WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

правовірнішими, ніж сам Маркс?
Невже не усвідомлюємо, що в основі тогоподілу криється методологічний нонсенс: ділити не фундаментальне і прикладне в кожній науці, а на фундаментальні і прикладні самі науки?
А також: невже досі не усвідомлюємо, що напрямки, проблеми природничих наук - архіважливі, - і все ж первісно, основоположно, навіть - трансцендентно фундаментальними є проблеми людини - суспільства - цивілізації і культури? Живемо ж не заради науки: вона - засіб, а заради найвищої мети - людини.
Уже була доба культу розуму і науки (Просвітництва й першої НТР); вона була гігантською силою поступу. Але хіба не вона своїм закультивованим раціоналізмом проорала глибокі борозни на серці гуманізму?! Чи варто повторювати болючий досвід?
Ось чому проблема проблем і в українській науці - методологія загалом та методологія українознавства зокрема.
Це означає, що без вироблених принципів сприйняття (дослідження), аналізу, порівняльного синтезу неможлива об'єктивна рецепція й інтерпретація явищ, а без них, зрозуміло, - прогноз і вироблення конструктивних програм розвитку. Найперше - розвитку людини, яку ми прокламуємо як найвищу цінність, однак не зробили предметом системно-універсального методу, бо, зокрема, не створили для цього відповідного типу Інституту людини (що пропонувалося нами ще в 70-х роках).
І тут криється ядро проблеми.
Тисячоліттями в усіх народів найголовнішою була турбота про свій тип людини (а тим самим і народу).
Це не обов'язково "чисто" етнічний тип, а тип - характер свого суспільства. В Україні - це, зрозуміло, й українця, але і білоруса, єврея, росіянина, татарина, поляка, мадяра, румуна та ін. - громадян Української держави, які свідомо, добровільно поєднали свою долю з Україною і чесно віддані їй, як своїй матері.
Лише такі громадяни можуть створити суспільство високого добробуту, гідну і міжнародної поваги Батьківщину - втілення ідеалу правового, демократичного "громадянського" суспільства.
Але самі собою такі люди не з'являються. Не виховають їх і люди, для яких певна партія, конфесія, секта, група (олігархів) є ближчою і "дорожчою", ніж уся Україна.
Їх потрібно сформувати, виплекати, виростити.
А для цього необхідне поєднання сил науковців усіх сфер суспільного організму: дослідників дитини, сім'ї і роду; соціологів і психологів; народної і академічної педагогіки; культурологів і філософів; географів і біологів; філологів і релігієзнавців; і не так заради дисертацій, як заради дітей.
З цією метою Інститут українознавства за благословенням Міносвіти шість років по всій Україні проводить дослід у найрізноманітніших освітньо-виховних закладах за програмою "школа-родина", а нині на базі 252 школи м.Києва створено науково-освітній комплекс "садок + школа + гімназія + інститут" як єдина система, в якій звичайнісінькі діти будуть учасниками єдиного процесу взаємодії: діти + родини + вулиці + школи + сфери життя, - а теоретиками і практиками - також усі учасники процесу розвитку дітей.
Покладено початок. Є спроба створення подібних комплексів на Київщині, Дніпропетровщині, Миколаївщині, у Кривому Розі. Але - це тільки початок!
Одне з найневідкладніших завдань - це, безумовно, дослідження проблеми українського етносу; зокрема в надзвичайно важливих аспектах: етнос як феномен; український етнос серед інших етносів; співвідносно з наукою; у його генезисі й долі як в Україні, так і в зарубіжних країнах. І це тим актуальніше, що реальність виявляє не лише висхідні потоки нашого життя.
Як показує авторитетний педагог і вчений Я.Розумний, українство Канади стало на тривожну межу: нові покоління все більше диференціюються з батьками, асимілюються і все далі й далі відходять від національно-культурної самоідентифікації.
Як показує О.Кровицька, є в еволюції діаспори і позитивні тенденції: до відродження своєї кореневої системи, - як у Білорусі чи в Бразилії (штат Парана).
Але це не компенсує масштабнішого: усе більшої асиміляції українства навіть у Польщі, поки що мало потужних вольових тенденцій до пробудження українства в Росії та й в інших сусідніх державах. І не тільки через прес тамтешньої політики, а й тому, як з гіркотою наголошує Голова національної автономії українців Далекого Сходу Орися Бондаренко, "що нас не підтримує Українська держава… нас покинули."
Покинули… І вже російське Міністерство освіти заявляє, що на Кубані не було і немає української мови, є лише "кубанський діалект". Отже, не було та немає українського етносу та культурного ареалу. А тому не може бути й відповідного спрямування досліджень…
І це, на жаль, - реальність не місцевого значення.
...Наймолодших представників марківецько-решетилівського роду Андрія і Тараса доля "закинула" в Туреччину (дипломатична робота) та Велику Британію (довготривалі курси конфліктології - як шляху пізнання й утвердження гармонізації суспільного життя).
Виявилось: скрізь є реальними й відчутними знаки багатовікових і турецько-українських (татарсько-українських), і британсько-українських зв'язків. Достатньо зазначити: у Британії понад 30-тисячна українська діаспора, у Лондоні є Український католицький університет, а в Північному та Центральному університетах розвиваються потужні центри українознавства, очолювані проф. Бойцуном та проф. Дінглі. При укладанні угоди між тими центрами та Інститутом українознавства були окреслені широкі перспективи співробітництва: науково-дослідного, освітнього, культурологічного, по підготовці кадрів українознавців-магістрів, докторів. Перша група дослідників проблем соціального розвитку та української мови, англо-українських відносин прибула в Україну й засвідчила важливість співробітництва, зокрема і в питаннях методології.
Однак знову "але" й "але"...
Ми ще не розгорнули національної координації співпраці з турецькими центрами, і коли б наважилися порівнювати колишній рівень орієнталізму, започаткованого акад. А.Кримським, і теперішній, то нам довелося б визнати стрімкий рух, проте - назад... Пробують ворушити старі "згадки" митці (фільм "Роксолана"), але й тут гостра колізія: наявні вправи, хоча це й мистецькі, отже яким допустимі більші "вольності", є одначе занадто далекими від історично реальних наших стосунків з Туреччиною. Чого ж чекаємо від таких аматорських "відкриттів"? Чим збагатимо свій досвід? Які усвідомимо перспективи?
І зокрема у проблемі: українці-татари (кримці) - турки; що чекає цей альянс у майбутньому? Чи не виявиться реальним працівником на цій ниві лише московський мер Лужков?
Напівзамерзли добрі початки нашої співпраці й з англійцями (до яких готові були залучитися бразильські українознавчі центри, зокрема з штату Парана, в якому майже 500 тис. етноукраїнців і розпочинає діяльність освітня мережа): ми не змогли зробити до спільного фонду свій внесок у сумі... 5 - 7 тисяч доларів. Бо й справді бідні, хоча не так фінансово, як, за висловом марківчан, "на голову". Активно працювали деякі українські
Loading...

 
 

Цікаве