WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат

Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості - Реферат


Реферат на тему:
Українознавство - наука любові, етики, життєтворчості
Нині з усією очевидністю постає воістину гігантська реформаторська роль науки.
Підтвердження - вже згадувані традиції: ще в Києво-Печерський лаврі були започатковані видання церковного і світського змісту, які вводили нашу праматір Київську Русь в ареал міжнародного життя. Кияни постійно співвідносили себе не лише з Візантією як державою, а й - головним чином - з державно-політичними, релігійними рухами їхньої доби, що означало - з Богом. І закономірно, що в цьому процесі сформувалися не лише великі князі, а й вітчизняні вчені, серед яких особливо високе місце посіли насамперед лідери релігієзнавства, історіософії, філософії, які, подібно Никону, Сильвестру, Нестору, ще тоді поставили інтегрально засадниче питання: "Звідки пішла Руська земля, хто в ній почав першим княжити, як Руська земля постала є". Все було в Київському та Галицько-Волинському літописах: й історія створення світу, і потоп та розподіл земель синами Ноя, і не тільки міфологічні, а й цілком документовані реалії ґенези нашої прадержави.
Ще тоді заторжествувала мудрість прапредків: вони бачили Європу й Азію, найдавніше минуле і сучасне, - але центром Землі і Всесвіту, минулого і сучасного, справ мирських і божих була для них Русь-Україна.
Страшно подумати, що їх могло не бути!
Ще тоді українознавство постало як наука, і наука системна: як єдність міфології й історіософії, географії й історіографії, етнології і релігієзнавства, державо- і правознавства, фольклористики, патристики, мовознавства. На цій основі розвивалися виховання й навчання. І цілком закономірно, що тоді не тільки зародилася, а й розквітла педагогіка, вершиною якої стало "Поучення дітям" Володимира Мономаха. А головною метою тієї педагогіки постала людина.
І буде цілком логічним повернутися до ідеї Інституту людини.
Логічним, бо ядром українознавства (як і японо-, британіє-, росієзнавства) є людинознавство, - а людинознавство є чи не найскладнішою, найтаємничішою системою, в якій важливу роль відіграють і потребують знань: біологічна природа; фізична структура; родові чинники; соціальна зумовленість світосприйняття і життєвої позиції; традиції; культура; життєва воля; психіка. У кожному напрямі в справі вивчення людини досягнуто значних, а часом і видатних досягнень.
Але відомо: кожен з лікарів може багато знати про певні особливості організму, - але у вирішальні моменти потрібен терапевт, а то й консиліум фахівців різного профілю. Знає будову тіла анатом, - але тіла загалом. Для конкретного індивіда потрібен індивідуальний лікар, або фахівець з серцево-судинних захворювань, кардіолог, сексопатолог, психо-фізіолог, соціолог, а то й знахар-ерудит з народної медицини. Як правило, кожен із них може дати кваліфікований діагноз. Одначе допомагає не завжди. Є хвороби тіла, а є - душі, зумовлені як індивідуальним буттям (родинним, виробничим), так і комплексно-громадянським: етнонаціональним, державно-міжнародним, культурно-мистецьким. Тому кожна сфера буття виступає як підсистема, має і незаперечну автономію, але "розуміє": суб`єктом життєвого процесу є тільки цілісний організм як система.
З огляду на все це організація життя кожного індивіда - найскладніше з існуючих завдань вселюдства й успішно реалізуватися воно може лише комплексною системою вивчення, аналізу, виховання, отже - цілісною системою наук.
І тут постає два аспекти: 1) вивчення й формування людини як окремого індивіда; 2) бачення його в системі рід - нація - вселюдство.
Як можна здійснити першу мету? Тільки комплексними зусиллями батьків і медиків, природодослідників і соціологів, етнологів і культурологів, політологів, економістів, демографів, істориків і психологів, - адже на розвиток дитини впливає універсальна система чинників. У тому числі: материнське чи штучне годування; домашнє чи громадське виховання; тип харчування і клімат, різноманітні форми способу життя; характер довкілля, інтенсивність і тип культури, дозвілля; психічно-вольова орієнтація; становище в національно-державній структурі.
Ми вивчаємо землю і космос у єдності та взаємозалежності. Знаючи: за кожною зорею є інша зоря; за кожною галактикою - інша галактика; за кожною геолого-географічною формацією - інша; за кожною людською цивілізацією і культурою - безліч інших; за однією безкінечністю - ще безкінечніша. І разом з тим вони - єдність, яку пробують осягнути дослідники практично всіх галузей наук.
Чому ж людину вивчаємо розрізнено й спорадично? Без врахування її двоєдиної сутності: індивідуальної і загальнолюдської?
І аналогічно до цього: чому цілий народ, насамперед - свій намагаємося осягати переважно в його абстрактно-загальнолюдській сутності, без належного врахування: як українознавство є першоосновою вселюдствознавства, так основою українознавства є людинознавство. При цьому в усіх аспектах: як пов`язані між собою доля людини і нації, так пов`язані й ментальність та вітаїзм (воля до життя); і як педагогу, батькам необхідно знати природу дитини, так керівнику держави необхідно знати ментальність народу, а народові - ментальність претендентів у керівники.
Не меншою мірою це віддзеркалюється у міжнародних відносинах, у виборі політичних систем, права, ідеології. Але чи здійснюється наш вибір на практиці з урахуванням особливостей кожного? Ні.
Це тим прикріше, що ми не проминаємо нагоди наголосити: М.Грушевський, В.Вернадський - генії, які…
Які, чомусь забуваємо наголосити, крім усього іншого, відкрили саме зазначений методологічний принцип: починати висвітлення кожного питання з його першооснов: всесвіт бачити із творення матеріального світу, який колись був Хаосом (і з волі людини може розщепитися в Хаос), вселюдство - з людини. А цивілізацію і культуру як продукти безберегої еволюції - з єдності розвитку матерії і духу, землі і неба, людини й природи, нації й вселюдства, досвіду і творчості мільйонів.
Мільйонів! - які, одначе, починалися з одиниць і родів, етносів і націй.
Чи можна йти до людини, починаючи з Космосу? Загалом - можна, бо неможливого Бог не створив. Але чи цей шлях може бути найефективнішим для школярів? Та ще й для І - IV класів, які мають оволодівати воістину космічним масивом "Людина і світ"; масивом, коли бути послідовним, який вимагає знання всього і всіх, од Хаосу до постмодерних цивілізацій і культур…
Як же тоді бути з принципами природовідповідності, розвивальності, найбільшої життєвої доцільності?
Найкраще відповісти на ці питання міг би Інститут людини. Одним з доказів тому є й те, що ще в надрах Київської Русі ядром педагогіки постала проблема Людини. До того ж, уточнимо, праукраїнської - з одного боку; і - справжньої (отже, глибоко пізнаної) - з другого. А проблема людини органічно злилася з проблемою генезису, стану, перспектив розвитку Русі.
Новий етап - зближення з Європою та відновлення державності (Хмельниччина) - також пов'язаний не просто з
Loading...

 
 

Цікаве