WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Семен Палій - славетний козацький сотник - Реферат

Семен Палій - славетний козацький сотник - Реферат


Реферат на тему:
СЕМЕН ПАЛІЙ -
славетний козацький сотник
Ймовірно, що Семен Палій народився десь у 30-40-х роках XVII ст. в невеличкому містечку Борзни, що на Чернігівщині, у міщанській родині середнього статку. Під час визвольних змагань українського народу його батько Пилип записався козаком Ніжинського полку. Є відомості, що ще 1692 року у Борзні проживала старенька мати Палія, а також брат Федір. Його рідну сестру забрали у ясир і вже у татарському полоні вона змушена була вийти заміж за турецького мурзу. До цього часу залишається не виясненим питання про те, яким же було справжнє прізвище Семена Пилиповича, який отримав прізвисько "Палій" підчас перебування на Запорозькій Січі (куди він перебрався наприкінці 70-х років після смерті першої дружини). Історики дискутують чи справді він походив з української православної родини Гурків, яка також проживала у Борзні. Відкритим залишається питання і про те, чи навчався майбутній козацький полковник у Києво-Могилянській колеґії.
Як би там не було, але після відносно спокійного козакування на Чернігівщині (Семен, як і його батько, був внесений до реєстру Ніжинського полку) запорозька вольниця повністю захопила Палія. Тут завдяки своїй природній мудрості, розважливому характеру та військовим здібностям він висувається у перші ряди кошової старшини. Восени 1683 року С. Палій вже очолює один із загонів запорожців, що допомагав королю Яну III Собеському розгромити турецькі війська у післявіденському поході польської армії до Угорщини. Про значимість цієї допомоги говорив в одному з своїх листів Ян III, називаючи С. Палія "віденським богатирем".
Повертаючись з походу Палій разом з своїми козаками вирішив не йти до Січі, а залишитися на Правобережній Україні, яка після довголітніх війн перетворилася в зруйнований край. Влітку 1684 рокуС. Палій зупинився біля Немирова, що був резиденцією правобережного українського гетьмана Андрія Могили. Однак Палій не бажає виконувати накази Могили, більш того, він навіть намагається змістити його з посади. Це йому не вдається і він повертається на Запоріжжя. Але через деякий час, восени того ж року, вже з більшою кількістю козаків, Палій знову з'являється на Правобережжі. З цього часу починається активна діяльність полковника, яка мала не лише військовий, але й державотворчий та колонізаційний характер.
Заходи українського полковника, що мали на меті відродження зруйнованого краю і захист його від турецько-татарських нападів підтримувались королівським урядом, який видав С.Палію, а також полковникам Самійлу Івановичу (Самусю), Андрію Абазину та Захарію Іскрі привілеї, що узаконювали певні військово-адміністративні права козацької старшини на території Київщини та Брацлавщини. Стародавні "права та вольності"
Війська Запорозького підтверджувалися також постановою вального сейму від 16 лютого 1685 року. Вже 25 серпня того ж року С.Палій, перебуваючи у Білій Церкві, видав універсал, в якому сповіщав всіх (і, особливо, купців), хто проїжджав територією Білоцерківського полку про введення ним мита на користь козацької адміністрації.
Невдовзі на Правобережжя потягнулися люди з Лівобережної України, молдавських та білоруських земель. Якщо у 1690 році у Фастові, який був обраний Палієм для своєї резиденції, було лише декілька сотень дворів, то через три роки їх нараховувалось вже близько 3-х тисяч. Протягом наступних років йшов поступовий процес відродження правобережних містечок і сіл, які швидко заселялися, зважаючи на захист правобережних козаків під керівництвом С.Палія. Місцева польська шляхта, яка також поверталася до "дідичних маєтків" скаржилася, починаючи з 1687 року на те, що козаки будують свою "удільну" державу і не зважають на польські закони.
Ще у 1688 році С. Палій вперше звертається до московського уряду з проханням об'єднати Правобережну і Лівобережну Україну в єдиній гетьманській державі під зверхністю царя. Однак, зважаючи на укладений між Польщею і Москвою в 1686 році "вічний мир", його ініціатива не була підтримана. 21 квітня 1690 року С.Палій звернувся з листом до Івана Мазепи, де повідомляв лівобережного гетьмана про вдалу битву з татарами під Білою Церквою, а також просив його посприяти в тому, щоб "через милість вашу у пресвітлих монархів.., аби прийнятий був". Отримавши відмову, з огляду на небажання царського Уряду порушувати московсько-польську угоду, правобережний полковник вирішив запевнити короля Яна III у своєму підданстві.
Завдяки таким заходам правобережного полковника, взаємини між ним і королівською владою, незважаючи на періодичні сутички з місцевою польською шляхтою, були досить стабільними. У червні 1692 року до Фастова прибула делегація київського стольника Кшиштофа Ласки, якому Палій також повідомив про свою прихильність до монарха Речі Посполитої. Саме тому, після 1692 року польські військові частини на Правобережній Україні діяли вже не так енергійно. Хоча вони і витіснили палієвих козаків з Полісся, але планований наступ на Фастів не відбувся.
Після допомоги військам І. Мазепи у відбитті нападу ханського гетьмана Петра Іваненка (лютий 1693 року), а також спільного з лівобережними полками походу на Кизикермен, С.Палій намагався відновити втрачені позиції, які були спричинені захопленням відділами регіментаря Бальцера Вільги значної території фастівського полку. Одночасно він знову вдається до дипломатичних заходів. У листі до Яна III Собеського від 16 травня С. Палій виправдовувався, що без дозволу короля ходив у похід з лівобережними полками, арґументуючи це існуванням "спільної і нерозривної монаршоїліґи" проти турків. Він сповіщав про вдалі дії правобережних козаків, прохав прийняти свого сотника Павла з татарським "язиком" і обіцяв для підтвердження своєї вірності королеві знову вступити у боротьбу з турецько-татарськими військами на подільських землях. "...Щоб не був випущений з ласки і опіки монаршої з полком моїм найпокірніше прошу", -писав Палій наприкінці листа.
Треба відзначити, що протягом останніх десятиліть XVII ст. правобережні козацькі полки брали участь майже у всіх військових походах, які проводила польська армія проти Османської імперії і залежних від неї країн. Крім того, європейська програма дій, вироблена країнами, що входили до антитурецької "Священної ліґи" (Річ Посполита, Австрія, Венеція, Ватикан і Московщина) передбачала самостійні військові походи українського козацтва проти турків і татар. Зважаючи на це, правобережні полки під керівництвом С. Палія близько десятка разів разом з лівобережними козаками здійснювали великі походи на турецькі володіння.
На початку 1694 р. поновлюється наступ польських військ на чолі з С.Яблоновським на Фастів. С. Палій вислав до короля своїх представників, прохаючи пояснення з якого приводу коронний гетьман здійснив на нього напад, адже він неодноразово складав присягу польському монарху. Можливо, що після цього звернення Ян III наказав припинити військові дії проти правобережних козаків, бо відділи регіментаря Б.Вільгивідступили з території Фастівщини на Полісся. Крім того, Палій уклав перемир'я з Вільгою і Яблоновським: "...Вимушений з ляхами з'їзджатися і учинити мир для того, щоб війська більше польські на мене не наступали".
У результаті примирення, коронні війська звільнили більшу частину фастівського полку, де знову розмістилися сотні С.Палія. Восени того ж року відділи правобережного полковника здійснили успішний похід на буджацьких татар. Повертаючись до своєї резиденції, Палій надіслав до білоцерківського коменданта "реляцію" з повідомленням про знищення семи татарських поселень. Крім того, він відправив до короля і коронного гетьмана декілька взятих у полон "язиків", яких супроводжували його козаки. Саме про них писав до короля, перебуваючи у Батурині польський посол К.Ісарович: "Пане милостивий, відаю, що у В. К. М. були двоє козаків у Жовкві від Палія, коли В. К. М. полював у полі і вони теж були в полі і кланялись В.К.М.; скоро їх гетьман коронний і каштелян краківський відправив до Палія. А як тільки прийшли, то і тієїж години послав їх до Мазепи в Батурин, яким певно, гроші дано, щоб віддали Палію".
Середина 90-х років
Loading...

 
 

Цікаве