WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

соціально-економічної та гуманістично-культурної сфер, так і без принципово інноваційних підходів до розгляду, прогнозування, проектування напрямків агропромислового та технологічного розвитку, системи Інтернет,стаціонарної й дистанційної підготовки кадрів (для України і зарубіжжя); без дослідження досвіду й внеску українців у світову цивілізацію та культуру, перспектив розвитку українського світу в XXI столітті. Усе це тим актуальніше, що "сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентоспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів" (М.Згуровський. Науково-технологічний розвиток України за умов світової глобалізації). А науково - освітня продукція на міжнародному ринку з проблем історико-філософсько-гуманітарних та релігійних досі сприймається здебільшого як паліативи марксистсько-ленінської ідеології - хоча по формі й модернізованої, але по духу - традиційно-догматичної.
І в цьому зв'язку особливої уваги потребують проблеми підготовки кадрів вищої кваліфікації та освітньо-педагогічної науки.
Нагадаємо: щоб коренево змінити ситуацію в Україні, Центральна рада на подання уряду (В.Винниченко, І.Стешенко) 7 листопада 1917 р. ухвалила створити Педагогічну академію по підготовці кадрів українознавців і забезпечила її всім необхідним для діяльності.
Аналогічна потреба була й на межі 80 - 90-х років ХХ ст. Але її в належному обсязі навіть не поставлено і на межі ХХ - ХХІ століть: вищі навчальні заклади України у переважній своїй більшості продовжують працювати за старими стандартами, послуговуючись і мовою сусідньої держави, і кадрами, зорієнтованими більше на "схід" чи на "захід", ніж на інтереси народу. Спроба ж створити Академію українознавства сьогочасними "реформаторами" була безцеремонно відкинута.
За нових умов архіважливою поставала потреба розробки ідеології нової України як універсальної концепції минулого - сучасного - майбутнього, а в цьому сенсі - усіх форм буття і свідомості народу, матеріальної й духовної культури, освіти, науки, мистецтва, внутрішньої і зовнішньої політики, права.
На жаль, і тут оптимальних наслідків не досягнуто, бо: універсального типу концепцію можна створити лише універсальним методом - співпраці фахівців усіх галузей буття суспільства й держави, системно й цілісно, - а в Україні все розповзлося по різних гілках влади, по партіях і конфесіях. Закономірно, що не виявилося ні консолідуючого центра (а його мали сформувати академії наук), ні реально підтримуваної державою консолідуючої ідеї (якою в усіх розвинених країнах є ідея національна в її універсальній сутності); суспільство виявилося організмом без "голови" й "серця", - і замість оновлення та об'єднання пішло шляхом більше конфронтаційним, ніж консолідаційним.
Відповідною виявилася і мозаїка наукових праць: маса цікавих, глибоких досліджень з окремих сфер науки і очевидний вакуум праць узагальнюючих, системно-універсальних аналізом та прогнозом про Україну, українську людину і український світ.
Норман Дейвіс написав працю "Європа. Історія", довівши: коли можна про цілу Європу, то можна ж і про Україну! - тим більше, що в своїй праці Дейвіс багатократно вживає слово "Україна", але ні разу не розкриває його змісту. Наче закликаючи: українці, можливо це зробите ви? Бо мені поняття України не розкрилося, оскільки я весь час дивлюся на її образ… польськими очима.
Чи приймаємо виклик? І - хто? Тобто: на повен зріст постала проблема кадрів сучасного типу почуттів та мислення, світосприйняття, світорозуміння та життєдіяльності.
А це означає - принципової трансформації методології освіти й науки, зокрема - педагогіки.
Вже говорилося: "романтичний" період розвитку України як соборної, суверенної, національної, демократично-правової держави породив дуже важливий документ-концепцію "Україна ХХІ століття. Освіта": він знаменував готовність не рвати з прогресивними традиціями, але творити освіту, відповідну принципово новій Україні. Освіту не лише глибоко пізнавальну, а й високо моральну. Чимало із задуманого реалізується.
І все ж натхнення в інтелектуальну діяльність повною мірою не переросло.
Серед причин було й те, що указом Президента Л.Кравчука була затверджена нова багатонадійна структура - Академія педагогічних наук, але її ядро склали кадри старої формації, і вони виявилися не готовими до дійсно інноваційної творчості та діяльності. Скоріше навпаки - виявили схильність передовсім до консервації утверджуваного раніше.
По-людському їх зрозуміти можна: привілейовані і за старого режиму, вони понаписували чимало праць, інструкцій, рекомендацій. Те все атестувалось як непорушний фундамент, визначало місце на вершині ієрархічної драбини. А тут раптом - зміни! І хотілося б полетіти, та… а раптом новий термідор? Тоді чи нове здобудеш, а нажите - втратиш.
Та й не тільки це. Є натури внутрішньо динамічні, а є консервативні. Вони бувають немов би й проти режиму, далекого від ідеалу, в принципі - працьовиті і здібні. Однак заквашені на догматизмі, на старому світосприйнятті.
Загалом, то це, як зазначив Д.Анучин, є невластиве українській ментальності, настояній на філософії серця - філософії свободи, любові до людини, справедливості, честі.
Але - загалом. А конкретно: бути і числитись українською людиною - це сутності далеко не ідентичні (і найперше - не тотожні з етнічною приналежністю: великий вчений, поет, громадській діяч Агатангел Кримський (що, до речі, 1940 р. пропонував створити кафедру українознавства при Київському університеті) не мав української крові, а став втіленням образу української людини; немало ж "чистих" українців були катами свого народу). Тому в "теорії" проголошувати любов до свободи і новизни, в даному разі - до української народної педагогіки - це одне, а от на практиці…
На практиці творці української системи освіти та педагогіки, як це не прикро, але нерідко збивалися на шлях спочатку "синтезу" більшовицької практики з українською новочасною теорією, а далі все послідовніше сповзали до реанімації комуно-імперського фундаменту (типу сталінського відкриття: культура "національна формою і соціалістична змістом"). Так і поновилася формула "синтезу" загальнолюдських та національних цінностей (очевидно, підходів). Зовні формула - "прогресивна" й приваблива. Але як уже говорилося, нереалістична навіть у своїй теоретичній сутності.
Бо навіть елементарно обізнані з "загальнолюдськими" реаліями люди знають: у кожного народу свій тип світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння, - бо їх формують своя природа, свій спосіб життя, свої традиції і обряди (релігія-філософія-етика). А тому у кожного народу своя політично-державна система, структура сім'ї, управління, соціальної ієрархії. І не тільки: у різних народів, людей буває діаметрально протилежною й система оцінок та вибору навіть у фізично-інтимних стосунках, у суто життєвих симпатіях і
Loading...

 
 

Цікаве