WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

слово науковцям, кафедрам педагогіки вищих навчальних закладів. Тим більше, що в рекомендаціях авторитетних міжнародних інституцій чітко наголошується: веління сучасності - універсальний підхід до проблем. А це в конкретному випадку означає: що вища освіта покликана не тільки давати знання, а йнасамперед виховувати людину; що вона має виконувати функції не лише "сторожі", а й світоча; вона покликана відігравати скеровуючу етичну роль у періоди кризи цінностей і всіма засобами сприяти становленню культури світу; вища освіта повинна розвивати зв'язки всезагальної солідарності; вона має створювати такі форми управління, які б сприяли паритетності у діяльності й відповідальності; рівноправності чоловіків і жінок; "головних" і периферійних інституцій науки, котрі орієнтуються і на аксіологічний кінцевий принцип, і на етично-духовний; що вища освіта, зрештою, має ставити перед універсальним правилом слідувати чотирьом принципам: відповідності сучасним умовам (адекватність); якісності критеріїв; належності фінансування й управління; співробітництву.
Вища школа не відзначається належною не лише якістю, а й кількістю продукції і з причин неналежного фінансування, і через сповідування застарілої методології; і тому, що поставлена нижче академічних інституцій та не готує сучасної кваліфікації наукових кадрів. Під загрозою навіть здобутки минулого.
Цим не твердимо, що зовсім немає праць про досвід сучасних навчальних закладів і сучасних учителів. Вони є, бо є немало розумних, допитливих, патріотичних дослідників і в АПН, і по всій Україні. Але яке видання стало настільною книгою тих, що живуть жагою творення нової України? А таких закладів і педагогів - тисячі у відновлюваній Україні, але живеться й твориться їм за традицією не просто й не легко; більше - значно трудніше, ніж іншим - спокійним і відданим старим "залізобетонним конструкціям" догматики та традиціоналізму, залишених старим світом. Вони тільки колись захоплювалися "буревісниками", готовими зруйнувати старий світ; тепер вчорашній старий світ, хоча й "засуджують", - оберігають.
Пригадується 1990 рік. Висувається ідея створення в Києві гуманітарного ліцею. З благословення керівників Головного управління освіти м.Києва А.Тимчика й Б.Жебровського зав. райвно Старокиївського району В.Смирнова підтримує ідею, й ми ставимо на обговорення план реалізації задуму перед директорами інститутів та деканів університету ім. Т.Шевченка. Категорично "за" проректор Л.Губерський, "не заперечують" кілька деканів, - але раптом питання: а для чого нам гуманітарний ліцей? Інша справа - фізматшколи. А гуманітарні предмети хіба в нас викладаються погано? Ми коли не кращі, то й не гірші в Європі, а то й у світі!
Справа опинилася на грані зриву. Нині ліцей дістав міжнародне визнання, книга його педагогів про сучасні інноваційні технології ("Перспективні освітні технології". - К., 2000.) стала вагомим всезагальним надбанням, - але де висвітлення його досвіду в "державних" педагогічних виданнях? Де, отже, радість за успіх колег?..
Поза увагою глобалістів знаходиться й досвід цілих районів Миколаївської і Чернівецької областей, 252, 181 київських шкіл, Сквирського ліцею й Луганської та Сімферопольської українських гімназій... І справа не в тому, щоб той досвід підносити; мета - об'єктивний аналіз теорії й практики, високих задумів і реальних здобутків, а тим самим - аргументованих висновків та концепцій. При тому як щодо Львова й Чернігова, Донецька, Харкова та Одеси, так і щодо всієї України, світового українства. А наука займається описом симпатичних авторам осіб та версій.
Та й це ще не найстрашніше. Немало педагогів - новаторів, що розбудовують свої курси і школи на українознавчій основі, навіть переслідуються.
І не доводиться дивуватися, бо в немилості з перших днів діяльності знаходився Інститут українознавства, більше того - саме українознавство. І ще гірше: в частини інтерглобалістів у немилості сама Україна...
Шлях до реалізації мети відомий: дослідження стану, причин, наслідків певної проблеми та перспектив її вирішення. А це - професійний, чесний і мужній аналіз, синтез та прогноз, який можуть і повинні організовувати Міністерство освіти й науки, АПН у співдружності (а не в протистоянні) з іншими академіями та інституціями, а координувати - Комісія з питань освіти й науки Верховної Ради.
На жаль, безкінечні організаційні перебудови заслонили собою активізацію науки і в сферах освіти та педагогіки. А тим більше - у комплексі загальносуспільних і загальноосвітніх проблем.
І це за умови, що ми потребуємо досліджень саме комплексного, системного характеру як виразу універсальної проблеми: український народ в єдності минулого - сучасного - майбутнього, в процесі ідентифікації й самоідентифікації.
Навряд чи ще треба доводити, що зазначена тематика - не прикладного, а фундаментального характеру. А також, що до розгляду її можуть братися лише люди певної підготовки та обдарованості. Але хіба це має лякати?
У цьому зв'язку особлива актуальність ще однієї проблеми: науки і етики загалом, українознавства і етики зокрема.
Ще з міфології, фольклору знання про українство мали яскраво виражений дидактичний характер, літописи, повчання були фундовані на етико-естетичній філософії. І.Вишенський творив свої послання з огляду на моральність віри і життєдіяльності. Морально-етичний та естетичний імператив надає сили аналізу, суду, пророцтва творчості Г.Сковороди і Т.Шевченка.
Саме з цієї причини і загальнолюдські мотиви набувають виразно вираженого гуманістично-національного забарвлення, синтезу любові і ненависті як вищої правди, добра й справедливості.
Тільки на цій основі П.Куліш мав право звернутися до співвітчизників: "Народе без пуття, без честі, без поваги", - а П.Юркевич "філософію серця" виразити в фундаментальних категоріях етики.
"Лиш тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив" (Леся Українка) - ось credo української не лише поезії, а й науки; і без нього ні українства, ні українознавства бути не може.
І не існує.
Я знаю свій народ.
Кляну його пороки.
Але за нього Господа молю! -
так виразило мовою Ліни Костенко історичні уроки інтелекту і серця покоління української інтелігенції на межі тисячоліть.
І це - урожай із батьківської ниви. Філософія, вогнем якої є Любов.
Хто не оре і не сіє - не має підстав сподіватися на одержання щедрих урожаїв.
Що сіємо? І чи оремо й сіємо, чи ждемо "манни небесної"?..
Хворіють і життєздатні організми. Але видужують тільки сповнені волі до життя, свідомі своєї місії. Як зазначав уже згадуваний російський вчений Д.Анучин, за своєю ментальністю українці схильні до тривалих роздумів та виважувань ситуації. Але коли вже вони приймають рішення - тоді вони нестримні і непоборні!
Прийшов час самоусвідомлення і реалізації планів торжества віками жаданої Долі. Час відповіді на виклик часу - час Дій!
Loading...

 
 

Цікаве