування держави "Україна", "українського народу" і "української мови", історія не знає ні того, ні другого, ні третього, його і не існує. Це фетиш, створений ідеологією наших ворогів". "Нинішні кордони Російської федерації, - безапеляційно заявляє російський політолог А.Ципко, - не можуть бути визнаними недоторканими і тому, що вони стримують становлення російської нації". Як бачимо, висловлювання в дусі горезвісного валуєвського указу, прийнятого ще за царату у XIX ст. Звертає на себе увагу поворот російського мислення від так званого "інтернаціонального" до національного в імперському великодержавному дусі. Наштовхує також на цю думку відсутність будь-якої реакції у Білокаменній на ці ідеологічні фальсифікації, внаслідок чого подібні антиукраїнські пасквілі сприймаються як належне.
Як Україні реагувати на ці виклики історії, перебуваючи на геополітичному перехресті євроатлантичної, євроазійської та мусульманської цивілізацій. Українська ідеологія пройшла довгий тернистий тисячолітній шлях від афористичних формул до формулювання чітких ідеологем та творення великих трактатів під впливом європейських та світових течій у всі часи. Як підкреслює український політолог Р. Кісь, стародавня ідеологема "Київ - другий Єрусалим" - це той ідеологічний згусток, який спочатку протистоявасиміляції українства Візантією, а кілька століть пізніше, у
Loading...

 
 

Цікаве