WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

романтики хіба що в напрямі пошуків золота Полуботка, сподіваючись у такий спосіб кардинальнополіпшити фінансову кон'юнктуру... Ми не хочемо бачити, що для іміджу України в 20 - 80-ті роки найбільше зробили політ-емігрантські науково-освітні центри, - але ці центри і їх корифеї або відійшли, або вже на схилі років. І ми все більше втрачаємо за кордоном активні позиції, прирікаючи себе на неминучі поразки в змаганні за інтелектуально-пропагандистський простір (що, як відомо, відбувається і всередині України). Колишні українознавчі центри Подєбрад, Мюнхена, Данії, Австралії, Японії, Китаю, навіть США і Канади все очевидніше здали чи здають високоавторитетні позиції, а ми самі перетворюємо себе в маловідомий хутір, у тому числі й шляхом заступання власного світобачення усім чужинським, несамовито насаджуваним мало не з колиски... Тож і виходить: Є.Федоренко, В.Воловодюк, Т.Гунчак, Я.Розумний, В.Шпорлюк, О.Баканідзе, О.Руденко-Десняк, Л.Терзійська, Л.Кравченко, М.Мушинка, М.Неврлий, десятки інших провадять гігантську роботу (зокрема - з центром українознавства т-ва "Знання" (А.Мартинюк) по вихованню сучасних педагогів, офіцерів, а свої "месії відродження" продовжують політику капітулянтів ХVIII століття.
А відомо ж: ніщо не минає безкарно. Коли ми з другої половини ХVII ст. все слухняніше замикалися в собі, культивували тип антикозака (антимазепинця) - обережного пристосуванця й неминуче сходили з історичної арени, - московити все нарощували не лише територію, а й саморекламну пропаганду ("Москва - третій і останній Рим"). Наслідок ганебно плачевний: навіть у зарубіжних "історіях" все послідовніше нам відводилося місце або "молодшого брата з однієї колиски", або околиці чи провінції Російської імперії. А наша освіта культивувала образ добровільного раба, психіка якого мало змінилася навіть за 10 років незалежності. Й дивуватися абсурду великих підстав не маємо.
Бо чи ж дивно й те, що навіть у Верховній Раді та в урядуючих сферах визивно організовуються "зубри" - одверті антидержавники, а мовчать Суд і Прокуратура, гарант Конституції. Не стає на захист суверенітету народу система ЗМІ, бо її утримувачі купили журналістів і навіть мовою протиставили їх Конституції та народові, а панівною формою боротьби з власною державою обрали тиражування дискредитації патріотів та аморалізм.
Тому: чи можна "вивчити" й сучасний зарубіжний світ, не співвідносячи його з українською нашою долею і будучиною? Тим більше, що той світ буває й одверто зажерливим, і лиховісно підступним.
...Ще дві дороги привели в Грецію й Данію. Обидві вони - як спогад і таємниця дитинства, тому манливі і романтично привабливі.
Греки! - і цим, здається, сказано все. Яка освіта без Олександра Македонського, Гомера, Перікла, Аристотеля?
Щоправда, бачення, як правило - поза Україною. Ніби й не писали про нашу праземлю і наших прапредків Гомер і Геродот, Гіппократ і Комнін... Ніби не показали: ще тоді, тисячі років назад, на наших землях творили матеріальну й духовну культуру могутні племена й фізично та морально красиві люди; що наш Дніпро порівнювався по силі й красі хіба що з Нілом, - а втіленням найвищої краси - вірності, злитності з Землею виступав опонент гіганта Геракла наш Антей. Звідси і наша прафілософія - антеїзму як патріотизму, родової спорідненості з Природою, могутньої психофілософії козацького побратимства.
...Пригадалось: у час огляду Ольвії (міста щастя) на нашій Миколаївщині працівник Академії наук пафосно говорив: "тут жили елліни! Люди - боги. Люди - воїни, - які утримували високу цивілізацію серед цілого моря варварів - наших прапредків. Уявляєте?"
- А скажіть, - попросили ми, - ви й справді вірите, що цивілізатори-греки могли десятиріччями триматися серед дикунів? Отже, що ми в час еллінства були варварами? Як же тоді колись не було з'їдено не лише Назона, а й багатьох інших засланців імперського Риму?
Пізніше науковець вибачився і сказав: - Так нас учили. А тепер оце думаю: ольвійська, як і культура багатьох інших причорноморських міст, тож - наша культура! Наша! Але ми не знаємо себе…
… На конференції в Афінах обговорювався план співробітництва причорноморських народів. Болгари, грузини, греки, турки, румуни спілкувалися як добре обізнані між собою сусіди. Українці почувалися як пришельці з іншої планети: досі вони не вважались народом. Тож не дивно, що в Маріупольщині, серед моря українців - тисячі греків; їм необхідно будувати спільну "домівку", - але кадри десятиліттями там готувалися практично для Росії.
Не погодилися з цією ситуацією греки. Їхній Президент сказав українському про необхідність і готовність принципово змінити укорінену практику. Обидва Президенти узгодили позиції. За їхнім дорученням Міносвіти (міністр М.Згуровський) рекомендувало Київському університету силами Інституту українознавства разом з навчальними закладами Маріуполя розпочати перебудову порочної системи. Надавати необхідну допомогу висловлювали готовність ректор Афінського університету і Надзвичайний та Повноважний посол України в Греції Ю.Сергєєв. Але ректор Київського університету це завдання не визнав актуальним…
Широкі перспективи взаємовідносин між Грецією й Україною (у тому числі: написання наукової історії, складання узгоджених навчальних програм, підручників і посібників, скоординована підготовка кадрів у Києві й Афінах) належного розмаху не набули. А деякі навіть керівники маріупольських вузів досі орієнтуються на Москву. Допоки й в ім'я чого?..
Рій думок породила й дорога в Орхус (Данія). Запрошення від імені університету орієнтувало на міжнародну конференцію, присвячену темі: "Галичина: територіальна ідентичність?"
Данія, ювілей університету і конференція про Галичину… Чи не якась випадковість? Містифікація?
Виявилося: ні. Подібного плану конференція вже була проведена… в Японії, а далі планувалося у Львові, Варшаві, Відні та США. Ініціатори? Добре відомий ще з 1983 р. по Канаді П.Магочі, який ще тоді започаткував "рух" політичного русинства (хочу, пояснював нам, відродити цю "націю"; відроджували ж колись будителі українців?), а в 1998 р. вирішив поширити свої "апетити" і на галичан. Його "асистентом", як це не дивно, став директор одного з інститутів Львівського університету. Мета: показати, що Галичина лише формально належить Україні. Це - Старопольський, а згодом - Австрійський край. Що було праукраїнське Галицько-Волинське князівство? На те можна не зважати. Культуру, бачите, там творили лише… поляки, євреї, німці. Тому перспектива: створення буферної держави Галичина між Європою й Україною…
Разом із професором В.Потульницьким нам вдалося довести не лише Магочі - завідуючому кафедри… українознавства в Торонто, а й датським освітянам, що українознавство a la Магочі (як і a la кількох "українознавців" Київського університету) - не що інше, як політичний маразм, спрямований проти суверенітету і соборності України.
Однак знову "але"…
Хтось же фінансував цю міжнародну

 
 

Цікаве

Загрузка...