WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в дію - Реферат

Українознавство в дію - Реферат


Реферат
не тему:
Українознавство в дію
Чи зобов'язаний український народ, облаштовуючи своє життя у власній державі, мати в якості основної науки українську метафізику у формі українознавства, предметом якого є творення цілісного знання про Україну, український етнос, народ, націю, державу, їх долю та історичну місію шляхом інтегрування досягнень спеціальних наук в одне ціле, як нове знання. До завдань українознавства слід віднести спонукання вітчизняних вчених до ліквідації так званих "білих плям" в історії України й наштовхувати на вивчення нагальних проблем, що виникають на стиках наук та в практиці націєтворення і державного будівництва.
Отже, сучасне українознавство, виступаючи як основна смислотворча поєднуюча наука і водночас як сукупність спеціальних наук, спроможна організувати комплексні українознавчі дослідження, спрямовані на вирішення доленосного завдання: всебічне вивчення історії України, етногенезу, етнічної історії та менталітету українського народу, його державності на різних етапах історичного розвитку. Це дасть можливість розробити державну ідеологію, яка б усунула можливість втягування України у міжнародні військові конфлікти, звела нанівець потенційну загрозу виникнення міжетнічних конфліктів при існуванні різних поглядів щодо шляхів і методів вирішення етнополітичних проблем, успадкованих Україною і тих, що виникли після проголошення її незалежності, а також забезпечила стабільний розвиток держави, еволюційне вирішення внутрішніх і зовнішньополітичних проблем.
Усе це має слугувати головній меті: підпорядкування українського інтелекту духовним витокам та забезпеченню їх вираження в національній самосвідомості громадян України, формування в них державницького мислення через осягнення ними української національної ідеї у всіх її вимірах (аспектах): політико-правовий, історико-культурологічний, морально-естетичний, соціально-економічний та філософсько-ідеологічний. Йдеться по суті про виховання глибоко віруючої, інтелектуально розвинутої та ідейно переконаної української людини з державницьким мисленням.
Це не так просто зробити, як здається на перший погляд. Французький теософ Е.Шюре ще на початку XX століття звертав увагу на складність вирішення цієї проблеми. Як найбільшим злом, з його точки зору, слід визнати те, що релігія і наука виступають як дві ворожі сили, не поєднані між собою. Зло це тим більш пагубне, що воно іде зверху, непомітно, але нездоланно просочується у всі уми, як тонка отрута, що вдихається разом з повітрям, а між тим, кожний гріх думки неминуче перетворюється у своєму результаті в душевне зло, а отже, і в зло суспільне. Спробуємо стисло відповісти на це питання.
Суттєвою ознакою людини, яка відділяє її від тваринного світу і, якщо вона не ототожнює себе зі своїм матеріальним тілом, є її природна схильність до духовного самовдосконалення. Осмислення нею завдяки цьому сенсу життя надає їй сили бути впевненою в самій собі, переборювати жорстокі випробування, всілякі життєві труднощі і страждання й творчо самореалізуватись у складних умовах сьогодення.
Природна схильність до духовного зростання виявляється насамперед у прагненні індивіда отримати відповідь на сакраментальні питання: "хто Я", "звідки", "якого роду", "для чого прийшов у цей світ!"тощо. Адже вільна людина сама зобов'язана забезпечувати своє існування, сама має зважуватися на ті чи інші вчинки й відповідати за них, творячи власний світ, як окремий індивід і спільно у співпраці з іншими людьми. Для цього необхідно власне пізнання, яке допомагає свідомо орієнтуватись при попаданні в складні життєві ситуації. Запитувати - це чогось не знати, знати про власне незнання, що врешті означає намагання збільшити своє знання.
Хто наважився задати сам собі ці і подібні питання, тому можуть прояснитись смисл і значення метафізики, езотеричного вчення. Теологи і теософи в різні часи створили науку самопізнання, яка відкриває шлях до пізнання Бога, світу та місця людини в ньому. На їх думку, досягається це завдяки веденню праведного життя, очищення душі від невідання, егоїзму, матеріальних уподобань і спокус та водночас наповнення її любов'ю до Бога і всього сущого. Через безмежну віру до Бога і вселенську любов та рефлексію в момент інтуїтивного осяяння людина безпосередньо пізнає божественне життя, інші світи, єдність усього сущого, живу істину і живе нею. Така людина є людиною духовною.
Ще у XVIII ст. український філософ Г.Сковорода запропонував етичну систему виховання духовної ("вибраної") української людини, чистої серцем і душею, що живе в непорочності і невинності на відміну від "юрби", яка живе лише в сфері матеріальних інтересів, послуговуючись "шлунково-черевною філософією". Як зазначає літературознавець В.Шевчук, подвижниками, провідниками української національної ідеї ставали справді вибрані люди, які, як наприклад, Г.Сковорода, будучи живим втіленням духовної істини несли її в народ. Ідея "Духовного дому" М.Козачинського і сковородинська ідея Горньої (духовної) республіки прокладала шлях до народження української інтелігенції, яка почала вивчати і осмислювати власну історію, творити національну освіту, культуру і мистецтво, впроваджувати різні засоби просвітницької діяльності серед народу, що давало змогу українській нації залишатися самою собою і розвиватися навіть за умови втрати Україною державного статусу.
Духовність людини найяскравіше виявляється в її національній самосвідомості та ідейній переконаності. Взірцем у духовному вимірі для всіх українців є наш пророк Т.Шевченко, який у своєму "Кобзарі" вказує їм вихід із тьми рабства до сонця "тихого раю". Ось чому "Кобзар" став зразком всеохоплюючого втілення української національної ідеї і дороговказом для нашого народу на всі часи.
Німецький філософ Г. Гегель у свій час жалкував за втратою метафізикою провідних позицій у житті людського суспільства, шануючи її як святиню. Людський розум у цей час був зосереджений на розвитку власного логічного інтелекту з метою його широкого використання в дослідженні природи та людської спільноти. І дійсно, новітні досягнення науки і техніки змінили світ, без них сучасне людство навряд чи могло б вижити. Сп'яніла від величезної маси відкриттів у фізичному світі та їх втілення у винаходи матеріалістична наука перетворила світ душі в абстракцію і тим самим обмежила свої можливості в пізнанні істинного трансцендентного буття та сенсу життя людини. Оголошується при цьому "подолання метафізики", проголошується наступ постметафізичного віку.
Проте не так склалось, як гадалось. Сьогодні ми є свідками кризи інтелекту, який, по суті, не веде до пізнання істини, а є лише її відображенням у формі логічних понять і конструкцій. У результаті маємо не пізнання онтологічного буття, а те, що людина як суб'єкт довільно вбачає в об'єкті пізнання з метою його використання у власних інтересах.
Індійський мислитель Шрі Ауробіндо з цього приводу зазначає: "Коли я міг ясно бачити, що те, що говорить інтелект, може бути івірно, і невірно, що
Loading...

 
 

Цікаве