WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

наукою, а з українознавством як наукою,бо й на цьому етапі чільні позиції зайняли літописи, а паралельно з ними бурхливо розвивалися школи, колегіуми, академії, наука в яких органічно поєднувала міжнародні здобутки знань і народно-державні інтереси.
На грані XVIIІ - ХІХ віків вийшла "Історія Русів" та визріли умови створення ліцеїв і університетів у Харкові, Львові, Києві, фундаторами яких були великі патріоти, а педагогами й вченими - представники не лише України, а й країн Європи.
Все поглиблювалися потоки, диференціація різних наук; це увиразнювало взаємозалежність як сфер державно-політичного життя, людини і суспільства, внутрішньої і міжнародної еволюції, так і різних сфер науки: історії й етнології, соціології й філософії, економіки і лінгвістики. І наука від диференціації перейшла на шлях синтезу. Вершиною цього процесу став Михайло Максимович - патріарх наукового українознавства, що своїм інтересом охопив як епохи, так і найрізнорідніші сфери суспільного і наукового розвитку, підтримав і виховав цілу плеяду українських дослідників.
На пізнавальну арену виходять історики М.Костомаров і В.Антонович, етнолог П.Куліш, етнопсихолог, політолог М.Драгоманов, соціологи, економісти С.Подолинський і М.Зібер, математики М.Гулак, М.Остроградський, космолог М.Кибальчич, антропологи, етнографи В.Хвойка і Ф.Вовк, могутні таланти універсального плану - І.Франко, П.Чубинський, Д.Яворницький, Г.Кониський, М.Грушевський з його "Історією України-Руси", - і просто невідворотною стає створення "Просвіти" та Наукового товариства ім. Шевченка (з його "Літературно-науковим вісником") - прообразу Національної академії наук; а також талантів типу П.Чубинського - універсального дослідника і творця українського гімну "Ще не вмерла Україна".
І українознавство стає не тільки повноправною, а й інтегруючою системою наук; воно як синтезує національно-державну ідею, так і одержує від неї нове дихання, крила.
Закономірно, що створюється Національна академія наук, а її президент В.Вернадський категорично наполягає: не тільки створити при ній окремий відділ українознавства, а й усі відділення УАН розвивати на українознавчій основі.
Важливо, що тоді українознавству не шукали альтернативи, а сам В.Вернадський на його основі створив славнозвісну теорію ноосфери - теорію єдності та взаємовпливу не лише геолого-географічних епох, а й природи та суспільства, земного і космічного начал, цивілізації і культури, взаємовпливу Космосу (фізичної природи) й інтелекту, що визначає характер розвитку не лише внутрішнього життя людей та поколінь, а й самої природи (її внутрішньої структури), внутрішньої динаміки.
І не випадково як те, що на чільні позиції виходять запліднені українським духом світочі української космонавтики Е.Ціолковський, В.Шаргей (Кондратюк), С.Корольов; державна, політична, конфесійна, освітньо-наукова еліта підносить українознавство на рівень філософії і політики держави, - так і те, що все те стає фундаментом українського Відродження 20-х років ХХ ст.
Важливо: у виданні "Українознавство" (1920 р.) віце-президент УАН С.Єфремов визначає інтегральну роль українознавства: головного важеля пізнання й творення України та українського світу, - а відповідно до цього рекомендує вітчизняну і зарубіжну літературу не лише українофільського, а й українофобського змісту (розділ "антиукраїнські писання"), бо вважає: щоб розвиватися, творити, мати майбутнє - необхідно знати все! Бачити себе всебічно та об'єктивно - вимогливо.
Більшовизм це розумів, тому розпочав знищення України із знищення української науки, освіти, синтезу, досвіду, Буття і Свідомості народу, його історіософії, ідеології, філософії, глибини психіки й волі.
На середину 30-х років було підготовлено мільйони карток до Української енциклопедії, розгорталися виднокола самопізнання й самотворення, - але вони були знищені колоніально-імперським режимом. Українці стали єдиним народом, що в навчальних закладах не вивчав своєї історії, а ті, що вивчали, - оголошувалися ворогами… народу (О.Довженко: "Щоденник").
Абсурдно, але подібними вандалами захотіли виявити себе і знищувачі українознавства на грані ХХ - ХХІ століть. І не мають значення їхні псевдонаукові та псевдопатріотичні пояснення "добрими намірами". Давно відомо: добрими намірами встелена дорога в пекло. Вони також перетворюють Україну в новочасне пекло. Чи й справді не вірять Гімнові: "Ще не вмерла Україна", - та вірять у можливість повернення її в більшовицьку нірвану?
На жаль, є зневірені в тому, що "І не вмерла, і не вмре!" Є занадто оптимістичні, аж до байдужості, тому схильні лише до споглядання за ходом протиборства українознавців і їхніх поборювачів.
Наслідки відомі: за умов СРСР українські вчені "романтично" літали в широтах Антарктики і Казахстану, Нігерії, Куби, Сибіру, вивчали й прогнозували розвиток тих країв, - а свої землі і люди чекали "божої ласки". Тому й не маємо глибоких розвідок надр землі і надукраїнських небесних обріїв, річок і морів, міст і сіл, - а як наслідок - стаємо заручниками російських нафтогазових інституцій, зарубіжних валютних фондів і політичних структур; нам накидають свої моделі розв'язання конституційних і конфесійних проблем. Ми досі не маємо не тільки агропромислової політики, а й державної ідеології - концепції національно-державного розвитку. Бо все їздимо за чужим досвідом (чи не точніше - розумом!?) та займаємося вливанням чужої крові і трансплантацією чужих сердець.
Де візьмуться позитивні зміни, коли ми не виробили конструктивної програми розвитку, - а українська наука відсторонена від важелів державотворення, так і не стає - як "політика і філософія держави" - на ґрунт системно-інтегрального українознавства?!
Гірше: ми не готуємо до цього учнівсько-студентські покоління; зникають наукові школи; руйнуються традиції, - а ті, хто повинні б проектувати краще майбутнє, тішаться примарами формальних інновацій, постанов, резолюцій та владного становища, ілюзіями успіхів. Таке враження, що теоретично ми знаємо: інтелект, пізнавальна діяльність, підготовка кадрів, спроможних поставити освіту й науку на рівень сучасних завдань, - це неодмінна "основа державотворення" (М.Дробноход), але на практиці не схильні чи неспроможні реалізувати цей імператив ХХІ століття.
А тим часом, як нива дощу, так спраглі інтелекти потребують дійсно новочасних досліджень, особливо з українознавства. Фундаментальних досліджень.
У цьому зв'язку зауважимо: більшовизм, свідомо відсуваючи соціально-національні проблеми на узбіччя мислення і життя, так само свідомо поділив науки на точні, фундаментальні (природничого циклу) і на "неточні", прикладні (соціально-економічні, особливо гуманітарні). І було в тому поділі й "раціональне" зерно, бо якою могла бути точність, фундаментальність наук, які мали не шукати істини, а утверджувати ("розвивати") як аксіоми "одкровення" класиків марксистсько-ленінської релігії?
Але невже хочемо залишатися марксистами,

 
 

Цікаве

Загрузка...